Озеленення територій спортивних споруд і комплексів. Спортивні споруди розташовують у зелених масивах або компактно на відокремлених ділянках, які безпосередньо прилягають до парку і є йогопродовженням.
Зелені насадження слід обов'язково включати в кожну із груп спортивних споруд. Головним елементом озеленення є газони, які не лише відіграють важливу планувальну та санітарно-гігієнічну роль, але й можуть використані для розвантаження спортивних споруд у випадку екстреної евакуації глядачів.
При підборі рослин і їх розміщенні на території керуються такими вимогами:
рослини довкола спортивних майданчиків розташовують на такій віддалі, щоб тінь не падала на майданчик;
для створення довкола тенісних, волейбольних і баскетбольних майданчиків однобарвного фону, на якому м'яч мав би різко виділятися, треба впроваджувати дерева і кущі з однаковим забарвленням листа;
уникати посадки дерев і чагарників, які продукують велику кількість летючого насіння, особливо з наявністю пуху, а також таких, які рано скидають листя.
Озеленення промислових територій. Озеленення територій промислових підприємств розглядають у комплексі з озелененням прилеглих міських територій, здійснюють з урахуванням природно-кліматичних факторів, санітарних і технологічних умов виробництва, функціональних і протипожежних вимог, містобудівельних і архітектурних особливостей забудови промислової зони та прилеглої сельбищної території. По-різному вирішують комплексне озеленення на підприємствах приладобудівної і будівельної промисловості, в межах тісної міської забудови і в нових промвузлах.
При озелененні території підприємства слід керуватися такими принципами і положеннями (Ерохина, Терехова, Вольтруб та ін., 1987):
зелені насадження мають займати 60 — 70% території санітарно-захисної зони;
розташування насаджень має бути таким, щоб забезпечити чергування відкритихі закритих (зайнятих насадженнями дерев і чагарників) просторів,що сприятиме розсіюванню газоподібних викидів. Виникаючі при цьому горизонтальні івертикальні потоки сприятимуть ефективному провітрюванню територіїпромислового підприємства й усієї промзони;
не рекомендується створення загущених посадок і дуже крупних масивів щільної структури.
Залежно від значення даних характеристик виділяють три зони:
сильної постійної загазованості;
слабої постійної загазованості;
сильної періодичної загазованості.
У першійзоні за період вегетації концентрація основних викидів перевищує гранично допустиму норму протягом більше ніж 50% днів, в другій — 5-10 днів (при майжепостійній присутності шкідливих компонентів в решту часу, але в меншій концентрації). Для третьої характерні рідкі (до 5% днів) викиди шкідливих речовин високої концентрації. Безумовно, не існує ідеальної системи зонування, оскільки немає абсолютно однотипноїзабудови чи однотипних природно-кліматичних умов та умов забруднення.
Для кожної зони вибирають свій тип насаджень і асортимент рослин. Це стосується санітарно-захисної зони, оскільки там насадження водночас виконують дві функції: захищають атмосферне повітря сельбищної зони від забруднення і захищають самих себе від пошкоджень викидами. В зв'язку з виконанням цих функцій їх поділяють на ізолюючі і фільтруючі.
Ізолюючі насадження розташовують довкола заводоуправлінь, їдалень, лабораторій, майданчиків короткотривалого відпочинку, а також на межіпідприємств, санітарно-захисних зон і т.д. Як правило, вони мають вигляд щільних смуг, розташованих перпендикулярно напряму поширення викидів.
Фільтруючі смуги сприяють створенню висхідних потоків повітря для кращого розсіювання і виносу шкідливих речовин з території. Ширина таких смуг 40— 50—100 м. Ними можуть бути також зелені масиви продувної конструкції площею 3 — 5 га, які чергуються з майданчиками, будівлями, газонами, водоймами.
Найбільшу увагу з точки зору декорування території приділяють передзаводській, або адміністративній, зоні. Передусім намагаються за допомогою декоративних дерев акцентувати вхід на територію заводу. До адміністративного корпусу веде алея, обсаджена формованими деревами, абож вздовж доріжки створюються рабатки та міксбордери. Перед самим заводоуправлінням формують партер з газонами, квітниками, часто влаштовують фонтани чи паркову скульптуру.
Ще одним об'єктом детального декорування ділянки промислової зони е місця короткотривалого відпочинку, які оформляють у вигляді навісів, пергол і трельяжів, а також альтанок, обвитих в'юнкими ліанами. Майданчики відпочинку обсаджують крупнокронними деревами, які сприяють скореняю комфортного інсоляційного режиму. Комфортні затишні умови створюють боскети — стрижені, замикаючі простір, живоплоти, всередині яких влаштовують паркові лави і столи.
Навколишня територія формується у вигляді напіввідкритих просторів, сформованих з паркових газонів та окремих деревно-чагарникових груп, об'єднаних певним композиційно-художнім замислом.
