Архітектурний комплекс Києво-Печерської Лаври (стр. 4 из 5)

Рис.6.Невідомий художник. Перспект Києво-Печерської фортеці й частини форштадту з московського боку. 1783р. Фрагмент.

Рис.7. Невідомий художник. Краєвид з-за Дніпра Києво-Печерської фортеці та частини форштадту, починаючи від Видубицького Георгіївського і закінчуючи Миколаївським монастирем. 1784-1798рр. Фрагмент.

Дзвіницю на Дальніх печерах збудував відомий лаврський майстер Степан Дем’янович Ковнір. Автором проекту К.Щероцький та пізніше Б.Крицький вважали самого Ковніра, П.Курінний – І.Г.Шеделя, В.Шиденко та П.Дарманський – П.І.Неєлова, Г.Логвин, С.Кілессо та П.Білецький – І.Г.Григоровича-Барського, причому С.Кілессо твердить, що ця остання атрибуція підтверджується архівними документами.

РОЗДІЛ 3. АРХІТЕКТУРНІ СТИЛІ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ ПЕРІОДУ (19-20 ст.)

3.1.Аархітектурні споруди першої половини 19ст.у стилі класицизму

Кінець доби бароко приблизно збігся в часі з остаточним скасуванням гетьманщини (1764р.) та знищенням Запорізької Січі (1775р.), а також ліквідацією в 1786 році ставропігії Лаври і виборності її архімандритів. Після цього Лавра виявилася повністю інтегрованою в імперську структуру російської церкви. Будівництво на її території тепер велося в стилі класицизму.

На Дальніх печерах після перерви в кілька десятиліть активні будівельні роботи почалися у 1809 році (за священноархімандрита Лаври митрополита Серапіона Александровського, який обіймав цю посаду в 1803-1822 роках) [9; c. 102].

Серед споруд того часу були будинок намісника під високим дахом із заломом. В центрі північного фасаду – ганок під трикутним фронтоном. Корпус келій, також під високим дахом із заломом Церква Зачаття Ганни з дерев’яною західною частиною Маківки церкви Зачаття Ганни, церкви Різдва Богородиці і дзвіниці розташовані на одній прямій, що наче продовжує лінію схилу наддніпрянського пагорбу.

В 1809 році було перекладено старі (1679р.) стіни церкви Зачаття Ганни, що дали тріщини (в ході ремонтних робіт склепіння з банею 1760-х років було оперте на дерев’яні стовпи і залишилося неушкодженим). Перебудована і розписана заново церква була освячена 9 грудня 1811 року. Виконував ремонтні роботи майстер В.Ф.Серіков з Калузької губернії. Автором проекту був військовий інженер, капітан Олександр Іванович Якушкін (1749-1823рр.; в 1811 році постригся в ченці під ім’ям Арсенія, пізніше був блюстителем Дальніх печер, похований біля північної стіни церкви Зачаття Ганни). Очевидно, нові стіни охопили й об’єм дерев’яного притвору 1784 року. В результаті церква отримала видовжений прямокутний план із напівкруглим вівтарем, до якого з півдня та півночі примикають дещо нижчі прямокутні прибудови. На південному та північному фасадах прибудов – композиції з трьох вікон: середнього з напівкруглим завершенням та двох прямокутних, вужчих і трохи нижчих, по обидва боки. Кути стін основного масиву і прибудов оброблені рустованими лопатками. Такі ж лопатки ділять північну та південну стіни церкви на три поля. В середніх полях – по три вікна із заокругленим завершенням, оброблених профільованими тягами; в західних полях – по два таких самих вікна, а посередині – двері (на північній стіні – закладені). Головні двері – в центрі західної стіни, яка завершується зараз фронтоном барокових форм з хрестом та рипідами. Над дверима – вишукані ковані навіси (очевидно, кінця ХІХ – початку ХХ століття). У західній частині споруди (притворі), відділеній від власне церкви, влаштований вхід до печер. Після перебудови церква, як і раніше, увінчувалася бароковою банею з маківкою.

рис.8.

На гравюрі Л. Тамзевича “Краєвид Києво-Печерської лаври з-за Дніпра (рис.8) бачимо іще один фронтон, який відділяє центральну частину будівлі з банею від вівтаря; до нашого часу він не зберігся.

