Влаштування підшивної стелі за системою D212 (стр. 2 из 2)

Конструкції каркасів для гіпсокартонних стель:

а - з двох рядів дерев 'яних брусків; б - з двох рядів металевих профілів; в - рамна конструкція каркасу з металевих профілів

Якісно змонтований каркас не тільки забезпечує надійність всієї системи в цілому, але й дає гарантію отримання рівної основи і, отже, рівної лицьової поверхні обшивки та нормального стикування гіпсокартонних плит і панелей. При цьому слід мати на увазі, що помилки, допущені при збиранні каркасів, у більшості випадків не піддаються виправленню ні при обшиванні ГКП, ні в результаті шпаклювання швів між ними. Тому монтаж каркасів повинен здійснюватися з обов'язковим дотриманням наступних умов:

- каркас повинен мати необхідну ступінь жорсткості, що визначає призначення відстаней, з одного боку - між точками його кріплення до несучих конструкцій будівлі, а з другого - між основними і несучими елементами;

- елементи каркасу повинні бути недеформованими і рівними (погнуті металеві елементи непридатні для використання в каркасі), дерев'яні бруски (рейки) не можна виготовляти з навкісшарової деревини або з брусків, що мають послаблені перерізи. Крім того, дерев'яні елементи каркасу повинні мати достатні розміри для забезпечення мінімальної площі спирання на них ГКП;

- якщо є необхідність підвішування до каркасів обладнання, меблів, освітлювачів, то вони повинні бути підсилені допоміжними елементами, спареними профілями стійок з належною орієнтацією поміж собою.

- Завдяки використанню каркасів гіпсокартонні системи набувають підвищення жорсткості, міцності, зниження деформативності. Вони дозволяють досягти потрібного рівня звуко- і теплоізоляції огороджувальних конструкцій, приховати комунікації в приміщеннях, підвищити рівень вогнестійкості будівельних конструкцій.

З появою можливості кріплення ГКП до металевих каркасів шурупами без попереднього просвердлювання отворів їм стали надавати перевагу у зв'язку з їхньою легкістю, міцністю, зручністю монтажу, вогнестійкістю і довговічністю.

Підприємства "Кнауф" випускають каркасні металеві елементи методом холодного прокату з оцинкованої стальної стрічки товщиною від 0,6 до 2,25 мм. Пересічно товщина профілю складає 0,6; 0,7 і 1 мм. Елементи каркасу облямівок отворів в огороджувальних конструкціях (двері, вікна) виконують з підсилених профілів товщиною 2 мм. Для типових конструкцій міжкімнатних перегородок, стінових каркасів і каркасів підшивних і підвісних стель найчастіше використовують металеві профілі товщиною 0,6 мм.

В особливих випадках, при підвищеній висоті перегородок товщина металевих профілів може прийматися більшою.

Обшивка каркасів гіпсокартоном

Види кріплення ГКП до елементів каркасу

Існують два види закріплення ГКП до каркасів: жорстке і нежор-стке. Жорстке кріплення передбачає нерухому (без можливості будь-яких переміщень) фіксацію ГКП до елементів каркасу. При цьому жорсткі кріплення, в свою чергу, поділяються на роз'ємні і нероз'ємні.

Зазвичай жорсткі нероз'ємні кріплення ГКП до каркасів здійснюються шурупами або цвяхами. Жорсткі роз'ємні з'єднання ГКП з елементами каркасу здійснюються за допомогою шурупів з круглою головкою, які не затираються шпаклівкою, а приховуються декоративними ковпачками. Нежорсткі кріплення ГКП дають можливість їх переміщення відносно каркасу, оскільки вони або вільно обпираються на його елементи (підвісна стеля) (рис. 5.2), чи прикріплюються спеціальними затисками (рис. 5.3). Нежорсткі кріплення забезпечують роз'ємність поміж елементами каркасу і обшивки і тому можуть бути замінюваними. Надійне кріплення ГКП і якісне шпарування швів між ними можна виконати, якщо буде забезпечена достатня ширина поверхні обпирання та її рівність. Ширина обпирання елементів обшивки визначається мінімально припустимою відстанню від кромки ГКП до місця кріплення, яке, в свою чергу, залежить від виду кромки обшивки - облицьованої картоном або відрізної.

