По-перше, в УПС з усіма чотирма країнами передбачається створення зон вільної торгівлі, для чого необхідно встановити конкретні зобов'язання і терміни. Для Молдови, яка не в змозі забезпечити виконання положень про зону вільної торгівлі на взаємній основі, пропонується розглянути нові ініціативи щодо кращого доступу на ринки відповідно до зобов'язань у межах СОТ.
По-друге, пропонується, що для ЗННК законодавчі та регуляторні механізми зближення можуть бути розроблені в межах спільної ініціативи з Росією зі створення Спільного європейського економічного простору. Тож Європейський Союз зацікавлений у розвитку регіонального співробітництва між РФ та ЗННК, у тому числі у сфері зближення з ЄС. У цьому форматі, як бачимо, провідна роль відводиться Росії, а іншим країнам пропонується приєднатися до цього процесу.
По-третє, визначається, що кінцевою метою взаємного відкриття ринків ЄС, ЗННК, Росії, а також інших сусідських країн, є політичні та економічні зв'язки на кшталт відносин у межах Європейської економічної зони. Це передбачає прийняття країнами - сусідами ЄС значно глибших та ширших зобов'язань, особливо, коли йдеться про приєднання до законодавства Співтовариства. Водночас, Послання чітко вказує на те, що цим країнам буде запропоновано такий рівень лібералізації руху індивідуумів, товарів, послуг і капіталу, який відповідатиме рівню політичних та інституціональних реформ, включаючи прийняття acquis, що забезпечить найбільші можливості для зближення із Союзом без набуття членства у ньому. Таким чином, входження до ЄС не повинно стати для ЗННК ціллю-бар'єром на шляху лібералізації торговельних відносин із Союзом та забезпеченні доступу до основних ринків Співтовариства (крім робочої сили). Приклад ряду країн (асоційованих членів ЄС, країн Європейської асоціації вільної торгівлі - членів Європейської економічної зони, Туреччини - члена митного союзу, Швейцарії) показує, що можливо досягнути значного зближення з ЄС на основі acquis без формального набуття повного членства. Максимальне наближення та виконання acquis західними новими незалежними країнами, реальні економічні й політичні реформи згодом можуть зробити факт набуття повного членства формальністю: членство де-факто через реформи приведе до членства де-юре. ЗННК, принаймні ті, які ставлять перед собою таку мету, в нинішніх умовах повинні наголошувати не на кінцевому результаті, а на процесі зближення з ЄС.
Таким чином, Європейський Союз запропонував три основні моделі поступового взаємного відкриття ринків для східноєвропейських країн - нових сусідів.
Окрім того, ЄС визначив головні принципи для його зближення з національними економіками країн-сусідів. Метою зміни торговельних режимів є зменшення бідності та створення зони спільного процвітання й цінностей, які базуються на більш глибокій економічній інтеграції, інтенсивних політичних та культурних стосунках, розвинутій системі прикордонного співробітництва, спільній відповідальності за недопущення конфліктів між ЄС та сусідніми країнами. Конкретні пропозиції Євросоюзу щодо відкриття ринків будуть прив'язані до ступеня прогресу партнерів у здійсненні політичних та економічних реформ. Вони матимуть поступовий характер, залежно від виконання попередніх зобов'язань і домовленостей. У разі відсутності прогресу партнери не отримують таких можливостей.
У Посланні Комісія двічі згадує про необхідність нових ініціатив щодо регіонального співробітництва між самими країнами-сусідами. Але із самої філософії документа ясно, що таке регіональне співробітництво не повинно перешкоджати поглибленню відносин із ЄС. З огляду на це зрозуміло, що підписання у вересні 2003р. Угоди про створення Єдиного економічного простору між Росією, Білоруссю, Казахстаном та Україною не можна оцінити однозначно, оскільки відносинам між кожною країною та ЄС притаманні суттєві розбіжності. Серед зазначених країн лише Росія дістала від ЄС статус країни з ринковою економікою, а Україна офіційно проголосила за мету вступ до Євросоюзу (Казахстан не має на це права навіть за формальними ознаками, позаяк не є європейською країною). Тільки в УПС із Казахстаном не згадується можливість створення зони вільної торгівлі. Росія та Білорусь формують єдину Союзну державу, що передбачає, серед іншого, проведення єдиної зовнішньоторговельної політики. Росія розглядається як лідер серед чотирьох країн у переговорах зі створення Спільного європейського економічного простору. Україна та Білорусь постійно отримують негативні оцінки розвитку демократичних принципів політичної системи.
