Обштукатурювання цегляних стін простою штукатуркою з послідуючим затиранням "вкругову" та "врозгін" (стр. 1 из 3)
Тема:
Обштукатурювання цегляних стін простою штукатуркою з послідуючим затиранням «вкругову» та «врозгін»
Зміст
Вступ
1. Призначення та види штукатурок
2. Підготовка поверхонь
2.1 Підготовка каменеподібних поверхонь
2.2 Підготовка дерев'яних поверхонь
2.3 Армування конструкцій
3. Вимоги до штукатурних розчинів
4. Склади штукатурних розчинів
5. Затирання штукатурки
6. Організація робочого місця
7. Охорона праці
8. Правила техніки безпеки
Перелік використаної літератури
Вступ
Незважаючи на розвиток індустріального опорядження, обштукатурення залишається одним із найпоширеніших видів опоряджувальних робіт, особливо у цегляному домобудівництві.
Обштукатурені приміщення більш гігієнічні, значно тепліші, менш звукопровідні. За допомогою штукатурки фасад і внутрішні приміщення будівлі можна прикрасити архітектурними деталями, виконати найрізноманітніші фактури поверхні.
Сьогодні, в жорстких умовах ринкових відносин велику увагу приділяють якості будівельної продукції (будинків і споруд різного призначення), що залежить від багатьох складових, але основними серед них були і залишаються якість та довговічність будівельних матеріалів.
Нині певна частина населення живе в небезпечному оточенні неміцних, недовговічних будинків і споруд. Сучасність і майбутнє потребують реконструкції старих будинків, надання їм оригінальності та виразності, застосування під час зведення будівель цікавих нестандартних вирішень як в оздобленні інтер'єрів, так і фасадів. Цього можна досягти, якщо запроваджувати в будівництво, зокрема в опорядження будинків, нові нетрадиційні матеріали і технології.
В Україні вже намітилися тенденції до заміни традиційних штукатурних розчинів, мокрих способів штукатурення більш прогресивними матеріалами і технологіями.
Тема цієї роботи направлена на визначення особливостей організації технологічного процесу виконання простого штукатурення використовуючи такі прийоми затирання поверхонь, як: «вкругову» та «врозгін». Це й обумовило актуальність вибору теми дипломної роботи.
Найголовним завданням являється вибір потрібних матеріалів та інструменту.
1. Призначення та види штукатурок
Штукатурні роботи — це процес нанесення покриття на поверхні будівельних елементів. Таке покриття може бути виконане нанесенням на поверхню шарів штукатурного розчину (так звана мокра штукатурка) або обшиванням опоряджуваної поверхні штукатурними листами заводського виготовлення (суха штукатурка). Шар розчину (штукатурка) після затвердіння і наступного оброблення поліпшує захисні властивості конструкції (теплотехнічні, звукоізоляційні тощо), створює необхідні санітарно-гігієнічні та естетичні умови. Штукатурка захищає поверхні будівельних елементів від шкідливих атмосферних і техногенних впливів, високих температур і подовжує термін експлуатації будинків і споруд.
Залежно від призначення штукатурки класифікують на звичайні, декоративні та спеціальні.
Звичайні штукатурки виконують з єдиною метою — вирівнювання поверхні будівельних елементів, які потім опоряджують шпалерами або фарбують різноманітними малярними сумішами. її, як правило, наносять на поверхні окремими шарами, що виконують певні функції.
За якістю виконання звичайна штукатурна буває простою, поліпшеною і високоякісною
Декоративні штукатурки призначені для надання поверхні закінченого кольорово-фактурного вигляду, що не потребує наступного фарбування поверхні чи її опорядження іншими матеріалами.
Спеціальні штукатурні покриття надають будівельним елементам, що обробляються, тих чи інших певних властивостей. Спеціальні штукатурки можуть бути гідро-, тепло-, звуко- та га-зоізоляційними, хімічно та біологічно стійкими, рентгено- і пожежозахисними.
Види штукатурок. Здебільшого штукатурка складається з трьох шарів: оббризку, грунту і накривки. Оббризк і грунт називають підготовчими шарами, а накривку - опоряджувальним.
Оббризк - це перший шар штукатурки завтовшки 3-5 мм для кам'яних і 5-9 мм для дерев'яних поверхонь. Цей шар накидають рідким розчином (рухомість 10-12 см).
Грунт виконують густим і пісним розчином (рухомість 7-8 см). Товщина його на кам'яних поверхнях становить 4-5 мм, на дерев'яних 5-7 мм.
Накривку роблять рідким розчином (рухомість 9-10 см) з більшим вмістом в'яжучого матеріалу і дрібнозернистим наповнювачем. Товщина накривного шару становить не більше ніж 2 мм.
Просту штукатурку („під сокіл") застосовують для штукатурення у підвалах, складах, тимчисових будівлях, а також у підсобних приміщеннях громадських та промислових будинків. Проста штукатурка складається з двох шарів (А) і повинна бути завтовшки не біль-ше ніж 12 мм. Після нанесення на поверхню її розрівнюють соколом (В) і затирають теркою (Г).