Розділ 3. Насадження спеціального призначення
Вуличні насадження. Вулиці озеленюють в єдиному комплексі із забудовою, підземними і надземними вуличними спорудами з урахуванням санітарно-гігієнічних, транспортних та інших вимог. Беручи до уваги постійно зростаючий потік транспорту, збільшення загазованості і запиленості повітря, підвищення шумового забруднення, вуличне озеленення з кожним роком стає все більше необхідним. Виділяють такі найтиповіші елементи вуличного озеленення: рядові посадки дерев на тротуарах, висаджені в лунки; рядові посадки дерев у смутах газонів чи квітників; зелені смуги перед будинками (між тротуаром і відмосткою).
Рядові посадки на тротуарах в лунках — найпоширеніший тип посадок, особливо в старих містах. Величина лунок не менше 1,25 х 1.25 м або діаметр 15 м, а при посадці крупних дерев (каштан, дуб, тополя та ін.), особливо принаявності щільних ґрунтів або асфальтованого покриття, не менше 1,5×1,5 м або 1,8 м в діаметрі. Зменшення розмірів лунок часто погіршує розвиток дерев і зумовлює раннє скидання листя.
Щоб лунки не затоптували, їх закривають захисними решітками, переважно чавунними, а край лунок підіймають над рівнем тротуару на 10 см.
Для вуличних посадок використовують чотири типи дерев:
з правильною овально-яйцеподібною формою крони (каштан, клен-явір, липа дрібнолиста)
знеправильною розложистою кроною (клен гостролистий, тополячорна і канадська (як правило, чоловічі особини), ясен звичайний ізелений. дуби звичайний і червоний, горобина);
з правильною пірамідальною формою (тополі чорна, пірамідальна та берлінська, липа крупнолиста пірамідальна);
з правильною кулеподібною формою (клен гостролистий кулеподібний, робінія кулеподібна, ясен звичайний кулеподібний тощо).
Зелені смуги на тротуарах — найоптимальніший для рослин вид насаджень, оскільки дає можливість ведення агротехнічних заходів і краще зберігає пристовбурну зону від ущільнення ґрунту. На вулицях з інтенсивним рухом зелена смута лімітує перехід пішоходів через проїжджу частину, поглинає частину вихлопних газів і пилу, а також звукових хвиль. Крім того, смуги можна декорувати посадками тіневитривалих чагарників і багаторічних трав'яних рослин.
Роздільні смуги влаштовують між проїжджими частинами вулиць, а також між трамвайною лінією і проїздом для автотранспорту. Роздільні смуги завширшки 1,5—2,5 м влаштовують у вигляді газону з квітковими рабатками або клумбами. Можна зустріти роздільні смуги, засаджені бірючиною чи самшитом, які стрижуть в одній площині або ж формують з них різні форми — куби, прямокутники, піраміди тощо. Газон можна замінити ґрунтопокривними трав'яними рослинами або сланким кизильником.
Зелені смуги вздовж фасадів будинків створюють у вигляді газонів, рабаток чи квітників. Дерева висаджують не ближче 5 м від зовнішньої стіни будинку.
На магістральних вулицях з інтенсивним рухом транспорту для кращого захисту пішоходів від вихлопних газів, пилу, шуму з обох боків проїжджої частинивисаджують два ряди дерев і живопліт з чагарників.
На магістралях загальноміського значення створюють смуги завширшки не менше 25 м з щільними багатоярусними насадженнями.
Враховуючи складні екологічні умови місцезростання (загазованість, задимленість, запилення), для вуличних посадок підбирають дерева і чагарники, які мають високу фітомеліоративну ефективність.
Озеленення кладовищ. Кладовища, які займають значну територію і знаходяться поблизу житлових районів, відіграють важливу роль у комплексному озелененні міста При формуванні кладовищної зелені враховують її утилітарне значення як місця захоронення і як паркової зони після закриття кладовища. В 60-х роках XIX ст., коли Личаківське кладовище було діючим, міський садівник К.Бауер спланував його як садово-парковий об'єкт. Уданий час воно закрив для захоронення іє архітектурно-парковим заповідником, пов'язаним з іменами Івана Франка, Івана Труша, Марії Конопницької та ін.
Озеленення на території кладовищ представлене алеями вздовж основних доріг, захисною зеленою смутою вздовж межі кладовища, захисно-роздільними смугами між спорудами; декоративними композиціями на ділянках поховання.
Алеї формують з насаджень одного виду, однак для кращої орієнтації відвідувачів бажано, щоб вони відрізнялися за породами. Класичні алеї — липові,каштанові, кленові, березові, модринові. Висаджувати живоплоти або групи чагарників на задньому плані алей не рекомендується, оскільки це погіршує орієнтацію.
Головний вхід в центральну алею при строгому регулярному вирішенні оформляють найбільш урочисто, однак алею не слід перевантажувати рослинами, особливо квітами. Тут можливе розташування невеликих рабаток, партерів, квіткових груп.
Оформлення кожної ділянки поховання вирішується індивідуально залежно від традицій, а також прийнятих в даному регіоні прийомів.
Список використаної літератури
1. Білоус В.І. Садово-паркове мистецтво: Коротка історія розвитку та методи створення художніх садів. – К., 2001. – 299 с.
2. Кучерявий В.П. Озеленення населених місць: Підручн. – Львів: Світ, 2005. – 456 с.:іл.
3. Лунц Л.Б. городское зеленое строительство. – М., 1966. – 236 с.