Обштукатурювання цегляних стін простою штукатуркою з послідуючим затиранням "вкругову" та "врозгін" (стр. 2 из 3)

Щоб визначити пластичність (жирність) розчину, його досить пригладити кель-мою. Розчин буде пластичним тоді, якщо під кельмою утвориться гладенька, без щілин смуга. З цією ж метою можна занурити у розчин і витягнути звичайну дерев'яну рейку. Якщо розчин прилипне до неї, то він достатньо пластичний (А).

Рухомість (густота) розчину залежить від кількості води в ньому: чим більше води, тим він рухоміший, і навпаки. Рухомість розчину вимірюють у сантиметрах за глибиною занурення в нього стандартного металевого конуса (Б) масою 300 г, який має поділки від 1 до 15 см. Для визначення рухомості розчину конус встановлюють так, щоб його вершина доторкалась до поверхні розчину (В), й відпускають конус. На скільки сантиметрів він зануриться у розчин, така й буде рухомість (Г). Рухомість розчинів для штукатурних робіт повинна становити: для першого підготовчого шару (оббризку) - 10-12 см; другого підготовчого шару (грунту) -7-8 см; для опоряджувального шару (накривки)-9-10 см.

Властивість розчину утримувати в собі воду під час зберігання, транспортування і нанесення його на пористу поверхню називається водоутримувальною здатністю. Високу водоутримувальну здатність мають пластичні розчини.

За міцністю розчини поділяють на такі марки: 4,10,25,50,75,100.

4. Склади штукатурних розчинів

Склад розчину записують цифровим співвідношенням масових або об'ємних його частин, наприклад: цементний розчин 1: 3; цементно—вапняний розчин 1:1:5. Це означає, що для приготування цементного розчину слід брати одну частину цементу і три частини піску, а для приготування цементно-вапняного розчину-по одній частині цементу й вапняного тіста і п'ять частин піску.

Розчин готують механізованим способом у розчинозмішувачах. При невеликих обсягах робіт або в разі застосування розчинів з добавкою гіпсу їх готують у дерев'яних (А) або металевих (Б) ящиках.

Для штукатурення кам'яних поверхонь у сухих приміщеннях зостосовують вапняні розчини.

Залежно від якості вапна і призначення розчину добирають його склад, який становить: для оббризку-1:2; 1:2,5; 1:3; грунту-1:2,5; 1:3; 1:4; для накривки-1:1,5; 1:2; 1:2,5.

Спосіб приготування вапняного розчину. У посудині розбавляють водою вапно до утворення вапняного молока. Потрібну кількість піску насипають в ящик, добавляють вапняного молока і добре перемішують (В).

Для штукатурення дерев'яних поверхонь і витягування внутрішніх карнизів застосовують вапняно-гіпсові розчини. їх готують на основі вапняного розчину, додають до нього окремо розведений у воді гіпс. Вапняно-гіпсовий розчин готують у такій кількості, щоб його можна було використати за 15-20 хв. До вапняного розчину додається гіпс у таких межах: для штукатурення стін-20-50%, для стель-30-70% об'єму розчину.

Для штукатурення бетонних поверхонь і поверхонь у приміщеннях з підвищеною вологістю застосовують цементні або цементно-вапняні розчини. Склад розчинів добирають залежно від марки цементу, якості вапна та умов експлуатації штукатурки.

Склад цементних розчинів становить: для оббризку-1:2; 1:2,5; грунту-1:3; 1:4; для на-кривки-1:2; 1:2,5.

Спосіб приготування цементного розчину. Потрібну кількість піску і цементу насипають в ящик і перемішують у сухому стані (гарцюють). У перегарцьовану суміш ллють воду до потрібної рухомості і перемішують. Склад цементно-вапняних розчинів становить: для оббриз-ку-1:1:4,5; 1:1:5; грунту-1:1:6; 1:1:7-9; для накривки-1:1:4,5; 1:1:5.

Спосіб приготування цементно-вапняного розчину. В ящик насипають потрібну кількість піску і цементу, суміш гарцюють. Виливають у неї окремо приготовлене вапняне молоко і добре перемішують.

5. Затирання штукатурки

Після розрівнювання поверхню потрібно затерти за допомогою терки. Затирають дерев'яною теркою (що складається з полотна розміром 12 х 19 см і знімної ручки), полотно якої може бути оббито фетровими чи повстяними прокладками, або терками з фторопласту, пінопласту.

Затирають штукатурку послідовно вкругову та врозгін

Вкругову затирають рухом терки проти ходу годинникової стрілки. При цьому ребром терки зрізують горбики, а полотно переміщує розчин по поверхні, заповнюючи ним заглиблення й одночасно ущільнюючи її.

Виконавши затирання 1...1,5 м² вкругову, відразу затирають її врозгін — прямолінійним рухом-помахом, знизу вгору і зверху вниз. Загладжують гладилками, що мають форму напівтерків. Застосовують дерев'яні, оббиті листовою гумою, металеві та пластмасові гладилки.

