Архітектори, що працюють у стилі постмодернізму, найчастіше використовували частки будинку як привід для того, щоб доставити собі задоволення, утілюючи свої нав'язливі ідеї. Доказом тому служить тривіальний Хот-дог-хаус Стенлі Тайгермана (середина 70-х років), житловий будинок Роберта Вентури в штаті Делавар (1978—1981 роки) — самотній, без оточення (без контексту) архітектурний об'єкт із новими елементами символічної мови. У ході дискусії про постмодернізм, що сконцентрувався навколо окремого будинку, була упущена з полючи зору містобудівне планування.
Ганьбив-тік і інші архітектурні плини XX століття
Одночасно з кризою, що позначилася, і наступним розпадом «міжнародного» стилю з'явилися численні нові напрямки; Вони нерідко бурхливо заявляли про себе, а потім тихо ішли в небуття.
Серед напрямків, набудованих проти «сучасної» чи архітектури з'явилися після її розвінчання, одним з цікавих можна назвати «органічну» архітектуру Фрэнка Ллойда Райта. Американский зодчий у своїх утворах протиставляв холодній логіці і чіткій геометрії функціоналізму граничну несхожість кожного спорудження. При цьому він прагнув органічно зв'язувати будинку з природою, вільно вирішувати композиції і пристосовуватися до завжди нових умов навколишнього середовища (про його віллу «Будинок над водоспадом» ми вже говорили). У Каліфорнії він будував житлові будинки зі збірних бетонних блоків з рельєфом, що додають фасадам дуже своєрідну фактуру. Його відмовлення від усякої схеми, у тому числі від геометрично визначеної, зараз набагато більш життєвий, чим коли-небудь,. До цьому Райт прагнув і при створенні інтер'єрів своїх будинків.
Наприкінці 30-х років архітектор будує конторський будинок фірми С. Джонсон і син (Расин, штат Висконсин), вирішене у виді замкнутого комплексу. Приміщення висвітлюються верхнім світлом і рядами підвішених люмінесцентних ламп. Конструкція великого конторського залу складається із звужуючих донизу конічних стійок із шарнірною опорою. Ці грибоподібні колони 9-метрової висоти на рівні стелі завершуються широкими круглими «листами латаття», між якими вмонтовані скляні трубки висвітлення {мал. 169). Горизонтальне висвітлення і грибоподібні колони являють собою апофеоз уяви Райта.
Незвичайну, що рветься зсередини пластику і динамізм форм, заснований на майстерному використанні монолітного залізобетону й інших сучасних матеріалів і конструкцій, має побудований Райтом Музей Гуггенхейма в Нью-Йорку (мал. 170). Конструктивна ідея будинку відноситься ще до начерку планетарію Гордона Стронга. У музеї Райт просто помістив зовнішню спіраль планетарію, що звужується, усередину, перетворивши те, що раніш було пандусом для машин, у галерею — протяжну просторову спіраль, що він пізніше охарактеризує як «безупинну хвилю». Несущими конструкціями є підвіконні стінки огородження пандуса. Висвітлюється виставочне приміщення вузькими стрічковими вікнами, розташованими по зовнішньому контурі будинку, і скляним куполом. Музей Гуггенхейма — вища крапка пізньої творчості Райта, тому що в ньому з'єднані конструктивні і просторові принципи «Будинку над водоспадом» із принципами освітленого верхнім світлом залу «Джонсон Уокс».
Після смерті Ф. Л. Райта (1959 рік) «органічна» архітектура остаточно розчинилася серед різних тенденцій зодчества 60-х років, спрямованих на розширення діапазону раціоналістичних методів архітектурної творчості. Деякі загальні принципи формоутворення, прийоми і традиції, вироблені Райтом, продовжували наприкінці століття використовуватися в архітектурі і художнім конструюванні. Інтерес до цього напрямку знову виник лише в останні роки.
Необхідно відзначити ще один стиль — ганьбив-тік, чи стиль високої технології. Для нього характерні підкреслений, найтісніший зв'язок з виробничою архітектурою й обігравання досконалості новітніх інженерних конструкцій, навмисне розкриття технічних комунікацій. Найбільш відомий приклад — Центр Помпиду в Парижеві, построєний по проекті англо-італійської пари, архітекторів Ренцо Піано і Ричарда Роджерса. Будинок по своїх формах нагадує нафтопереробний завод, хоча специфіка його — сховище творів мистецтва і книг. Усередині нього довелося спорудити ще одне «будинок», щоб забезпечити достатню поверхню стін, на які вішаються картини. На фасаді Центра усюди використані 50-метрові прольоти ґратчастих ферм, що у відношенні призначення будинку являє собою явну надмірність.
Прагнення до монументальності, створенню в глядача враження величчя і непорушності, що уже не викликають повторювані скляні куби і паралелепіпеди, породило биг-бизнес-стайл, чи стиль великого бізнесу. Могутність корпорацій можуть символізувати лише двох, що здіймаються майже на півкілометрову висоту призми Всесвітнього торгового центра (архітектор М. Ямасаки), що світяться в небі перламутрово-срібним світлом, а також призми бронзового кольору найвищого хмарочоса «Сирс-Тауэр».