Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем. На підприємствах, в установах, організаціях список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором.
Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу надається додаткова відпустка до 7 календарних днів. Колективним договором встановлюється конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки з кожного виду робіт, професій та посад. Додаткова відпустка надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.
Режим з вахтовим методом організації робіт регламентується Основними положеннями про вахтовий метод організації робіт, затвердженими постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань, Секретаріату ВЦРПС, Міністерства охорони здоров'я СРСР від 31 грудня 1987 р. № 794/33-82, у редакції від 17 січня 1990 р., а також Тимчасовим положенням про вахтовий метод організації робіт на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженим наказом МНС України 20 травня 1999 р. № 147[23]. Як зазначає Кривой В.І. вахтовий метод — це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива. Вахтовий метод організовується за допомогою підсумованого обліку робочого часу, а міжвахтовий відпочинок надається працівникам у місцях їх постійного проживання. На роботу вахтовим методом можуть переводитись як підприємства в цілому, так і їх окремі підрозділи або створюватися комплексні бригади для виконання визначеного обсягу робіт.
Тривалість вахти не може перевищувати 1 місяця, а в окремих випадках, з дозволу міністерства та відповідної профспілки, — 2 місяців. Тривалість робочого дня не повинна перевищувати 10 годин.
Власник зобов'язаний забезпечити працівникам соціально-побутові умови — проживання, транспорт, спецодяг, щоденне гаряче харчування, медичне обслуговування.[19].
Отже, підводячи підсумки, слід зазначити, що легального визначення поняття режиму робочого часу немає в Україні. Враховуючи різні думки, наведені вченими (І.Я. Кисельовим, Александровою С.П., Івановим С.А., Болотіною Н.Б. та Щербиною В.І.), можна зробити висновок про те, що робочий час – це час встановлений законом або колективним чи трудовим договором на основі закону, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, зобов’язаний виконувати свою трудову функцію.
Режим робочого часу є досить різноманітним в Україні, найбільш поширеними є загальні й спеціальні режими робочого часу. В Україні установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. До спеціальних режимів робочого часу належать такі: змінна робота, гнучкий графік роботи, роздроблений робочий день, ненормований робочий день, вахтовий метод організації роботи.
Як зазначає І.Я. Кіселєв на Заході розвивається тенденція до індивідуалізації режиму робочого часу, з’явилися нові режими, а саме: найбільше поширення отримав «слизький» графік роботи, особливо в європейських країнах, і «стиснутий » робочий тиждень, головним чином в США. В наступній главі буде розглянуто перелічені режими робочого часу в контексті належної організації діяльності митних органів.
житлове забезпечення митна соціальна
1.2Режим робочого часу в митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях
Відповідно до ст. 43 Конституції кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Конституція забезпечує реалізацію права на працю як шляхом роботи на підприємствах, в установах, організаціях різних форм власності і господарювання, так і шляхом вступу на державну службу. Частина 2 ст. 38 Конституції гарантує громадянам рівноправний доступ до державної служби.[1]
Слід зауважити, що в органах і установах митної служби України зайняті працівники, правовий статус яких визначається різними нормативними актами. Так, ст.3 Кодексу законів про працю України (КЗпП) вказує, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Але правовий статус працівника митних органів України має свої особливості, які визначаються Митним кодексом, Законом України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу» та трудовим законодавством. [5].
Як вже зазначалося вище, режим робочого часу є істотною умовою парці, адже більшу частину свого життя працівник проводить на своєму робочому місці. Режим робочого часу повинен бути найбільш зручним для праці людини, бо коли він підібраний невдало у працівника швидко зношуються як фізичні, так і духовні сили.
Відповідно до ст. 407 МК посадовими особами митної служби України є працівники митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, на яких цим Кодексом та іншими законами України покладено здійснення митної справи, організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і яким присвоєно спеціальні звання.[2]
Посадовими особами митної служби України є: Голова Державної митної служби України та його заступники, керівники, їх заступники та працівники структурних підрозділів, а також інші працівники центрального апарату Держмитслужби, керівники та заступники керівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, керівники їх структурних підрозділів та працівники цих підрозділів, інші працівники, які на підставі Митного кодексу, Закону «Про державну службу», інших законів та нормативно-правових актів мають відповідні посадові повноваження щодо здійснення митної справи, інших організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і яким присвоєно спеціальні звання.
До другої категорії працівників митних органів можна віднести науково-педагогічних працівників, керівників та спеціалістів митних закладів освіти. Частина 2 ст. 419 МК вказує, що на цю категорію працівників митних органів поширюються обов'язки, права та пільги, встановлені для посадових осіб митної служби України.[2]
Третю категорію працівників митних органів представляють робітники і службовці, які працюють за трудовим договором і на яких у повному обсязі поширюється трудове законодавство. Йдеться про технічний та обслуговуючий персонал (прибиральниці, електрики та ін.).
Тривалість робочого часу посадових осіб митної служби України є різною. Це залежить від виду режиму робочого часу, який є досить різноманітний. Відповідно до ст. 411 МК тривалість робочого часу посадових осіб митних органів визначається відповідно до законодавства України про працю. Відповідно до ст. 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу посадових осіб митної служби становить 40 годин на тиждень. Для виконання невідкладних заходів з митного контролю, митного оформлення, боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил та інших службових завдань посадові особи митних органів України за розпорядженням керівника митного органу або його заступника можуть залучатися до роботи в надурочний, а також у нічний час, у святкові і неробочі дні. Оплата праці посадових осіб митних органів України у надурочний, нічний час, а також у святкові і неробочі дні провадиться відповідно до чинного законодавства.[3]
Для працівників митних органів установлюється, як правило, п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням керівника митного органу та профспілкового комітету на основі типових правил або графіками змінності, які затверджує керівник митного органу за погодженням з профспілковим комітетом з додержанням установленої тривалості робочого тижні
З урахуванням специфіки роботи деяких підрозділів (наприклад, на безперервно діючих питних постах та пунктах пропуску на кордоні), де за характером умов роботи запровадження п'ятиденного робочого тижняє неможливим або недоцільним, і відповідно не може бути додержана щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, встановлюється за погодженням з профспілковим комітетом митного органу змінний режим роботи із запровадженням підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період (місяць, рік) не перевищувала нормального числа робочих годин. При цьому працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому Правилами внутрішнього трудового розпорядку митного органу. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.
Отже, більшість посадових осіб митної служби працюють за загальним режимом, тобто за п'ятиденним робочим тижнем з двома вихідними днями. При цьому тривалість щоденної роботи встановлюється у правилах внутрішнього трудового розпорядку (за законодавством - по 8 годин за робочий день). Такий режим робочого часу притаманний посадовим особам регіональної митниці, митниці, спеціалізованих митних установ і організацій, митних лабораторій. Дані організації можуть функціонувати з припиненням роботи на деякий час, а тому діяльність даних організацій може відбуватись без запровадження спеціальних режимів робочого часу.