У 1998 р. з 9 494 товарних під позицій актами законодавства змінені ставки ввізного мита на 2 714 товарних під позицій (28,6% від загальної кількості), з них 1 478 товарних під позицій змінено постановою Кабінету Міністрів України від 9.12.98 № 1935 «Про внесення змін до ставок ввізного мита на окремі види товарів і до деяких постанов Кабінету Міністрів України».
Вищенаведені нормативні документи регламентують конкретну реалізацію на практиці основних правових норм у сфері митно-тарифних відносин, які задекларовані національним законодавством. Водночас правовий режим митно-тарифних відносин має лише для нього характерні особливості. Насамперед тому, що у даній сфері питома вага міжнародних договорів України як джерела правових норм значно вища, ніж в інших галузях економіки, а отже, національне право не є абсолютно домінуючим. Навпаки, коли існує суперечність між правовою нормою, внутрішньою і міжнародною нормою законодавства, то застосовується остання.
При цьому міжнародне право визначають як сукупність правових норм і принципів, які регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного спілкування в процесі їх співробітництва. Під предметом регулювання міжнародного права розуміються всі сфери міжнародних відносин між усіма суб'єктами даної системи права.
Під впливом загальних процесів розвитку світового господарства у системі міжнародного права виникають нові галузі правового регулювання міжнародних правових відносин (комплексна галузь права): космічне право, валютне право, атомне право, транспортне право, природоохоронне право, банківське право і под. Однією із галузей міжнародного публічного права є міжнародне митне право, яке регулює міждержавні зв'язки тільки у сфері митних відносин, які виникають у процесі переміщення через митний кордон товарів, фізичних осіб, предметів, послуг і капіталів. Основними завданнями митного права є:
• забезпечення міжнародної економічної безпеки і беззастережного виконання невід'ємного суверенного права держави вибору власної митної системи;
• свобода міждержавного спілкування від свавілля і незаконних ембарго, бойкотів, торгових, митних, кредитних та технологічних блокад;
• забезпечення використання міжнародних відносин з метою уникнення експлуатації менш розвинутих в економічному відношенні країн більш розвинутими в промисловому відношенні державами; не допуск політичного тиску; усунення неправомірних економічних відносин;
• сприяння розбудові міжнародних економічних відносин на принципах поваги до державного й економічного суверенітету, рівноправності і взаємовигоди, створення сприятливих умов для розвитку співробітництва між державами у сфері митних зв'язків і взаємодопомоги.
Митне право, яке є складовою міжнародного права, діє як на підставі міжнародного публічного права загальноприйнятих принципів (повага національної незалежності і суверенітету; невтручання у внутрішні справи; незастосування сили або погрози сили; повна рівноправність; повага до національних інтересів і права кожного народу розпоряджатися своєю часткою; взаємовигоди, недискримінація), так і специфічних принципів міжнародного митного права. При цьому, враховуючи особливості предмета правого регулювання даної сфери діяльності, галузеві принципи розвивають, доповнюють і конкретизують основні принципи сучасного міжнародного публічного права. До специфічних галузевих принципів міжнародного митного права належать:
• принцип сприяння становленню нового економічного порядку, який ґрунтується на справедливості, сукупній рівності національних економік, взаємозалежності, спільності інтересів, взаємовигоді в митному співробітництві між усіма державами незалежно від їх економічних і соціальних систем;
• принцип заборони прямих або непрямих дій, які мають на меті перешкоджати здійсненню економічної суверенності держави;
• принцип забезпечення постійного розширення і лібералізації світової торгівлі, який ґрунтується на універсальному використанні режиму найбільшого сприяння нації;
• принцип рівноправного використання державами переваг міжнародного поділу праці, сприяння розвитку широкому різнобічному торговельному обміну товарними масами з дотриманням рівноправності усіх форм власності на підставі використання переваг інтернаціоналізації господарського життя;
• принцип сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються;
• принцип вдосконалення організаційного механізму міжнародного митного співробітництва в рамках організацій, конференцій універсального, континентального, функціонального і субрегіонального масштабу.
Принципи міжнародного митного права як найбільш важливі і найбільш загальні правила поведінки учасників міжнародного спілкування здійснюють певний вплив на розробку міжнародних митних норм, які фіксуються конкретними правилами поведінки держав у сфері міжнародних митних відносин. Кожний конкретний принцип сприяє становленню правил поведінки. Ці загальні і конкретизовані специфічні правила, які розвивають і деталізують принципи міжнародних митних відносин держав, і є системою норм міжнародного митного права.
