Пошкоджені віками і численними ворожими навалами, Золоті ворота в XVII столітті вже являли собою мальовничі руїни, хоча в той час над стінами ще лишалися склепіння і рештки надбрамної церкви Благовіщення. За часів Ярослава Мудрого чернець Антоній 1051 року заснував Києво-Печерський монастир, який став Лаврою. Лавра - визначний монастир, який підлягає безпосередньо вищому церковному орга нові країни. Заснований у 1051 році монахами Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої княжої резиденції Берестово поблизу Києва. Першим ігуменом монастиря став преподобний Варлаам Печерський, колишній боярин. В 1058 році, попросивши благословіння преподобного Антонія, преподобний Варлаам побудував над печерою дерев‘янну церкву в честь Успіння Пресвятої Богородиці. Києво-Печерська лавра здійснювала широке будівництво ще з одинадцятого століття (Успенський собор, Троїцька надбрамна церква). Наприкінці дванадцятого століття навколо Києво-Печерської лаври було зведено оборонні стіни (у 1240 році вони були зруйновані ордами Батия). У 1698—1701 році паралельно до них було споруджено нові фортечні стіни з бійницями і баштами. За Ізяслава (1054-1057) було збудовано церкву св. Дмитрія і Дмитріївський монастир. Його син Святополк у 1108 році збудував церкву Архистратига Михайла, яка через позолочені бані названа “золотоверхою” (зруйнована монголо-татарами, відновлена в ХVI столітті і названа “Михайлівським Золотоверхим Монастирем”, в 1934-1936 роках монастир зруйновано, а цінні речі вивезено до Москви). Його фасади були розчленовані пілястрами, прикрашеними меандровими фризами. Декор внутрішньої частини складався з мозаїк та фресок, різьблених плит шиферу. Із новацій слід відзначити оригінальний метод зведення башти із сходами на другий поверх. Вона майже повністю вписана в західний притвор храму. У другій половині XI ст. були збудовані: Успенський собор Печерського монастиря. Собор був закладений у 1073р. Завершення будівельних робіт у 1078, а по 1089 тривали опоряджувальні роботи. Патерик Києво-Печерської Лаври доносить нам цікавий факт, що на будівництво собору приїхали спеціальні майстри. Спочатку являв собою трьохнефну шестистовпову хрестово-купольну споруду значних розмірів. Був вироблений новий тип монастирського храму, який став типовим згодом для всієї Русі XII ст. Першим його взірцем був Успенський храм Печорського монастиря (1078) — хрестовобанна, шестистовпна тринефна споруда увінчана однією банею. Зі сходу нефи завершувалися гранчастими апсидами, на заході був притвор, над яким розташовувалися хори. Інтер'єр храму прикрашали фрески і мозаїки, різьблені плити, фасад декоровано неглибокими нішами. Проект храму був закладений в основу для будівництва мурованих храмів у Володимирі, Ростові та Суздалі. Хоча за однією з версій храм будували греки, на плінфі, знайденої в 1972р, був надпис болгарською мовою. Тож, можливо, що запрошені майстри з Константинополя були болгарами. Розташування художніх композицій в храмі було схоже з тим, що було у Софіївському соборі. Знайдені плити з тематикою на античну тему могли огороджувати хори собору. Декілька століть простояв храм пограбований, зруйнований татаро-монгольськими ордами Батия. І лише в 1470р собор був відновлений князем Сімеоном Олельковичем, тоді ж в храмі з’являються рельєф Оранти та триптих Богородиці і засновників Антонія та Феодосія. Архітектурний вигляд після проведення робіт Єлисеєм Плетнецьким та Петром Могилою не змінився. Значні добудови відбулися у 1654-1661 рр. Так собор став п’ятиглавим, з’явилася ціла система приділів до ядра церкви. У XII ст. з’явилася церква Спаса на Берестові. Тринавна шестистовпна церква на колишній околиці Києва (село Берестове), знаходиться поблизу Києво-Печерської Лаври. Мала три бокові притвори, що надавало їй хрещатого вигляду.
У Видубичах князем Всеволодом Ярославичем збудовано монастир і церкву св. Архангела Михайла (1070-1088). Визначні архітектурні споруди були зведені й у інших містах Київської Русі. Зокрема, Спаський собор у Чернігові, Михайлівський собор у Переяславі, багато церков у Галичі. Чимало їх збереглося до наших днів. У Галичі археологами знайдені залишки більш як 10 церков. Збереглась церква св.Пантелеймона (1200 р.). Перебудувавши церкву, поляки назвали її костьолом св. Станіслава. В 1120-1123 роках в Чернігові збудовано собор Бориса і Гліба. Він являє собою шестистовпний, одноглавий храм, прикрашений пілястрами з наггівколонами і аркатурними поясами та розписаний фресками. Виділяють його серед інших, насамперед, капітелі та кутові камені порталу, виготовлені із вапняку. Вони мають оригінальну різьбу, в якій поєднано зображення фантастичних звірів із плетивом рослинного орнаменту. За характером малюнка чернігівські капітелі перегукуються з білокамінною різьбою Володимиро-Суздальської Русі і Галичини, різьбою по дереву Новгорода.
