При введенні безперервної багатозмінної роботи багато колективів встановлюють скорочену продовжуваність робочої неділі (35-30 годин), обов’язковий медичний огляд осіб, зайнятих на багатозмінній роботі. Багатозмінний режим праці нерідко викликає активний або пасивний протест робітників, які сприймають його як замах на якість життя, як фактор, підсилюючий напруженість праці, передчасне пониження продуктивності робочої сили. Подальше розширення застосування такого режиму можливе тільки за умови скорочення тривалості робочого часу до 30-20 годин у тиждень. Якщо здійсняться прогнози футурологів про те, що саме такою буде продовжуваність робочого тижня в деяких країнах в ХХІ ст., багатозмінна робота, супроводжувана перебудовою режимів праці і відпочинку, стилю і способу життя, набуде, певно, більш широкого поширення.[22].
Як зазначено в ч.4ст..43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці…[1]. З цього випливає, що повинні бути створені належні умови праці, для того, щоб кожен зміг працювати. Крім нормування робочого часу існує також режим робочого часу. Режим роботи є істотною умовою праці, що впливає на роботоздатність працівника. Так, наприклад, протягом робочого дня працівник повинен відпочити, пообідати, адже він в першу чергу людина, яка має підтримувати свої життєві сили. Раціональне використання робочого часу набуває великого значення саме тепер, в умовах розвитку ринкових відносин і ускладнення господарських зв’язків при необхідності збільшення масштабів виробництва. Підвищується значення кожної години, кожної хвилини робочого часу, суворого дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку.
Режим роботи на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.
Як визначає Бабаскін А.Ю. «Режим робочого часу – порядок розподілу норми робочого часу протягом певного календарного періоду.», таке ж визначення наводить П.Д. Пилипенко. В.І. Прокопенко взагалі виходить з того, що режим робочого часу – це початок і закінчення щоденної роботи, визначений правилами внутрішнього трудового розпорядку.[23]. Кожне з наведених понять не вичерпують зміст режиму робочого часу. Тому, ознайомившись з думками вчених, хочу запропонувати таке визначення даного поняття: режим робочого часу – це порядок розподілу норми робочого часу протягом певного календарного періоду, визначений законодавством або локальним нормативно-правовим актом (правилами внутрішнього трудового розпорядку).Режим робочого часу передбачає структуру робочого тижня (5,6 днів), тривалість щоденної роботи, початок і закінчення робочого дня, час і тривалість перерви для відпочинку і харчування, кількість змін на протязі облікового періоду.
Розрізняють загальні й спеціальні режими робочого часу. До загальних режимів належать п'ятиденний тиждень і шестиденний тиждень. За загальним правилом, встановленим у законодавстві. В Україні установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При цьому тривалість щоденної роботи визначається у правилах внутрішнього трудового розпорядку або графіках змінності, які затверджує роботодавець за погодженням з виборним профспілковим органом. На тих підприємствах, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем (ст. 52 КЗпП).
До спеціальних режимів робочого часу належать такі:
1) змінна робота;
2) гнучкий графік роботи;
3) роздроблений робочий день;
4) ненормований робочий день;
5) вахтовий метод організації роботи.
При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно. Найбільш поширена робота у дві зміни, на деяких підприємствах робота провадиться в три і більше змін. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години, встановлені графіками змінності (ст. 58 КЗпП). Тривалість перерв у роботі між змінами відповідно до ст. 59 КЗпП має становити не менше подвійної тривалості роботи в попередній зміні (включаючи час перерви на обід). У тих випадках, коли тривалість зміни більше 8 годин, міжзмінний відпочинок компенсується збільшенням тривалості щотижневого безперервного відпочинку. Не допускається призначення працівника на роботу протягом 2 змін підряд. Графіки змінності встановлюються роботодавцем за погодженням з виборним органом профспілкової організації і є обов'язковими для сторін трудового договору.
Як зазначає І.Я. Кіселєв на Заході спостерігається тенденція зростання застосування багатозмінних робіт. Найбільш поширена робота у дві зміни, хоча застосовується навіть 5-змінна робота. Багатозмінна робота забезпечує велику ефективність і рентабельність виробництва, але викликає опір з боку працюючих. Тому передбачається значне стимулювання багатозмінного режиму. Перш за все це підвищена оплата у вигляді надбавки в розмірі від 10 до 30 % залежно від виду зміни. Встановлено додаткову відпустку за роботу у вечірню чи нічну зміну, скорочену тривалість нічної зміни, заборону залучення до таких робіт осіб похилого віку. Подальше поширення такого режиму пов'язується з необхідністю скорочення тривалості робочого тижня до 30—20 годин на тиждень.[17].