Джерелами міжнародного митного права є:
• міжнародний договір як загальний, так і зі спеціальних питань міжнародних митних відносин;
• міжнародний звичай, який визначений державами як правова норма;
• внутрішнє законодавство у галузі митної справи;
• прецеденти міжнародних відносин;
• практика у сфері міжнародних митних відносин;
• рішення міжнародних організацій з питань міжнародного митного співробітництва і взаємодопомоги держав.
Як додаткові джерела можуть використовуватись рішення міжнародних судів і арбітражу, а також офіційні доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів з публічного права.
Міжнародний договір — це угода між державами, що зазначається, як правило, у письмовій формі з різних питань їхніх взаємовідносин у політичній, економічній, митній та інших сферах співробітництва, на ґрунті добровільності і сукупної рівності. Оскільки, міжнародний договір, на відміну від міжнародного звичаю, — зрозуміліша форма угод, яка меншою мірою піддається довільному тлумаченню, то більшість норм міжнародного митного права — це норми, сформульовані й узгоджені між державою у міжнародних договорах.
Міжнародні договори України у сфері зовнішньоекономічної діяльності створюють цілу правову систему, в якій можна виділити багатосторонні і двосторонні угоди, договори, які містять у собі загальні норми про зовнішньоекономічну діяльність, а також основні положення її питань.
Поділ міжнародних угод на двосторонні і багатосторонні залежить від їх змісту і від кількості учасників. Серед багатосторонніх угод виділяються своєю значущістю і відповідно кількістю учасників універсальні угоди, які відображають інтереси всіх держав та суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Прикладом багатостороннього договору є Конвенція 00Н про міжнародні договори купівлі-продажу товарів на наднаціональному рівні (доповнення), яка розроблена Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (УНСІТРАЛ) і прийнята у 1980 р. Застосовується вона до угод купівлі-продажу товарів між сторонами, які представлені суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності різних держав, які є учасниками конвенції. Конвенція надає право сторонам встановлювати інші правила. У Конвенції чітко регламентуються права та обов'язки продавців і покупців при здійсненні угод з купівлі та продажу товарів.
Прикладом багатосторонніх угод на регіональному рівні можуть бути документи, підписані Україною з країнами СНД.
Варто зауважити, що багатосторонні угоди визначають напрями руху міжнародного інтегрування між країнами, двосторонні договори розв'язують конкретні економічні проблеми у сфері зовнішньоекономічних зв'язків.
Як правило, предметом двосторонніх договорів є:
• торговельно-економічне співробітництво;
• заохочення та взаємний захист інвестицій;
• сприяння капіталовкладенням в економіку країн;
• промислове і науково-технічне співробітництво;
• торговельні угоди;
• проблеми кредитування взаємовідносин;
• питання, що стосуються подвійного оподаткування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Приймаючи національні законодавчі акти у сфері зовнішньоекономічної діяльності, укладаючи двосторонні та багатосторонні угоди, країна створює відповідне правове середовище, в якому взаємодіють суб'єкти господарської діяльності. Залежно від рівня включення економіки країни до світового господарства і ролі його в стимулюванні розвитку внутрішньої системи виділяють такі правові режими у сфері зовнішньоекономічної діяльності:
1) справедливий або недискримінаційний;
2) режими найбільшого сприяння;
3) національний режим;
4) спеціальний правовий режим.
Справедливий або недискримінаційний режим було вперше використано як норму міжнародного права в Гаванській хартії 1948 р. Надалі дана норма вдосконалювалася в проекті конвенції про охорону іноземної власності, запропонованій ОЕСР у 1967p., у третій Ломейській конвенції; у конвенції про застосування багатостороннього інвестиційного агентства, проекті ООН кодексу поведінки ТНК. Посилання на справедливий, недискримінаційний режим отримало широке застосування в останні роки завдяки двостороннім угодам про заохочення і захист інвестицій. Суть даної норми в тому, що вона не відсилає до діючого зводу законодавчих актів і не передбачає конкретних норм, яких потрібно дотримуватись приймаючій державі. Посилання на цей стандарт означає лише можливість виникнення в конкретній ситуації несправедливості. В оперативному плані дана норма створює законний, попередньо узгоджений зв'язок між зацікавленими країнами: механізм розгляду конкретних питань. Як захід для встановлення переговорного процесу і його ефективного використання даний стандарт стосовно ринку дуже зручний.