Про це саме мріяв і його син, половецький хан Севенч Бо-някович. Цілком зрозуміло, що слова "дикого половчанина" "буду я рубати в Золоті ворота" мали прихований символічний зміст. Він, безсумнівно, мріяв не лише порубати Золоті ворота, але й узяти Київ приступом, за висловом літописця, "на спис". Напевне, це й привело Севенча Боняковича до участі в поході на Київ у 1151 р.
У літопису під 1161 р. Золоті ворота згадуються під час наступу на Київ Ізяслава Давидовича, який боровся за Київський престол з Ростиславом Мстиславовичем. Військо Ізяслава Давидовича та його союзників перейшло замерзлий Дніпро біля Вишгорода й наблизилось до північно-західної околиці міста, відтіснивши в жорстокій сутичці військо двоюрідного брата Ростислава - дорогобузького князя Володимира Андрійовича. Половці, що билися на боці Ізяслава Давидовича, прорубали дерев'яну стіну, яка йшла від гори до Дніпра. Це викликало паніку серед захисників: "...і побігли берендичі: [одні] - до [урочища] Угорського, а другі - до Золотих воріт".
У згубний для Києва 1240 р. незліченні полчища монголо-татар на чолі з ханом Батиєм підійшли восени до міста й обложили його. Оборону Києва очолив воєвода Дмитр - мужній і досвідчений воїн. Але сили були надто нерівні. Монголо-татари не відважились атакувати твердиню міста - Золоті ворота. Для головного удару вони віддали перевагу більш уразливому місцю біля Лядських воріт, там, де місцевість знижувалась в бік Хрещатицької долини. Поставивши "пороки" -метальні гармати, вони день і ніч били по міських укріпленнях. Потім почався штурм. Кияни мужньо захищалися, але змушені були відійти до Десятинної церкви й тут героїчно оборонялися до останку. Київ було взято й пограбовано. Його мешканців убито, а тих, що залишилися живими, продано в рабство.
Те, що головний удар монголо-татари спрямували на Лядські ворота, зовсім не означає, що вони не пробували атакувати Золоті ворота. Під час археологічних розкопок біля Золотих воріт, особливо у рові перед ними (по вул. Золото-ворітський проїзд), було знайдено нагромадження кісток, метальних кам'яних ядер, скелетів тощо.
Скупі літописні повідомлення про Золоті ворота дають змогу в найзагальніших рисах зробити висновок про будівлю. Це - могутня для свого часу оборонна споруда з надбрамним храмом, символ міцності оборони міста. Недаремно "порубати" Золоті ворота означало взяти місто штурмом.
Золоті ворота в Києві є рідкісною пам'яткою давньоруської архітектури, в якій удало поєднались риси оборонної та культової архітектури Київської Русі.