Гнучкий графік роботи — форма робочого часу, за якої для окремих працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому вимагається повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця). Неодмінною умовою має бути дотримання річного балансу робочого часу, максимальна тривалість робочого часу — не більше 10 годин, а час перебування на підприємстві — не більше 12 годин, включаючи перерви.
Наступного року цей режим роботи було рекомендовано застосовувати й для інших працівників.
Гнучкий графік роботи є ефективним режимом робочого часу, який враховує інтереси як працівника, так і роботодавця, і може бути рекомендований для широкого застосування. Гнучкий графік роботи встановлюється за погодженням між власником і працівником як при прийнятті на роботу, так і в процесі роботи, за погодженням з виборним органом профспілки, що діє на підприємстві, або іншим представником трудового колективу.[18]. Так, слід звернути увагу на французький Закон від 28 лютого 1986р. про гнучкий робочий час, який дає адміністрації підприємств право протягом усього року залежно від необхідності виробництва змінювати продовжуваність робочого тижня від 37 до 44 годин, тобто, по суті, вводить сумований облік робочого часу на основі одного року. В 1985 р. в ФРН робота «за викликом» була легалізована і отримала певну законодавчу регламентацію. По-перше, встановлено, що згодою сторін повинна бути певна недільна продовжуваність робіт «за викликом». Якщо такий договір відсутній, продовжуваність робочого тижня – 10 годин. По-друге, відомо, що працівник повинен вийти на роботу «за викликом», якщо був попереджений про це за 4 години. При кожному виході на роботу він повинен бути залученим протягом 3 годин підряд. Дана модель режиму є досить перспективною вона враховує як потреби виробництва, так і працівника. Адже, кожен має індивідуальне навантаження (протягом дня, тижня, місяця, кварталу, року, усієї трудової діяльності), залежно від специфіки особистості (біологічних особливостей, генетичного коду, статі, віку, сімейного стану, психіки, життєвого ритму).
Найбільше поширення отримав «слизький» графік роботи, особливо в європейських країнах, і «стиснутий » робочий тиждень, головним чином в США.
При «слизькому» графіку роботи початок і кінець робочого дня для кожного працівника визначається з врахуванням йог бажання за умови, що протягом певного відрізка робочого дня («час обов’язкової присутності») всі працівники повинні знаходитись на роботі. На початку і в кінці робочого дня кожен працівник може кожного дня приходити і уходити у зручний для нього час, при цьому допускається недотримання (у визначених рамках) встановленої продовжуваності щоденної, а іноді щотижневої продовжуваності робочого часу за умови, що тривалість робочого часу за обліковий період (неділя, місяць, квартал, іноді рік) не перевищує нормального числа робочих годин (сумований облік робочого часу). Врахування робочого часу кожного окремого працівника проводиться за допомогою спеціальних автоматичних приладів (лічильників).
При «стислій» робочій неділі тижневий робочий час відпрацьовується протягом чотирьох чи трьох робочих днів, тривалість яких відповідно збільшується, а працівники отримують тривалий період тижневого відпочинку (три або більше днів).
Режим роботи з роздробленим робочим днем передбачає поділ робочого дня на частини, між якими є перерва тривалістю більше 2 годин, або є дві та більше перерв, включаючи й перерву на обід. При цьому загальна тривалість робочого дня не може бути більшою від встановленої законодавством або графіком змінності [16]. Такий режим роботи рекомендується вводити для зручності обслуговування населення, зокрема на підприємствах, де обсяг робіт нерівномірно розподіляється протягом дня: підприємствах торгівлі, громадського харчування, комунального та побутового обслуговування населення, підприємствах зв'язку, для водіїв міського транспорту та ін. Роздроблений режим роботи встановлюється роботодавцем за згодою з виборним органом профспілки. За роботу в таких умовах встановлюється доплата до заробітної плати. Умови її надання визначаються у відомчих нормативно-правових актах про особливості оплати праці в окремих галузях або колективному договорі підприємства, установи, організації.