Саме тому, розглядаючи такі заходи цивільно-правової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання державних контрактів у сфері підрядних робіт, як відшкодування збитків та сплата неустойки, не можна не розглянути численну кількість заходів оперативного впливу, якими наділені сторони даного договору. Невиконання або неналежне виконання державного контракту у сфері підрядних робіт може набувати різноманітних форм, тому залежно від цього можна розрізняти заходи оперативного впливу, які розглянемо на прикладі будівельних робіт, оскільки вони характеризуються найбільшою складністю з-поміж інших видів робіт, що викопуються за державними підрядними контрактами.
Узагальнивши положення чинного законодавства, можна визначити, що замовник наділений такими заходами оперативного впливу на підрядника:
1) у разі прострочки початку будівельних робіт замовник має право: вимагати початку будівельних робіт, якщо протягом додаткового часу підрядник не починає будівельні роботи; відмовитись від договору;
2)прострочка завершення всіх будівельних робіт дає замовнику право: вимагати завершення всіх будівельних робіт, встановивши додаткові терміни; відмовитись від договору; доручити виконання роботи іншій особі за рахунок підрядника;
3)у разі виявлення незначних недоліків у момент прийняття об'єкта замовник має право: вимагати безоплатного усунення недоліків об'єкта; доручити усунення недоліків новому підряднику за рахунок попереднього; вимагати пропорційного зменшення ціни робіт;
4)у разі виявлення істотних відступів від умов договору або недоліків у роботі, які не можуть бути усунені чи не були усунені у встановлений строк, замовник має право відмовитись від договору;
5) у разі виявлення недоліків після прийняття робіт в межах гарантійного строку замовнику може бути надано право: вимагати усунення недоліків, якщо в момент їх виявлення не було відомо, що вони не підлягають усуненню; вимагати пропорційного зменшення ціни робіт; доручити усунення недоліків іншій особі за рахунок підрядника, якщо недоліки не були усунені у встановлений замовником строк;
6) у разі виявлення недоліків, за які підрядник не відповідає, замовник має право на їх усунення за власний рахунок. Підрядник у свою чергу також наділений заходами оперативного впливу на замовника. Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів», якщо замовник не сплатив за виконані роботи протягом 30 календарних днів після закінчення встановленого строку платежу, підрядник має право припинити виконання робіт, але не раніше як через 10 календарних днів після повідомлення про це замовника. У разі затримання перерахування платежів більш як на 90 календарних днів підрядник мас право розірвати договір підряду (контракт) відповідно до умов договору (контракту). Не можна забувати також про право підрядника на притримування результату роботи, а також устаткування, залишку невикористаного матеріалу та іншого майна замовника, яке є у підрядника, якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв'язку з виконанням договору підряду.
Повертаючись до форм (заходів) договірної відповідальності, потрібно зазначити, що особливе місце серед них займає відшкодування збитків. Це зумовлено тим, що найбільш істотним і поширеним наслідком порушення цивільних прав с збитки. Внаслідок цього дана форма відповідальності має загальне значення і застосовується у всіх випадках порушення цивільних прав, тоді як інші форми цивільно-правової відповідальності застосовуються лише у випадках, прямо передбачених законом або договором [5, с.116]. За загальним правилом, боржник зобов’язаний відшкодувати кредиторові збитки у повному обсязі. Саме принцип погноїмо відшкодування збитків передбачений законодавством у сфері виконання робіт за державним замовленням. Так, відповідно до ч. 2 ст. З Закону України «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів» майнова відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) застосовується до підрядників і замовників, що допустили невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і передбачає стягнення за вимогою потерпілої сторони неустойки (пені), а також відшкодування збитків (витрат, втрат або пошкодження майна, неодержаних доходів) у частині, не покритій неустойкою (пенею), а винної сторони. Крім того, Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» також передбачає відшкодування збитків, включаючи очікуваний та неодержаний прибуток, при невиконанні державним замовником зобов'язань за державним контрактом, а також у випадках, коли державний замовник вносить зміни до державного контракту чи припиняє його дію за рішенням Кабінету Міністрів України або коли державний замовник відмовляється від закупівлі продукції виготовленої за державним контрактом (ч.5 ст.4).
Нерідко порушення зобов'язання тягне за собою не тільки відшкодування збитків, але й сплату боржником неустойки, встановленої договором або законом. Неустойка є і способом забезпечення зобов'язання, і формою відповідальності за порушення зобов'язання.