2. Підготовка поверхонь
2.1 Підготовка каменеподібних поверхонь
Щоб штукатурний розчин міцно приставав до поверхні, вона повинна бути шорсткою, чистою, без пилу і масних плям.
Природної шорсткості поверхні не досить для міцного зчеплення її з розчином, тому на поверхнях під час їх підготовки створюють штучну шорсткість.
Цегляні поверхні стін, виконані у пустошовку, перед штукатуренням обмітають від пилу і змочують водою. Цегляні поверхні з швами, заповненими розчином, а також бетонні поверхні насікають троянкою (Б), зубилом (В) чи бучардою, утворюючи на них похилені борозни завглибшки 3-5 мм на відстані 5-8 см одна від одної (Г). Для прискорення роботи застосовують електро-відбійний молоток (А), у патрон якого вставляють троянку. Насікати поверхні треба тільки в захисних окулярах, користуючись справним інструментом.
Після насікання поверхню очищають від пилу і змочують водою, щоб під час штукатурення вода з розчину не так швидко всмоктувалась у поверхню. Кам'яні поверхні очищають від різних плям металевими щітками, а напливи з затверділого розчину та камені, що виступають, зрубують зубилами. Очищати поверхню від пилу можна віничками, щітками або за допомогою стисненого повітря, що подається в приміщення по шлангах від компресора. Змочують і промивають поверхні водою, набризкуючи її щітками або з шлангів, приєднаних до водопровідної сітки. Штукатурити починають через 1-2 год після змочування поверхні.
2.2 Підготовка дерев'яних поверхонь
Для кращого зчеплення дерев'яної поверхні з штукатурним шаром її оббивають дранкою, очеретом чи вербовими лозинами. До початку роботи дранку сортують за розмірами та якістю. З кривих і тонких драниць підбивають перший шар дранки, а з пряміших - другий. Перший шар дранки називається простильним, а другий - вихідним. Дранку прибивають хрест-навхрест (Б) під кутом 45° щодо підлоги чи стіни (при підбиванні стель). Щоб дранка не жолобилась при намоканні, між кінцями драниць слід залишати простір завширшки 2-3 мм.
Відстань між окремими драницями повинна бути такою: для горизонтальних поверхонь - не більше 45 мм, для вертикальних - не більше 55 мм. Прибивають дранку штукатурними цвяхами завдовжки 30-40 мм. Цвяхи забивають штукатурним молотком (А) через одне-два перехрещення драниць. Між поверхнею і дранкою утворюється простір, в який запливає розчин і міцно зчіплюється з ними.
При застосуванні очерету його також сортують, нарізають шматки однакового розміру і шаром підбивають до поверхні, закріплюючи вертикально або похило розміщеними тонкими рейками, драницями (В) або дротом.
Для тепло- і звукоізоляції поверхні оббивають повстю, рогожею або картоном, а для гідроізоляції - толлю або рубероідом. До прибивання дранки ці матеріали закріплюють на по-веохні цвяхами, які загинають.
2.3 Армування конструкцій
У місцях потовщеного штукатурного шару (віконні і дверні укоси, галтелі, карнизи) чи на стиках дерев'яної і кам'яної поверхонь набивають металеву сітку (А) або цвяхи, на які намотують дріт. Якщо в деяких місцях на плоских горизонтальних поверхнях товщина штукатурного шару має бути більше ніж 2 см, а на вертикальних - більше ніж 3 см, то їх також обтягують сіткою або роблять плетіння з дроту.
Сітку прибивають до поверхні цвяхами, забиваючи їх, якщо можна, безпосередньо у повехню, шви кам'яної кладки або в заздалегідь закладені дерев'яні пробки. Щоб сітка міцно трималася, цвяхи забивають до половини їх довжини, а решту цвяха загинають, притискуючи ним сітку. Ширина сітки для оббивання стику дерев'яної і кам'яної поверхонь має бути не менше ніж 10 см. Канали, в яких прокладені електричні або телефонні кабелі, стояки центрального опалення чи водопроводу, до штукатурення закривають штучними плитами або затягують сіткою (Б). Ширина сітки має бути на 10-15 см більшою від ширини каналу.
Перед штукатуренням металеві балки, що виступають, до встановлення на місце також повинні бути обмотані сіткою (В) або дротом (Г).
3. Вимоги до штукатурних розчинів
Розчини бувають прості й складні. Якщо у складі розчину є лише один в'яжучий матеріал, його називають простим (цементний, гіпсовий), а якщо два і більше - складним (цементно-вапняний, вапняно-гіпсовий тощо).
Розчин повинен бути пластичним, мати потрібну рухомість (густину) і водоутримувальну здатність.
Пластичним називається розчин, який легко розрівнюється на поверхні штукатурним інструментом, не утворюючи щілин. Він добре прилипає до поверхні і зчіплюється з нею.
Пластичність розчину залежить від співвідношення в ньому в'яжучого матеріалу, для економії якого в розчин іноді додають такі пластифікатори, як глина, БС тощо. Якщо розчин має недостатню кількість в'яжучого матеріалу, його називають пісним, а при надмірній - жирним.