Слід відзначити, що саме Росія є ініціатором і центральною ланкою проектів стосовно утворення нових моделей економічної інтеграції на теренах колишнього Радянського Союзу: Економічного Союзу країн СНД; Євроазіатського економічного співтовариства (ЕврАзЕС); Єдиного економічного простору. Причому всі вони розглядаються як самодостатні євразійські економічні угруповання, торговельні та інші економічні стосунки яких з іншими інтеграційними об'єднаннями потребують створення спеціальних та окремих механізмів.
Розвиток Єдиного економічного простору у формі зони вільної торгівлі не приведе до суттєвих змін у торговельних режимах країн-членів з Європейським Союзом. Водночас, ЄЕП може стати фактором поглиблення торгівлі між ЄС та окремими країнами-членами Єдиного економічного простору, оскільки усунення торговельних бар'єрів у взаємній торгівлі сприятиме розвитку конкуренції між виробниками цих країн. Відтак має збільшитися ефективність розміщення ресурсів, покращитися якість продукції, підвищитися здатність виробників конкурувати на субрегіональних та регіональних європейських ринках.
Функціонування Єдиного економічного простору в більш розвинутих формах інтеграції (митний союз, спільний ринок, економічний та валютний союз) неоднозначно вплине на торговельні стосунки ЄС з окремими країнами. По-перше, після створення митного союзу в рамках ЄЕП, а згодом і в межах СНД, ЄС визначатиме режими торгівлі та руху інших факторів виробництва загалом до Єдиного економічного простору, а не до окремих країн. Це означатиме, що кожна країна - член ЄЕП (або інших можливих аналогічних угруповань на територіях країн СНД) матиме змогу впливати на розвиток торговельних режимів з ЄС тільки через спільну зовнішньоторговельну політику об'єднання, що унеможливлює проведення самостійної діяльності в цій сфері. Ясно, що основи спільної зовнішньоторговельної політики ЄЕП визначатиме Росія, яка, проте, не має наміру вступати до ЄС. По-друге, для зазначених країн - членів ЄЕП, які відстають від Росії у процесі зближення з ЄС та взаємного відкриття ринків, єдина зовнішньоторговельна політика в межах митного союзу сприятиме зменшенню торговельних бар'єрів. По-третє, для тих країн - членів ЄЕП, які випереджають Росію у царині зближення з ЄС і взаємного відкриття ринків та/або ставлять перед собою мету вступу до ЄС, входження до митного союзу може призвести до уповільнення процесу зменшення торговельних бар'єрів у відносинах з Євросоюзом, оскільки ЄС визначатиме свою торговельну політику до митного союзу в цілому та відкриватиме свої ринки тільки на основі угод з митним союзом ЄЕП.
Задля реалізації Послання Європейська Комісія в липні 2003р. запропонувала нові механізми розвитку сусідських стосунків: "Програми розвитку сусідських відносин" на період 2004-2006 рр. та "Новий інструмент розвитку сусідських стосунків" після 2006р. (див. табл.3)
Наведений перелік програм є індикативним і ґрунтується на програмах ІНТЕРРЕГ для нинішніх та майбутніх країн-членів, а також перспективних програмах транскордонного співробітництва ФАРЕ на зовнішніх кордонах розширеного Союзу.
Програми Сусідства охоплюють основні групи країн - сусідів ЄС. Зауважимо, що із 24 програм Україна братиме участь у чотирьох.
1. http://www.vuzlib.net/beta3/html/1/15754/15807/ економіко-правова бібліотека
2. http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,36/catid,152/id,5495/ наукова електронна бібліотека "Буковина"