Прикладом застосування неустойки, встановленої законом у договорі на виконання підрядних робіт за державним замовленням, може бути пеня, яка передбачена Законом України «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів». Так. відповідно до ч. 1 ст.4 Закону у разі порушення з вини підрядника строків завершення виконання робіт (здачі в експлуатацію об'єктів), передбачених договором підряду (контрактом), підрядник сплачує замовнику за кожний день прострочення неустойку (пеню), розмір якої обчислюється від договірної ціни робіт, визначеної з урахуванням офіційного рівня інфляції, з розрахунку облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується неустойка (пеня), збільшеної в 1,5 раза. Якщо ж в цей період облікова ставка Національного банку України змінювалася, розмір неустойки (пені) обчислюється пропорційно цим змінам. Згідно з ч. 1 ст.5 Закону у разі порушення з вини замовника передбачених договором підряду (контрактом) строків перерахування авансів і платежів за виконані роботи (послуги) замовник сплачує підрядникові за кожний день прострочення неустойку (пеню), розмір якої обчислюється від суми простроченого платежу, з урахуванням офіційного рівня інфляції, з розрахунку облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується неустойка (пеня), збільшеної в 1,5 раза. Якщо ж в цей період облікова ставка Національного банку України змінювалася, розмір неустойки (пені) обчислюється пропорційно цим змінам.
Частина 2 ст. З Закону України «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів» передбачає застосування залікової неустойки, як виняток із загального правила, передбаченого ЦК про штрафну неустойку (ст. 624 ЦК). Частина 1 ст. 232 та ч. 1 ст. 322 ГК, на відміну від ЦК передбачає застосування залікової неустойки, хоча не виключає також і інші її види. Вважаємо, що в даному разі слід погодитися із В.М. Годуновим, який вважає, що неустойка при забезпеченні державних потреб повинна мати штрафний характер і не щодо окремих порушень зобов'язань чи до однієї із сторін, а в цілому, оскільки відповідальність за порушення договірних зобов'язань у сфері забезпечення державних потреб повинна бути підвищеною. Саме тому потрібно узгодити норми ЦК, ГК та Закону України «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів» і внести зміни до зазначених законодавчих актів, закріпивши у відповідних статтях загальне правило про штрафну неустойку. Частина 3 ст. З Закону покладає на сторони договору підряду (контракту) обов'язок стягувати в установленому порядку неустойку (пеню) та вимагати відшкодування збитків за порушення договірних зобов'язань, передбачених цим законом та договором підряду (контракту). Слід зазначити, що покладення на сторони договору такого обов'язку суперечить загальним принципам цивільного права, тому вважаємо, що ч. 3 ст. 3 Закону України «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів» потрібно скасувати.
Розділ ІІІ. Використання адміністративних договорів у діяльності митних органів, участь юридичної служби у їх розробці
3.1 Особливість адміністративного договору серед інших видів договорів
На думку Приймаченка Д. В. [16, 116] в умовах розширення міжнародних торговельних зв'язків, спрощення митних процедур особливе місце посідає координація та взаємодія, які є невід'ємною і важливого складовою процесів управління, що здійснюються в межах адміністративної діяльності митих органів й спрямовані на реалізацію економічних, соціальних та охоронних завдань. Будучи самодостатніми засобами організації управління, вони є досить ефективними при забезпеченні належного рівня узгодженості функціонування автономних систем, до яких можемо піднести як митну службу України, з одного боку, так і інші державні інституції чи суб'єкти господарювання — з другого: дієвим інструментом налагодження партнерських відносин між митними органами та суб’єктами господарювання, як свідчать дослідження, є укладання договорів як актів про взаємну згоду у встановленні правових зв'язків. Формування таких зв'язків на підставі адміністративного договору наділено ознаками універсальності і має низку переваг, що ґрунтуються на загальновизнаних юридичних властивостях договірних відносин і обумовлених цим управлінських можливостях [16, 116]. Визначальним у цьому є формальна рівність сторін, яка передбачає свідомо-вольову узгодженість своєї поведінки митними органами та іншими сторонами договору. Наявність такої рівності відрізняє адміністративний договір від інших форм діяльності митних органів. На відміну від них, названий договір укладається за взаємною згодою обох сторін. Добровільність взяття сторонами па себе зобов'язань передбачає їх виконання без спеціальних імперативних приписів. Результатом укладання адміністративного договору с обопільна вигода усіх учасників договору. Санкціонована (прямо чи опосередковано) відповідальність за договорами означає необхідність здійснення взаємного контролю за виконанням обумовлених у ньому завдань, використання різноманітних (у тому числі й економічних) важелів впливу на учасників договору. При цьому укладання адміністративного договору виступає, з одного боку, як юридичний факт, що породжує між сторонами адміністративно-правові відносини, а, з іншого — ним встановлюються, водяться у дію й конкретизуються інші правові норми, як правило, митно-правового характеру.