Специфіка використання експортного мита при регулюванні національного ринку (стр. 2 из 2)
Уряд країни з метою обмеження експорту вводить митний тариф при вивозі товарів за митну територію країни. У випадку з малою країною, факт застосування митного тарифу не вплине на рівень світових цін. Це означає, що умови торгівлі країни не зміняться.
Отже, у результаті застосування експортного мита відбулося збільшення внутрішнього споживання і скорочення внутрішнього виробництва товару, що, у свою чергу, призвело до скорочення експорту.
Аналізуючи дану теоретичну модель, доходимо висновку, що від введення експортного мита:
по-перше, виграють споживачі, тому що при зниженні цін збільшується сегмент споживання телевізорів (а).
по-друге, виграє країна-експортер, оскільки отримує доходи до Державного бюджету. Водночас національні виробники телевізорів, які фактично будуть сплачувати податок на експорт, будуть мати значні збитки(b+d).Загадом у результаті застосування експортного мита виникають ті ж групи ефектів, що й при застосуванні імпортного мита — ефекти перерозподілу та ефекти втрат. Таким чином, експортний тариф є ніби віддзеркаленням імпортного тарифу з тією різницею, що при його застосуванні основні втрати несуть не споживачі, а національні виробники.
Отже, доходимо висновку, що поряд з позитивними ефектами, які досягаються при використанні експортного мита, виникають і негативні — це підрив експортного потенціалу країни, порушення структури зовнішньоторговельного обороту, зростання інфляції та інше.
Вперше в Україні експортне мито почало використовуватись з 1992 р. і нараховувалось на всі потенційно експортні товари, (близько 124 товарних груп). У 1993 р. вийшов Декрет Кабінету Міністрів України «Про вивізне «експортне» мито у 1993 р.» Декларативними причинами застосування експортного мита стали встановлення раціональної структури експорту і скорочення переліку товарів, експорт яких підлягає нетарифному регулюванню. Значно скоротилась кількість товарних груп порівняно з 1992p., що підпали під дію експортного мита (43 товарні позиції). Але було розширено діапазон ставки мита від 10% до 30% митної вартості товару. Не обкладалися експортним митом товари, які вивозились у межах отриманих суб'єктами підприємницької діяльності експортних квот, а також товари, що вироблені повністю з давальницької сировини, яка була попередньо імпортована.
Даний період застосування експортного мита можна назвати фіскальним. Про це свідчить достатньо широка номенклатура товарів, відносно яких воно застосовувалось та рівень ставок оподаткування.
Ціла низка факторів вплинули на необхідність лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. Основні серед них: висока інфляція (в 1993 р. вона дорівнювала 10155%; дерегуляція цін; падіння курсу національної валюти; від'ємне сальдо платіжного балансу). За цих умов основна увага тарифної системи регулювання зовнішньоекономічних зв'язків приділялась імпорту.
Починаючи з 1996 р. основною метою введення експортного мита стає виконання функції регулювання. Це пов'язано з необхідністю заблокувати експортний потік важливої для національної економіки сировини з України. Головним аргументом при цьому є завантаження національних підприємств роботою. Вивізне мито стало використовуватись з таких товарних позицій, як металобрухт, жива худоба та шкіряна сировина, насіння деяких видів олійних культур.
Варто зауважити, що в Україні застосовується адвалерне експортне мито, яке нараховується у відсотках до митної вартості товарів за формулою:
Звідки, Цс.= Цв (1 + Мс)
де Мс, — мито експортне,
Цв, — ціна, за якою товар експортується,
Ци — ціна товару на внутрішньому ринку.
Отже, ставка експортного мита має дорівнювати різниці між світовою ціною і ціною даного товару на внутрішньому ринку.
Інші країни використовують і специфічне, і комбіноване експортне мито. Так, у Росії відносно експорту деяких видів деревини діє специфічне мито 5 ЄВРО за кубометр, а на шино матеріали — комбіноване 6,5%,але не менше 5 ЄВРО.
З метою захисту споживчого ринку України, інтересів вітчизняного виробника та подальшого поліпшення структури експорту з травня 1996 р. стало діяти мито відносно експорту живої худоби і шкіряної сировини у розмірі від 27% до 75% митної вартості товару, але існує пільга сільгоспвиробникам у вигляді експорту без сплати вивізного мита (за винятком молодняка великої рогатої худоби масою не більше 350 кг і шкірсировини), якщо ці товари є продукцією власного виробництва.
Основною метою даного законодавчого акта була реалізація захисної функції, тобто усунення з українського ринку основних іноземних експортерів великої рогатої худоби, а саме: посередників-конкурентів з Лівану та Сирії.
У 1999 р. було введено експортне мито при вивезенні соняшникового насіння. Основна причина введення експортного мита — це надприбутки, які отримують посередники наданому сегменті ринку.
На нашу думку, експортне мито повинно мати тільки тимчасовий характер, тобто використовуватись як захід оперативного регулювання конкретних ситуаційних проблем. Наприклад, введення сезонного експортного мита на насіння соняшнику, тобто на період основної його переробки. Але варто зауважити, що податок на експорт обмежує надходження валютних коштів, оскільки знижується зацікавленість підприємств у розвитку зовнішньоекономічної діяльності, тому ставка мита має бути незначною. Як один з варіантів можливе також коригування експортного мита залежно від співвідношення світових цін на насіння соняшнику.
На нашу думку, застосування механізму експортного мита має ґрунтуватись на принципі «деескалації» ставок мита, тобто ставки мають залежати від ступеня обробки експортованого товару, але за наступним принципом: чим нижчий в товарі ступінь доданої вартості, тим нижчі митні ставки мають бути використані.
Збільшення ціни експортного товару за рахунок застосування вивізного мита приводить до пошуку потенційними експортерами шляхів мінімізації митних платежів. Такими шляхами стають толлінгові схеми, навіть офіційна робота трейдерів у формі давальницьких схем дозволяє мінімізувати митні платежі, тому що експортне мито при вивезенні насіння за давальницькою схемою не сплачується, не кажучи про те, коли готова продукція не повертається або використовується режим вільної торгівлі.