При точковому кріпленні шурупами або цвяхами мінімальну відстань від шурупа (цвяха) до краю обшивки з картонною кромкою слід приймати рівною 10 мм, а обрізною - 15 мм. Відстань від шурупа або цвяха до краю несучого елементу каркасу повинна бути 9-10 мм. Отже ширина спирання ГКП на елемент каркасу повинна бути не менша за24 мм

, а при кріпленні ГКП до каркасу металевими притисними профілями (спеціальними затисками). Вона повинна бути не менша 10 мм, при ширині притисного елементу - не менше 6 мм. Напрямок кріплення ГКП до каркасу впливає на міцність і деформативність перегородки.

Кріплення ГКП до каркаса може здійснюватись перпендикулярно більшою стороною до його стояків - такий спосіб кріплення нази- ширина обпирання обшивки вається поперечним; у випадку, коли ГКП на елемент каркасу більшою стороною розміщується паралельно до його стояків, то має місце поздовжній спосіб кріплення ГКП до каркасу (рис. 5.5).

Поперечний спосіб кріплення ГКП до несучих елементів забезпечує більш сприятливі умови роботи ГКП сумісно з каркасом, ніж поздовжній, оскільки в картоні облицювання ГКП виникають напруження, перпендикулярні напрямку розташування його волокон. Це збільшує міцність кріплення, надійність облицювання і сприяє кращій роботі стикових з'єднань між ГКП та підвищенню їхньої рівності, а також збільшенню максимально допустимого прольоту (1) між опорами (несучими профілями) ГКП і, отже, зменшенню потрібної кількості елементів каркасу і кріплення, зменшенню прогину обшивання при улаштуванні підвісних стель, а також трудовитрат при монтажі перегородок і стель. При улаштуванні підвісних і підшивних стель з ГКПО (GKF) поперечний спосіб кріплення є обов'язковим.

Слід, проте, брати до уваги ту обставину, що, не зважаючи на гірші

Поперечне (а) і поздовжнє (б) кріплення ГКП до каркасу:

1 - картонна кромка ГКП; 2 - обрізна кромка ГКП; З - напрямок вигину ГКП; 4 - напрямок картонної оболонки ГКП

Технологія кріплення гіпсокартону до елементів каркасу

У всіх випадках необхідно уникати кріплення ГКП з зайвим заглибленням шурупів або цвяхів, оскільки надмірне стикування гіпсокар-тонної плити може призвести до місцевого здимання його поверхні, появи нерівностей у вигляді уступів у швах між сусідніми плитами.

Кріплення ГКП до елементів каркасу слід послідовно вести або з кута ГКП у двох взаємно перпендикулярних напрямках. Утворення одного з внутрішніх рядів в обох напрямках деформацій в гіпсокартонній.

2.3. Улаштування деформаційних швів в перегородках

У зв'язку з можливістю лінійного розширення або стиснення перегородок (при їхній значній довжині) в умовах значних виробничих або сезонних перепадів температури повітря в приміщеннях передбачається улаштування деформаційних швів, які б відвертали появу тріщин в швах між ГКП, біля дверних отворів і в місцях стикування перегородок з несучими стінами. Необхідність у влаштуванні температурних швів з'являється вже тоді, коли загальна довжина перегородки перевищує 15 м. Зрозуміло, що температурні шви повинні перерізати перегородку наскрізь і, в той же час, обидві частини перегородки, що знаходяться обабіч шва, повинні мати пружний зв'язок між собою. Окрім цього, конструкція шва повинна бути такою, щоб були забезпечені належні звукоізоляція приміщень та необхідна вогнестійкість перегородки у місці розташування шва. Такі конструкції деформаційних швів (рис. 5.19) були розроблені і випробувані спеціалістами.

Конструкції деформаційних швів в гіпсокартонних перегородках: а - при одношаровому гіпсокартонному обшиванні з прокладанням за швом гіпсокартонних плит та з облямівкою обшивання; б - при одношаровому обшиванні з встановленням в зоні шва спеціального профілю; в - при двошаровому обшиванні з прокладанням за швом гіпсокартонних плит врозбіжку та з облямівкою обшивання; г - при двошаровому обшиванні з встановленням в зоні шва спеціального профілю та компенсувального клапану

Використана література

1. Карапузов Є.К., Соха В.Г., Остапченко Т.Є. матеріали і техннології в сучасному виробництві: Підручник. – К.: Вища освіта, 2006. – 495с.: іл.

2. Старченко О.Ю., Гулш Д.В."Технологи сухого будовництва".Пщручник. - Кшв, 2005.- 420 с, 434 1л.

3. Утепление фасадов (Профессиональные материалы для строительства и реконструкции, Хенкель Баутехник (Украина)) 2005 – 51 ст.; ил.

4. Остапченко Т.Є. Технологія опоряджувальних робіт: Підручник. – К.: Вища освіта, 2003. – 384 с.: іл.

5.