Загладжують відразу після розрівнювання звичайними напівтерками у двох напрямках: на стінах спочатку у вертикальному напрямку, а потім у горизонтальному; на стелі — спочатку поперек напрямку світлових променів, а потім у напрямку світлових променів якщо загладжують гладилками, оббитими листовою гумою, то отримують дрібнопіщану фактуру, найбільш придатну для клейового фарбування. Якщо загладжують металевими гладилками, то поверхня стає неначе залізненою і найбільше підходить під масляне фарбування.

Металевими напівтерками і гладилками виконують також безпіскову вапняно-гіпсову накривку. Безпіскову накривку поверхні застосовують при підготовці під фарбування залізобетонних конструкцій. її наносять на добре вирівняний підготовчий шар штукатурки або бетонну поверхню за два рази. Загальна товщина накривного шару має бути не більше ніж 2 мм.

Склад вапняно-гіпсового розчину залежить від якості вапняного тіста та вологості поверхні, на яку його наносять. Чим більша вологість поверхні, тим менше гіпсу має входити до складу розчину. Здебільшого застосовують розчини складу 1: 2 або 1: З (1 частина гіпсу і 2 — 3 частини вапняного тіста).

Розчин приготовляють малими порціями в дерев'яному або металевому ящику невеликого розміру. Перед змішуванням гіпс пересівають крізь дрібне сито, а розведене водою вапняне тісто (молоко) — проціджують. Готуючи розчин, в ящик наливають вапняне молоко і поступово додають до нього потрібну кількість гіпсу. Після перемішування суміші має утворитися сметаноподі-бна паста. Приготовлений розчин треба використати протягом 15...20 хв.

Можна також користуватися гіпсовим розчином. У цьому разі пересіяний гіпс у ящику змішують з попередньо приготовленою 2...3%-ю клейовою водою. Тваринний клей, з якого приготовляється клейова вода, як і вапно, сприяє уповільненню терміну твердіння безпіскової накривки.

Одержаний розчин кельмою накладають на сталеву гладилку, намазують на поверхню шаром 0,5...0,8 мм завтовшки. Нане сении шар відразу розрівнюють і згладжують тією самою глади-лкою, тримаючи її під кутом 10... 15° до поверхні. Через 20...30 хв наносять другий шар безпіскової накривки і остаточно його обробляють гладилкою, а потім щіткою, змоченою у воді. При цьому опоряджена поверхня має набрати вигляду дзеркального блиску. У разі перерви в роботі край розчинового шару треба зрізати під гострим кутом до поверхні, щоб уникнути напливів при подальшому нанесенні розчину.

Стикування ділянок накривки:

1 — розчин; 2 — стик

6. Організація робочого місця

Робочим місцем називають частину виробничої площі, призначену для виконання певного обсягу трудових дій одним або кількома працівниками.

Робочі місця можуть бути стаціонарними і пересувними. На будівництві при виконанні опоряджувальних робіт майже немає стаціонарних робочих місць, адже робітник разом із пристроями і матеріалами під час виконання роботи пересувається з однієї ділянки приміщення на іншу.

На робочому місці опоряджувальника мають бути обладнання, матеріали і знаряддя праці, потрібні для виконання опорядження, їх розміщують так, щоб під час роботи не доводилося робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який беруть правою рукою, має лежати справа, а той, що беруть лівою рукою, — зліва. Якщо для роботи потрібен столик, то його встановлюють так, щоб з цього місця можна було виконати якнайбільший обсяг роботи.

Велике значення для організації робіт має своєчасна підготовка матеріалів і поточне забезпечення ними опоряджувальнигав. Тому в спеціально відведених приміщеннях заздалегідь сортують плитки, розкроюють лінолеум, приготовляють розчини і мастики. Підготовлені матеріали в процесі роботи ритмічно подають на робочі місця.

Під час виконання робіт обов'язково слід дотримуватися всіх правил техніки безпеки і виробничої санітарії. Робочі місця опоряджувальників обладнують засобами зв'язку, а також пристроями, які забезпечують нормальні гігієнічні умови (освітлення, захист від протягів тощо).

7. Охорона праці

У сучасних ринкових умовах на виробництві дедалі більше впроваджуються передові технології, нові матеріали, машини, механізми, автоматизовані лінії. Полегшуючи працю, підвищуючи її продуктивність, вони водночас несуть у собі небезпеку для життя та здоров'я працівників — ось чому питанням охорони праці в нашій країні приділяється першочергова увага. 14 жовтня 1992 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про охорону праці». Він має вагоме соціально-економічне значення, оскільки торкається життєвих інтересів громадян України і насамперед молоді, адже під час виробничої практики щорічно травмується чимало учнів професійно-технічних навчальних закладів.

Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Система правових норм, які регулюють охорону праці, передбачається будівельними нормами і правилами «Техника безопасности в строительст-ве» (СНиП ІП-4-80), а також державними стандартами.