До основнихелементів інформаційних відносин відносяться:
1. Суб'єкти, які вступають у відносини при здійсненні інформаційних процесів:
- виробники, або творці, інформації, зокрема автори;
- власники інформації (інформаційних об'єктів);
- споживачі інформації.
Митні органи за цією класифікацією являються одночасно і виробниками і споживачами інформації, як і переважна більшість органів державної влади. Так, наприклад, для підготовки та опублікування звітів про результати діяльності митних органів за певний період необхідно вивчити та опрацювати внутрішню інформацію про роботу митних органів за визначений період.
Відповідно до ст. 7 закону України „Про інформацію” суб'єктами інформаційних відносин є: громадяни України, юридичні особи, держава, інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.
Також, залежно від обсягу прав та обов'язків в інформаційній сфері можна виділити загальних та спеціальних суб'єктів [15;82]. Загальними суб'єктами інформаційно-правових відносин є держава та її органи, крім органів, що володіють спеціальною компетенцією в інформаційній сфері; фізичні особи та юридичні особи, для яких інформаційна діяльність не є основним видом діяльності. До цього кола відносяться і митні органи України.
До кола спеціальних суб'єктів інформаційно-правових відносин належать юридичні особи, установчими документами яких передбачено інформаційну діяльність як основну: інформаційні агентства, друковані засоби масової інформації, видавництва, телерадіокомпанії, провайдери Інтернет, бібліотеки тощо.
2. Поведінка (дія, бездіяльність) суб'єктів при здійсненні ними інформаційних відносин (наприклад, отримання та надання інформації, тиражування і розповсюдження інформаційних об'єктів та інші аналогічні дії);
3. Об'єкти, у зв'язку з якими суб'єкти вступають в інформаційні відносини. Об'єктами інформаційних відносин відповідно до ст. 7 закону України „Про інформацію” є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах (наприклад, документована інформація, елементи інформаційної безпеки; інформаційні технології і засоби їх забезпечення, інші об'єкти в інформаційній сфері).
4. Право, обов'язок і відповідальність суб'єктів правовідносин при здійсненні інформаційних процесів.
Важливим аспектом обігу інформації в митних органах є інформаційна безпека, якавідповідно до Концепції Національної програми інформатизації являє собоюстан захищеності інтересів особи, суспільства та держави в інформаційній сфері, який виключає можливість заподіяння їм шкоди через неповноту, несвоєчасність і недостовірність інформації, а також негативні наслідки використання інформаційних технологій або законодавчо забороненої чи обмеженої для поширення інформації.
Говорячи про інформацію та інформаційні відносини у митній сфері неможливо оминути явище інформаційної політики митних органів, яка впливає як на обіг інформації в митних органах, так і на формування інформаційних відносин, що при цьому виникають та розвивається у контексті національної інформаційної політики. Відповідно до положень Концепції національної інформаційної політики національна інформаційна політика – стратегія, напрями і завдання держави у сфері збирання, зберігання, використання та поширення інформації та інформаційних ресурсів у суспільстві.
Інформаційна політика митних органів України передусім має бути спрямована на розвиток. Тобто вона повинна бути орієнтована не лише на відносини, які виникають у сфері митної діяльності сьогодні, а й на ті, що виникнуть у майбутньому, оскільки нині інформація є стратегічним ресурсом. Можна виділити два напрями розвитку інформаційної політики митних органів: технологічний (регулювання процесу розвитку компонентів інформаційного середовища) і змістовний (пріоритети комунікаційної діяльності учасників інформаційного процесу).Отже, можна надати наступне визначення інформаційної політики митних органів України – це система цілей, задач, принципів, критеріїв ефективності і, таких, що витікають з них, узгоджених організаційних і технічних заходів, пов'язаних з розробкою, упровадженням та удосконаленням процесу обігу інформації та використання інформаційних технологій в митних органах.
Метою інформаційної політики митних органів України є досягнення якісно нового рівня інформатизації митних органів і створення інформаційно-технічної інфраструктури, що буде забезпечувати виконання задач, поставлених перед митними органами.
Основними задачами інформаційної політики митних органів можна визначити наступні:
- аналіз, систематизація і актуалізація методологічної, нормативно-правової і методичної бази у області інформатизації митних органів України;
- упровадження в діяльність митних органів нових інформаційних технологій;
- створення перспективної інформаційної системи митних органів і організація ефективного її застосування;
- створення єдиної системи інформаційної безпеки митних органів України;
- забезпечення необхідного рівня підготовки співробітників митної служби і фахівців інформаційно-технічного профілю для роботи в умовах широкого застосування нових інформаційних технологій і технічних засобів тощо.
Основними принципами інформаційної політики митних органів можна визначити:
- системність і комплексність при визначенні цілей, основних задач і напрямів інформаційної політики, а також заходів щодо забезпечення її реалізації;
- відповідність інформаційної інфраструктури, задач інформатизації і технічного оснащення митних органів складу, структурі і задачам митної служби України;
- принцип інформаційної безпеки, який означає запобігання або істотне утруднення несанкціонованого доступу до інформації, оброблюваної в автоматизованих системах митних органів або циркулюючої у виділених приміщеннях об'єктів митної інфраструктури;
- концентрація зусиль і матеріально-технічних ресурсів на пріоритетних напрямах інформаційно-технічної політики, цільове використовування фінансових коштів, що виділяються тощо.
Усі ці елементи, які мають різну природу охоплюються поняттям інформаційної сфери, яке є найбільш загальним до цих явищ та відповідно до Концепції Національної програми інформатизації визначається як сукупність інформаційних ресурсів, інформаційної інфраструктури, суб’єктів інформаційних відносин, які забезпечують збирання, зберігання, використання та поширення інформації, а також як система правового регулювання суспільних відносин у цій сфері .
Отже, інформаційна сфера включає в себе такі елементи:
- інформаційні (інформація в різних видах);
- політичні (інформаційна політика, інформаційна безпека);
- організаційно-правові (суб’єкти інформаційних відносин);
- технічні (інформаційна інфраструктура, мережі, канали зв’язку):
- економічні (матеріальні носії інформації, надання інформаційних послуг) [15; 81].
Таким чином, можна зробити висновок, що поняття інформації, інформаційних відносин, інформаційних ресурсів, інформаційного простору, інформаційної безпеки та інформаційної політики митних органів України нерозривно пов’язані між собою і утворюють у своїй сукупності інформаційну сферу митних органів України. Інформаційна політика митних органів є одним з її найважливіших елементів та одним з пріоритетних напрямів діяльності митної служби України і служить основою для розвитку інформаційно-технічної інфраструктури і інформатизації митних органів, створення умов підвищення ефективності діяльності митних органів, формування єдиного інформаційного простору на митній території України.
1.2 Правове регулювання інформаційної політики митних органів України
В системі митних органів України, як і в цілому в державі, виникла потреба в формуванні інформаційної політики, яка б відповідала сучасному рівню розвитку інформаційних відносин та інформаційної інфраструктури, обсягам обігу інформації. Інформаційну політику та інформаційні відносини у митних органах регламентує низка нормативних актів.
КонституціяУкраїни регулює найзагальніші питання інформаційної політики. Так, ст. 17 однією з найважливіших функцій держави та справи всього українського народу визначена інформаційна безпека. Ст. 32 встановлює заборону збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, а ст. 34 закріпила право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Закріплення у ст. 8 положень про те, що Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, свідчить не лише про спрямованість діяльності держави на забезпечення конституційнх прав, їх охорону, захист та реальне юридичне визнання, а також як безпосереднє керівництво до дій.