Фіскальної мети може бути досягнуто через митне оподаткування тільки певної категорії товарів, але при цьому ставки мита мають бути значно вищі, ніж у першому варіанті, щоб зберегти певний рівень митних надходжень. Можливе також використання варіанта впровадження єдиної низької ставки мита на всі товари, що перетинають митний кордон країни незалежно від напряму руху, - експорт, імпорт, транзит, але це може мати тільки тимчасовий фіскальний ефект, оскільки реакція торговельних партнерів буде адекватною, що знизить обсяги зовнішньоекономічної діяльності.
Застосування митного тарифу завжди виконує фіскальну функцію, оскільки митний тариф завжди є податком, який є засобом поповнення державної казни і покривається за рахунок кінцевого споживача. Ефект фіску прямо залежить від митної ставки. Якщо вона незначна, то й ефект від даного податку невеликий, а якщо розмір ставки підвищується, то й посилюється податковий ефект.
Імпортне мито забезпечує ефект захисту, оскільки митний тариф знижує, насамперед, цінову конкурентоспроможність товару, відносно якого він застосовується. Зі збільшенням ставки мита зростає його протекціоністська спрямованість як інструменту зовнішньоторговельної політики.
Митний тариф за своєю суттю виконує захисну функцію навіть тоді, коли вітчизняна продукція не вступає в пряму конкуренцію з іноземними товарами. Наприклад, коли країна хоче знизити валютні витрати своїх громадян, у зв'язку з проблемами платіжного балансу, аіада йде на підвищення ціни на деякі іноземні товари, хоча аналогічні імпортозамінні вітчизняні товари відсутні, з метою тимчасового скорочення споживання.
Отже, використання митного тарифу зумовлює одночасну дію як фіскальної, так і захисної функції. Тобто країна, застосовуючи митний тариф, розв'язує як проблему акумуляції доходів, так і проблему захисту національного ринку. Спостерігається певна закономірність - низькі ставки використовуються для отримання фіскального ефекту, а високі - для ефекту захисту.
Враховуючи специфіку, яка залежить від політики окремих країн, виокремлюють:
• тарифи промислово розвинутих держав, рівень яких, як правило, помірний з огляду на певний економічний розвиток країни. Так, середньоарифметичний імпортний тариф в економічно розвинутих країнах на промислові вироби складає 6,3%, у тому числі в США - 4,6%, ЄС - 5,7, Канаді - 9,0, Японії - тільки 3,9%. Водночас, слід зазначити, що навіть незначний рівень митних ставок є досить суттєвою перешкодою для виходу імпортних товарів на дані ринки збуту. Так, за оцінками експертів, зниження торговельно-митних бар'єрів на ринках економічно розвинутих країн хоча б наполовину принесло б країнам периферійної зони додатково від 110 млрд до 140 млрд. дол. США на рік;
• тарифи країн, що розвиваються, де рівень мита, як правило, досить високий через високі національні витрати на виробництво товарів та бажання захистити свій ринок від конкуренції іноземних товарів. Відповідно до розмірів митних ставок ці країни можна поділити на три групи: для першої характерні ставки, які не перевищують, як правило, 50% мита для більшості товарів; до другої групи належать країни з більш високими ставками мита - 50-100%; в третій групі ставки митного тарифу перевищують 100%.
Точки зору з приводу визначення мита як економічної категорії вельми різноманітні, але їх більшість об'єднується розумінням даного поняття як податку. Хоча існують визначення, у яких митний тариф не ототожнюється як податок.
Мито - це вид державного непрямого податку, який справляється з імпорту, експорту і транзиту товарів, торговельно-промислового прибутку, майна, цінностей і предметів, що перетинають кордон у визначених державою пунктах під контролем митних служб. Незалежно від виду мита воно включається до ціни товарів і сплачується за рахунок кінцевого споживача. Однак під час перетину митного кордону мито сплачує суб'єкт господарювання за рахунок своїх оборотних коштів, що суттєво впливає на фінансовий стан підприємств, тим більше, що даний вид податку не залежить від фінансово-господарської діяльності платника. Наприклад, при дії імпортного мита на період від сплати ввізного мита до реалізації споживачам імпортованих товарів, відволікаються оборотні кошти імпортерів.
Механізм застосування митного тарифу складається з декількох елементів: товарна класифікація об'єкта оподаткування, методи оцінки вартості оподатковуваних товарів, методи визначення країни походження товарів, процедура застосування митних ставок. Тому ефективне застосування митного тарифу не обмежується простою зміною рівнів митних ставок. Досягнення певних цілей: протекціоністських чи фіскальних, можливе за умови маніпуляції всіма елементами митного тарифу.