У 1810 році, очевидно, відразу після завершення ремонту церкви Зачаття Ганни той самий майстер В. Ф. Серіков і також за проектом О.І.Якушкіна зводить на місці попереднього новий кам’яний будинок для блюстителя Дальніх печер. Як уже вказувалося, нова споруда включила, очевидно, фундаменти своєї попередниці і значною мірою повторила її композицію. Це – одноповерховий будинок на високому рустованому цоколі, витягнутий у напрямку схід – захід. У центральній його частині – дерев’яний третій поверх з балконами (відновлений в результаті нещодавньої реставрації). Кути основного масиву споруди оброблені рустованими лопатками, як і в церкві Зачаття Ганни. Ризаліт на північному фасаді має таку саму композицію з трьох вікон, як і прибудови до згаданої церкви. На східному фасаді будинку – галерея, підтримана низькими колонами без капітелей, стовбури яких помітно звужуються догори. І пропорції, і кількість колон – п’ять – абсолютно нетипові для класицистичних портиків, зате нагадують ганки будинків у стилі українського бароко. Пари колонок підтримують також дахи балконів третього поверху. Стиль будинку в цілому – провінційний варіант класицизму з бароковими ремінісценціями.

У 1820х роках (священноархімандритом Лаври протягом 1823-1837 років був визначний історик митрополит Євгеній Болховітінов) на місці дерев’яних келій, що стояли над обривом у північній частині майданчика над печерами, зводяться нові будівлі – схимницький корпус (на захід від церкви Зачаття Ганни, відразу за входом до галереї, що веде до Ближніх печер) і братські келії (на захід від нього).

Остання будівля в стилі класицизму на Дальніх печерах – це братський корпус (корпус №50), зведений десь у першій половині ХІХ століття на південь від церкви Зачаття Ганни.

Рис.9. Невідомий художник. Краєвид Ближніх та Дальніх печер Києво-Печерської лаври. Літографія. Друга половина ХІХ ст. Фрагмент.

У 1844-1848 роках у зв’язку з будівництвом Новопечерської фортеці, на території якої опинилась і Лавра, навколо Дальніх печер зводиться стіна з бастіоном за проектом військового інженера О. фон Фраймана. Матеріал споруди – славетна київська жовта цегла. На прохання священноархімандрита Лаври митрополита Філарета Амфітеатрова (був митрополитом у 1837-1857 роках, нещодавно канонізований), адресованим імператору Миколі І, первісний проект стіни був змінений, так що стіна пройшла на достатній віддалі від церкви Різдва Богородиці й не пошкодила кладовища навколо церкви. Будівництво вказаної стіни назавжди обмежило розвиток надпечерного ансамблю в південному напрямку.

3.2. Будівництво другої половини 19- початку 20 століття

Будівництво, що проводилося на Дальніх печерах від середини ХІХ століття до початку першої світової війни, не внесли нічого помітного в архітектурний ансамбль. З іншого боку, і хвиля нищення пам’яток доби українського бароко, що піднялась у верхній Лаврі в останнє десятиліття ХІХ сторіччя (знесення старої трапезної, знищення барокових розписів та частково іконостасу Успенського собору), майже не зачепила споруд на Дальніх печерах. Будівельні роботи в цей період зводилися в основному до перебудови давніших споруд або заміни їх новими, розміщеними, як правило, на тих самих місцях. Чи не єдиний виняток – це будівництво іще одного братського корпусу для ченців

Десь в останній чверті ХІХ століття (але до 1898 року) було, очевидно, розібрано старий (зведений близько 1763 року) верх церкви Зачаття Ганни (він іще зафіксований на фото, з яких на початку ХХ століття друкувалися поштові листівки; див. рис.10).

Рис.10

На його місці зведено дерев’яний верх у неоросійському стилі (цей стиль разом з неовізантійським панував тоді в церковному будівництві) – восьмерик на четверику, увінчаний наметом із маківкою. Новий верх значно ширший від свого попередника – він займає майже всю ширину церкви. Для того, щоб ув’язати його з нижньою частиною споруди, кути четверика та восьмерика декорували рустованими пілястрами. Проте наметовий верх явно порушив єдність ансамблю споруд у стилі українського бароко.

У 1894 році (за священноархімандрита Лаври митрополита Йоаннікія Руднєва, який управляв Лаврою в 1891-1900 роках) за проектом архітектора В.Ніколаєва були зроблені прибудови до церкви Різдва Богородиці – тамбури в западинах на західному, південному та північному фасадах. Ці прибудови, що спотворювали первісний вигляд споруди, були розібрані в ході реставрації 1960-х років. У 1894-1896 роках було капітально перебудовано схимницький корпус (корпус №51) 1824-1825 років. Він набув вигляду двоповерхової непотинькованої споруди зі скромними фронтонами на кінцях головного (північного) фасаду і цегляним декором неоросійського стилю. Вхід до корпусу – в східній частині головного фасаду.