Помірна хата — здійснювала торгові операції з зерном, овочами й іншими товарами, а також були організовані й діяли митні хати в уїздах. У них безплатно служили купці першої гільдії, як вибрані митні голови. За нарахування мита, яке перевищувало певні суми зборів, вони отримували грошову винагороду, а за недобір надходжень — стягувалися збитки. Окрім купців-цілувальників у митних хатах їм допомагали дяки, які працювали по найму і записували в митні книги дані про товар, власника, а також суму митних зборів.
З розвитком різних галузей сільського господарства, ремесел і промислів, мануфактурних виробництв в Україні розширювались торговельні стосунки купців, частини феодалів і заможних селян. Виробнича спеціалізація окремих районів і розвиток на цій основі товарного виробництва обумовили нові формування як внутрішнього, так і зовнішнього ринку. В другій половині XVIIі на початку XVIIIстоліття торгівля, як і раніше, зосереджувалась на ярмарках та базарах. У цей час лише на Лівобережній Україні щорічно збиралось 390 ярмарків, а на Слобожанщині 219. Найбільші з них були п Ніжині, Переяславі, Львові, Кам'янці-Подільському, Вінниці. Житомирі, Бару, Луцьку. В Ніжині і Ромнах продавалось товарів на декілька мільйонів рублів. До наших днів дійшов такий історичний факт, що в 1785 році торговий обіг на Покровському. Хрещенському і Троїцькому ярмарках досяг 40 мли. руб. Українські землі все більше втягувались у систему російського ринку. В центральних районах Росії все частіше бували купці з Києва, Ніжина, Переяслава, Харкова. Для них вже існували гостинні двори в Севську, Брянську. Розвитку торгівлі сприяли реформи Петра І, які передбачали звільнення українських купців від мита. Бахчисарайський мирний договір 1681 року завершив війну сильного мита. В 1753 році Лівобережна Україна Україна була включена в єдину внутрішню митну систему Російської держави. В російському експорті Україна займала досить вагоме місце.
Не дивлячись на державні кордони й перепони, які чинили окремі урядові діячі Австрії, Турції, Угорщини, Речі Посполитої, Правобережна Україна й західноукраїнські землі також все більше задійснювались у систему російського ринку. Так, у 1741 році 348 селян з Правобережної України вивезли 3 тисячі пудів хліба на російські ринки. Одночасно значна кількість товарів Росії збувалась у Львові, Фастові, Богуславі, Білій Церкві. Тільки в червні — серпні 1790 року через Васильківську митницю на ярмарки Львова, Броду, Дубна російські купці вивезли товарів на суму близько 11,5 тисяч рублів.
У 1817 році в Україні відбулось 2346 ярмарків, на яких поруч з продукцією місцевого виробництва продавались вироби центральних губерній Росії (Московської, Володимирської, Костромської). Найбільший торговий обіг в Україні мали ярмарки так званого всеросійського значення у Києві, Харкові, Єлизаветграді, Ромнах, Полтаві. Київський контрактовий ярмарок, який проводився щорічно в січні, запрошував до себе тисячі купців з різних місцевостей Російської імперії, а також Австрії, Прусії, Франції, Англії. Тут укладались договори на оптову купівлю-продаж продукції сільського господарства, промислових виробів, надавались позички в місцевих банках, сплачувались борги.
У часи царювання Петра 1 одним з перших заходів стосовно митної справи був Указ 1699 року про справляння мита в Архангельську з напоїв, які привозились."1 У той період розвиток промисловості, мануфактур, сільського господарства дав новий поштовх внутрішній торгівлі. А вихід Росії в Балтійське море, численні зовнішньополітичні акції уряду відкрили шлях російським мануфактурним товарам в Європу. Активізувалась зовнішня торгівля, в чому немалу роль відіграв прийнятий в 1724 році митний тариф. В інтересах вітчизняної промисловості високими митними ставками обкладались імпортні товари, виробництво яких у Росії вже було освоєно, або тільки налаштовувалось. Такі товари, як залізо, шовкові тканини, скипидар, віск, суха шкіра, пергамент та ряд інших обкладались митом в розмірі 75 відсотків; полотно, оксамит, золочене і прядильне срібло — 50%; окремі види тканини, зброя — 25% від ціни. На товари, які не вироблялись у країні, накладалось помірне мито — від 4 до 10%, хірургічні інструменти, окуляри митом не обкладались взагалі. Товари, які вивозились з Росії, обкладались 3%-м митом, окрім промислової сировини і напівфабрикатів, які були необхідні для російських фабрик. Щодо цих товарів було застосоване заборонне мито. Цей тариф спочатку було введено тільки в портах, а пізніше й на сухопутному польському кордоні.
Поступово організація митної справи в Росії удосконалювалась. Управляти митними зборами з 1718 року почала затверджена Петром І Комерц-колегія, яка була самостійним управлінським відомством. Як і раніше, вибирались з купців керуючі митницями — вони тоді вже називались митними бурмістрами, а з 1720 року - обер-цольнерами, які отримували гроші протягом року на правах службовців.