Нині відсутня єдина методика класифікації митного тарифу, яка б давала змогу сприймати митний тариф не як окремий інструмент державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а як систему заходів, яку використовує країна у сфері міжнародних економічних відносин. І тому кожна країна світу використовує свою систему застосування різних видів мита в різній послідовності.
Основними критеріями, які дають можливість чітко класифікувати види митного тарифу, мають бути: мета і функціональність застосування; вплив на економіку; походження; напрям руху; спосіб нарахування; принцип обмеження; період застосування; спосіб застосування митних ставок; типи митних ставок. Відповідно до зазначених критеріїв, нами класифіковано види мита.
Залежно від мети і функціональності застосовуються такі види мита:
• фіскальне, встановлюється для забезпечення надходжень коштів до бюджету країни від зовнішньоекономічних операцій. Основна мета його встановлення має винятково економічний характер. Фіскальну функцію мито може виконувати в різних формах: і як експортне, і як імпортне мито, і в формі застосування транзитного мита;
• протекціоністське мито спрямоване на захист національного виробника і явно дискримінаційне відносно ввезення товарів іноземного виробництва, тому застосовується здебільшого у формі імпортного мита;
• преференційне, що передбачає особливі переваги держави щодо розміру ставок, які надаються іншим державам, головним чином з торговельно-політичними цілями.
Інколи за даним критерієм мито поділяють на фіскальне, протекціоністське та заборонне. На нашу думку, за суттю заборонне та протекціоністське мито виконують однакові функціональні завдання, а саме: блокування товаропотоку до певних країн або з певних країн. Тому при використанні протекціоністського мита відбувається виконання і функції руйнації міжнародних торгових відносин, тобто заборонної.
Аналіз застосування митного тарифу з огляду на товарну спрямованість дозволяє виявити такі тенденції: протекціоністське мито застосовується відносно товарів, які створюють значну конкуренцію вітчизняним виробникам, фіскальне застосовується відносно товарів, які виробляються в країні, але є достатньо конкурентноспроможними з товарами іноземного виробництва, преференційне поширюється на ті товари, які не виробляються у державі, і відповідно створюються сприятливі умови для їх імпорту.
Класифікація митного тарифу залежно від мети та функціональності його застосування:
| Вил мита | М era застосування | Ставки | Наслідки застосування |
| Преференційне | Стимулювання торговельно-економічних відносин 3 іншими країнами | Мінімальні | Імпорт іноземних товарів збільшується |
| Фіскальне | Забезпечення до жодної частини бюджету стабільними надходження ми | Помірні | Незначне скорочення імпорту іноземних товарів |
| Протекціоністське | Призначене для захисту національного виробника від іноземної конкуренції | Максимальні | Припинення ввезення іноземних товарів |
Якщо проаналізувати використання митного тарифу під кутом зору напряму руху товаропотоків, то можна простежити певну закономірність. Фіскальне мито застосовується для усіх видів товаропотоків незалежно від напряму: експорт, імпорт чи транзит. Сфера дії протекціоністського мита - це винятково імпорт товарів, оскільки всі країни зацікавлені в реалізації, насамперед, національного експортного потенціалу. Преференційне мито використовується як при експорті, так і при імпорті товарів.
Митний тариф існував ще за часів, коли централізована держава починала зароджуватись. У той час він мав в основному фіскальний характер, оскільки головна мета полягала в поповненні державної казни. Протягом розвитку суспільства значення митного тарифу як інструменту фіску поступово зменшувалось, зростала роль його як ефективного засобу проведення торговельної політики.
Наприкінці XIX і на початку XX століття хоча і домінував фіскальний підхід, але разом з тим високі митні тарифи більшості держав світу захищали національну економіку від припливу англійських товарів, які на той час, завдяки технічній революції, мали високу конкурентоспроможність.
Починаючи з XX століття намітилась тенденція до зниження митних тарифів, послабилась їхня роль у формуванні доходів держави, тобто почала домінувати регулятивна функція. При цьому відчувалася значна потреба в більш деталізованій диференціації митних ставок залежно від товарних груп і конкретних виробів з врахуванням потреби в імпорті, рівні національних і світових цін. Така диференціація митних тарифів потребувала наукового обгрунтування, дослідження об'єктивних визначальних факторів. Одним із об'єктивних факторів, який почав відігравати домінуючу роль, став розвиток міжнародного поділу праці, що потребував послаблення протекціоністських заходів, які перешкоджали розширенню світогосподарських зв'язків.