Як вказано у ч. 2 ст. 13 МК України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі митної справи спрямовує, координує та контролює діяльність митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій щодо виконання законодавства України з питань митної справи. Для виконання зазначених завдань Державна митна служба України, як центральний орган виконавчої влади зі спеціальною компетенцією та головна ланка системи митних органів України, організовує та контролює діяльність митних органів; забезпечує своєчасне і повне внесення до державного бюджету коштів від податків, зборів (обов'язкових платежів), справляння яких згідно із законодавством покладено на митні органи;, вживає разом з іншими органами виконавчої влади заходів, спрямованих на недопущення незаконного вивезення за кордон цінностей, що становлять культурне або історичне надбання українського народу; розробляє та здійснює самостійно або у взаємодії з іншими органами виконавчої влади заходи щодо запобігання контрабанді, порушенню митних правил та їх, припинення; організовує та контролює відповідно до законодавства проведення митними органами дізнання у справах про контрабанду та здійснення ними провадження у справах про порушення митних правил; веде митну статистику; здійснює верифікацію (встановлення достовірності) сертифікатів про походження товарів з України; забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у системі митних органів України; створює, реорганізовує та ліквідовує в установленому порядку регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та організації, установи і навчальні заклади; забезпечує гласність у діяльності митних органів, здійснює у встановленому законодавством порядку інформування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян з питань митного законодавства; виконує інші функції, що випливають з покладених на неї завдань [24, c. 45].
Державна митна служба України в межах своїх повноважень має право видавати накази та організовувати і контролювати їх виконання. Нормативно-правові акти Держмитслужби України та її спільні акти з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, містять правові норми, розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Не для друку», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 28 грудня 1992 року. Зареєстровані в установленому порядку нормативні акти Держмитслужби України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами [16, с. 38].
Очолює Державну митну службу України Голова, якого призначає на посаду та звільняє з неї Президент України. Голова здійснює керівництво Держмитслужбою України, призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Держмитслужби України, керівників регіональних митниць та їх структурних підрозділів, митниць, спеціалізованих митних управлінь і організацій, установ та навчальних закладів, несе персональну відповідальність перед Президентом України і KM України за виконання покладених на Держмитслужбу завдань і виконання нею своїх функцій. Голова Державної митної служби України затверджує структуру центрального апарату Держмитслужби України. Центральний апарат складається з управління власної безпеки та контролю; управління аналізу, прогнозування та зв'язків з громадськістю; фінансово-економічного управління; управління бухгалтерського обліку та звітності; управління кадрами й сектора режимно-секретної та мобілізаційної роботи; правового управління; управління міждержавних зв'язків управління справами; митно-тарифного управління; управління статистики; управління митних платежів; інформаційно-аналітичного митного управління; управління організації митного контролю; управління нетарифного регулювання; управління по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил; управління захисту прав інтелектуальної власності; управління номенклатури та верифікації.
Наявність оргструктури належить до одного із адміністративних методів управління, що визначає роботу на підприємстві, підпорядкування, обсяги повноважень та обов'язків, самостійність в прийнятті рішень. На підприємстві мають місце як лінійні, так і функціональні зв'язки, як горизонтальні, так і вертикальні, як формальні, так і неформальні [18, с. 103].
Поєднання декількох функціональних обов'язків є характерною рисою даної системи управління. Це здійснюється задля зменшення чисельності оперативного персоналу та збагачення його роботи.
Зв'язки між керуючим апаратом та виконавчим персоналом носять в ДМСУ більш демократичний характер, ніж на підприємствах державної форми власності. Підлеглі ставляться до управлінців як до персоналій і навпаки, адже високе значення відіграє в даному випадку авторитет певної особи в колективі, як сукупності особистостей.
ДМСУ в своїй діяльності орієнтується на широкий спектр цілей, основною з яких є сприяння розвитку, на що і спирається організаційно-розпорядча діяльність по управлінню персоналом підприємства.
Співробітники ДМСУ працюють на основі укладеного з ними колективного договору на невизначений період часу згідно Кодексу законів про працю України.
Одним з чинників підвищення професійної віддачі працюючих є розробка керівництвом чітких та виважених посадових інструкцій. Вони включають в себе головні аспекти управлінської діяльності визначеної посади. Інструкція визначає загальні положення, обов'язки, функції, права та відповідальність посадовця.
У ДМСУ розроблені посадові інструкції, які фіксують функціональні обов'язки та встановлені правила роботи. Існуючі на підприємстві інструкції в цілому враховують специфіку роботи на кожній з посад, в них чітко розмежовані загальні положення, обов'язки, права та відповідальність. Кожний працівник знає свого безпосереднього керівника. Але слід відзначити, що розроблені на підприємстві посадові інструкції мають цілу низку недоліків. Так, відсутній розділ „Кваліфікаційні вимоги”, який би висував вимоги до освіти, стажу роботи працівника за фахом, його навички та знання (володіння мовами, комп'ютерною грамотністю тощо).
Таким чином, із існуючих організаційно - розпорядчих документів на підприємстві досконало розроблений лише Положення про ДМСУ, організаційна структура управління та штатний розклад. Посадові інструкції потребують корегування, необхідно розробляти Правила Внутрішнього трудового розпорядку, філософію підприємства [15, с. 44].
Розглянемо інший елемент системи адміністративних методів управління персоналом ДМСУ – розпорядчі дії, що забезпечуються наказами. Накази можна поділити на два основних види за сферою спрямування:
1. Накази за основною діяльністю, що стосуються питань обслуговування клієнтів
2. Накази щодо особового складу:
2.1. Головні (прийом на роботу, звільнення, переміщення, відрядження, привітання, покарання).
2.2. Додаткові (навчання співробітників, підвищення кваліфікації).
Наказ у ДМСУ реєструється у секретаря, повинен мати номер й дату видачі. Після складання, наказ підписується генеральним директором фірми та погоджується з керівниками підрозділів, які повинні забезпечити його виконання. Всі накази зберігають у головного бухгалтера.
У наказах ДМСУ спочатку констатується ситуація чи подія, на яку спрямовується дане рішення, потім вказуються міри та виконавці щодо її усунення та ресурси для реалізації наказу. Обов'язковим є також покладання контролю за виконанням.
Розпорядження у ДМСУ видаються безпосередньо керівниками відповідних підрозділів для забезпечення нормального розвитку процесу діяльності підприємства. В залежності від нагальності проблеми розпорядження можуть видаватись усно, хоча це певним чином залежить й від ступеня довіри керівника до підлеглого.
Політика заохочень для працівників ДМСУ спирається на збільшення показників діяльності, тобто, чим вищий прибуток, тим більші премії. Мотивація застосовується як для менеджерів, що збільшують обсяги своєї діяльності і відповідно за це отримують премії, так і для працівників, що працюють на основі погодинної форми оплати праці, за збільшення відпрацьованих годин. В той час як основна заробітна плата не враховує складності виконуваних робіт, ступінь участі кожного працівника в доходах, ці недоліки усуваються за допомогою існуючої системи заохочення. Задля здійснення преміювання працівників за результатами їх праці на підприємстві створений фонд преміювання, який формується за рахунок прибутку від діяльності. Керівник підрозділу, працівник якого рекомендований до премії, подає заяву про преміювання на ім'я генерального директора, де вказуються причини (збільшення продуктивності праці, ювілей тощо). Важливо відмітити те, що працівники мають право вносити пропозиції щодо поліпшення умов праці та з питань, пов'язаних із виконанням своїх обов'язків, які розглядаються керівництвом. Це свідчить про добре налагоджений зворотній зв'язок між керівником та підлеглими [25, с. 151].