Економічне і політичне зростання Переяславської землі сприяло тому, що Переяслав у XIст. перетворився на одне із найкрасивіших міст давньоруської держави. Переяславська архітектурна школа залишила нам чудові зразки архітектури XI - XII ст., які, на жаль, не збереглися до наших днів у цілому вигляді. В результаті розкопок відкрито 10 кам'яних будівель, серед яких вирізняється кафедральний Михайлівський собор XI ст. Частина фундаментів та стін собору розкрита розкопками і для збереження цих залишків над ним побудований павільйон - це приблизно 1/4 частина північно-західної частини фундаментів Михайлівського собору. В павільйоні відкрито експозицію музею історії архітектури Переяслава, де представлені матеріали розкопок, креслення, реконструкції археологічних пам'яток переяславської архітектури ХІ-ХІІ ст. В експозиції представлений один із прикладів малого храму - план церкви Андрія,церква Богородиці на княжому дворі, побудована при Володимирі Мономаху в 1098 році.
Експонуються зразки будівельних матеріалів, які знаходять під час розкопок кам'яних будівель, уламки голосників - керамічних глеків без ручок, які вмуровували у стіни й куполи будівель для полегшення конструкції. Підлога в соборі була мозаїчна або з полив'яних плиток. У вітрині представлені знахідки з розкопок Михайлівської церкви: це матеріали III- XIII ст., а також пізньо-середньовічні, XVII - XVIII ст. - часів будівництва нинішньої Михайлівської церкви. Церква XVII ст. займає лише третю частину площі собору XI ст. Під час дослідження його підвалів з'ясувалося, що західна стіна зведена на давньому фундаменті. Ці дві споруди розділяє майже п'ять століть, але прослідкується збереження певних традицій в архітектурі та прийомах будівництва. Відродження назви церкви у XVII ст. засвідчує збереженість у віках народної пам'яті, незважаючи на чисельні ворожі нашестя, розрухи та соціальні зміни в житті народів.
Поширеним було й фортифікаційне будівництво.
Зведення оборонних споруд недарма називають фортифікаційним мистецтвом. Адже фортифікація є галуззю архітектури, яку ще стародавній римлянин Вітрувій влучно назвав «як мистецтво поєднання функції, конструкції та краси». Справді, всі ці риси притаманні фортифікаційним спорудам давніх часів: довершена конструкція давала їм можливість виконувати оборонні функції, а краса замків і фортець бавить око і донині. Саме оборонні споруди найбільше впливали на формування міст у давнину, оскільки забудова залежить від форми укріплень, що її оточували. Поселення, не захищене оборонними спорудами, не мало шансів на довге існування. Цікаво, що процес творення міста стародавні вчені описували не в архітектурних, а у військових трактатах, містобудування було галуззю науки фортифікації. Втім, у цьому нема нічого дивного, адже більшість цих наукових творів з’явилося за доби Ренесансу, коли слово «митець» мало дуже широке значення. Це був художник, архітектор та науковець в одній особі. До того ж людина тих бурхливих часів зазвичай непогано розумілися на зброї і вміли нею користуватися, тож міркування на тему архітектури так чи інакше призводили до проектування укріплень. Лише у другій половині XVIII ст. шляхи архітектури та військово-інженерної науки остаточно розійшлися. Та фортифікаційні споруди проіснували після «розлучення» не надто довго, якихось 150-200 років – дрібниця у порівнянні з попередніми тисячоліттями розвитку.
У всі часи зусилля провідних архітекторів та військових інженерів (коли така професія з’явилася) були спрямовані на виконання, здавалося б, простої задачі: не дозволити нападникам видертися на огорожу (з чого б вона не була збудована) і знищити тих, хто за нею ховається. Але в історії людства не було періоду, коли цю задачу вдавалося легко розв’язати. Системи оборони змінювали одна одну, вдосконалюючись услід за вдосконаленням озброєнь та механізмів облоги. Найдавнішою системою оборони є стінова (причому стіною могла служити огорожа з будь-якого матеріалу). Її призначенням було забезпечення чолового способу оборони (від давнього виразу «ставити ворогу чоло», тобто протистояти у відкритому бою), що полягав у веденні вогню ( в даному випадку йдеться про будь-яку стрілянину, не обов’язково з вогнепальної зброї) по горизонталі у бік супротивника, що підступає до стін та по вертикалі – для захисту підніжжя муру, валу або паркану.