Історичні факти засвідчують, що в 1789—1790 роках великий російський письменник, автор знаменитої "Подорожі із Петербурга в Москву", Олександр Миколайович Радищев працював на посаді помічника, а згодом і керуючого Санкт-Петербурзької митниці.
А з 1794 по 1800 рік посаду президента Комерц-колегії в Санкт-Петербурзі займав видатний російський письменник і поет Гаврило Романович Державін.
З 1721 року заборонений для перевезення через кордон товар дозволялось конфісковувати. Уряд Петра І для забезпечення успішного проведення заходів з митних питань зміцнював державні кордони. На заході їх охороняло регулярне військо. До кінця царювання Петра І тут існувало 15 фортець, в тому числі 11 морських (Петербург, Кронштадт, Шлісельбург та ін.) і 4 сухопутних (Псков, Великі Луки, Смоленськ, Брянськ). Поміж ними й попереду них було облаштовано мережу форпостів. Указ 1723 року передбачав, що: "на дорогах учредить крепкие застави, малые дороги завалить лесом или перекопать рвами и всех едущих стороной от застав наказувать изъятием того, с чем они будут взяты".
Правонаступники Петра І намагались продовжувати політику заохочення вивезення російських товарів, щоб збільшувати доходи державної казни шляхом справляння мита й боротьби з контрабандою. В 1731 році було прийнято Морський митний Статут, який визначав порядок заходження іноземних торгових кораблів у російські порти. В середині XVIII століття в Росії справлялось 17 різних митних зборів. Процедура огляду товарів і запису в книгах була дещо складною. Все це певною мірою негативно позначалось на розширенні зовнішньої торгівлі. А тому, з ініціативи графа П. І. Шувалова, який в уряді вів питання внутрішньої політики Росії і дотримувався протекціоністського зовнішньоторговельного курсу, в 1753—1757 роках було проведено велику митну реформу.
Указом 1753 року з січня 1754 року було відмінено рубльове мито і всі 17 митних зборів з внутрішньої торгівлі. Це був радикальний захід. Щоб компенсувати недобір у державну казну, було збільшено в середньому на 13% митні ставки з операцій, які проводили російські та іноземні купці в портових і прикордонних митницях.1" Таким чином, внутрішні митні кордони було ліквідовано й митні операції виносились на лінію державного кордону. В 1754 році була затверджена прикордонна сторожа як особливий корпус війська, що охороняв кордони в Україні і Фінляндії, а пізніше, в доповнення до цього — сторожа із Запорізьких козаків і митна сторожа, яка складалась з митних об'їждчиків.
Реформа 1753 року, яка доповнювалась Статутом 1751 року, принесла в державну казну значний прибуток. Якщо при імператриці Єлизаветі митні збори складали понад 900 тисяч рублів на рік, то на початку царювання Катерини II прикордонні митниці давали в казну понад 2 млн. руб. У відповідності з митним тарифом 1766 року більшість товарів, які ввозились у Росію, обкладались невеликим митом — від 12 до 30%, а тариф 1782 року взагалі звільнив більшість товарів від мита, а для тих, що залишилися, встановивши товарний збір розміром 10% від їх вартості.
Маніфестом 1755 року та Указом 1767 року було відмінено монополію і проголошено свободу промисловості й торгівлі. Селянам надавалась можливість займатися виготовленням і продажем промислових виробів; швидко зростав обсяг зовнішньої торгівлі.
Охорона російських кордонів не була зосереджена в руках одного державного органу. В 1782 році Катерина II заснувала митну сторожу на західному кордоні у вигляді "особой таможенной пограничной цепи й стражи для отражения потайного провоза товаров". Вона складалася з митних наглядачів — по одному на кожні 10 верств, які несли дозори на своїй дільниці. Якщо наглядач чи об'їждчик, який йому підпорядковується, були не в змозі самостійно затримати контрабандиста, вони зобов'язані були переслідувати того до найближчого поселення і там звертались за допомогою до місцевого самоврядування. Пошук контрабанди стимулювався: частина вилученого товару передавалась на користь тих осіб, що затримували.
У період 1790 — 1822 років на митну систему відчутний вплив здійснили політичні відносини Росії з європейськими державами.
Це відомство було створено як сукупність установ, підпорядкованих керівництву центрального галузевого органу управління. Це відомство проводило справи, ввірені йому, на підставі закону "Загальне установлення міністерств" 1811 року, а також згідно із "Законом, статутом, установленням, власним своїм порядком і управлінням". На підставі цього Закону було прийнято "Установлення митного управління з Європейської торгівлі"'8' 24 червня 1811 року. Цей закон став основою при становленні єдиного централізованого митного відомства. Його прийняття було викликано тим, що "по тісному зв'язку митного улаштування з правильним рухом торгівлі, давно вже прийняте було за необхідне постановити тверді й однакові правила".