Кембридж – у першу чергу університет, діючий навчальний та науковий заклад, і вже потім – пам’ятник історії та архітектури.
Архітектура Кембриджа, яка налічує близько 700 років будівництва й перебудов, гордо вписується у навколишній сельський пейзаж. У Кембриджі безліч відкритих зелених просторів і, не звертаючи увагу на те, що вони знаходяться у центрі міста, на них нерідко можна побачити корів, що пасуться.
Кожен коледж міста відомий чимось своїм. Так, найперший коледж Кембриджа – Пітерхаус – був заснований у1284 році. У бібліотеці Коледжа Корпус Крісті, заснованому у 1352 році, міститься незрівнянна колекція манускриптів. Квінс Коледж відомий своєю чудовою баштою головних воріт й дивовижним сонячно-місячним циферблатом XVII століття. Гонвілль єнд Киз Колледж відомий своїми трьома воротами, які символізують академічні стадії життя студента: він входить у Ворота Смирения, проходить крізь Ворота Добродетели й виходить крізь Ворота Чести.
Вузькими середньовічними вулочками та площами ходять сучасні молді люди – гарні, інтелектуальні, стильні. Одні кудись весь час поспішають, ковтаючи на ходу сендвич й запиваючи його мінеральною водою, інші – не поспішають, зупиняються біля вітрін крамниць, заглядаючи у риночні лавки, зустрічаються з друзями. А Кембридж такий, як і дві тисячі років тому.
Висновки
Архітектуру можна вважати одним із способів естетичного самовираження суспільства. Здавна мислителі намагалися дати пояснення цьому феномену. Леон Батіста Альберті у своєму знаменитому трактаті про архітектуру визначив її як „мистецтво, без якого ніяк не можна обійтися і яке приносить користь, поєднану з насолодою та гідністю” (1, с.5). Він наголошував на гуманній спрямованості архітектури, виділивши головну її мету – служіння людям.
Це служіння полягає не лише у використанні за призначенням. Архітектурне середовище служить для організації людської діяльності: визначає простори для її процесів, ізолює їх або поєднує в необхідній послідовності, забезпечує можливості спілкування або усамітнення.
Можна сказати, що архітектура – матеріалізована в монументальних формах інформація про час, суспільство, людей, стосунки між ними, їх культуру, смаки, спосіб мислення. Ця інформація не лише активно впливає на формування поведінки людей одного часу, але й пов’язує різні покоління та епохи, утворює важливу частину колективної пам’яті людства. Кращі, так звані „знакові” споруди кожної епохи втілюють її ідеали, етичні та естетичні, надаючи їм матеріальності.
Перелік функцій архітектури настільки багатоплановий, що він практично співпадає з основними функціями культури. Як і культура, вона проходить через постійне оновлення, зберігаючи наступність, використовуючи досвід минулого та його спадщину. Створені архітектурою просторові структури набувають обрисів, відповідних укладеним схемам діяльності, та фіксують пов’язані з ними значення. У той же час система в цілому залишається відкритою подальшим змінам, щоб задовільняти нові потреби. Поєднання нового і старого в оточенні людини, досягнутого фізичним та духовним зусиллям різних епох, становить одну з форм „пам’яті” культури, яка забезпечує неперервність її розвитку та неповторний зміст її національних і місцевих типів. Недаремно час називають „четвертим виміром” буття культури, а, отже, й архітектури як особливого способу матеріальної фіксації культурних кодів різних епох.
Естетичні цінності архітектури впливають на те, як складається ставлення людини до життя, її ціннісні орієнтації. Організоване архітектурою оточення впливає на емоції, свідомість та поведінку людей. Естетичний вплив – необхідна частина функції соціалізації особистості, яку виконує архітектура. Втілені в архітектурі ідеї, уявлення про життя та його закономірності належать до найактивніших засобів ствердження певного світогляду та ідеології. Завдяки матеріальності творів архітектури та їх прямій участі в життєвих ситуаціях архітектурні художні образи стають надзвичайно впливовими.
Серед інших видів мистецтва архітектура посідає особливе місце. Як і дизайн, її виділяє участь у формуванні середовища людської діяльності. Системність останньої визначає системний характер того, що їй служить. Тому творам архітектури властиве існування в системі, в ансамблі. Звідси походить організуюча функція архітектури по відношенню до інших мистецтв. Архітектура утворює основу середовища, в якому існують їх твори, визначає можливості їх синтезу.
У системі видів мистецтва архітектуру звичайно відносять до мистецтв просторових, у яких образ існує у просторі й не змінюється з часом. Архітектурні структури тривимірні, їх величини значні; уявлення про них складається внаслідок співставлення картин, які послідовно відкриваються з різних точок зору. Образ архітектурного твору набуває повноти лише у єдності матеріально-просторових структур та тих життєвих функцій, які вони забезпечують.
Об’єктом сприйняття, через який людина осягає архітектуру, служить форма. Через неї висловлюються та сприймаються образи, що несуть загальнокультурну інформацію, на неї спрямовані естетична творчість та естетична оцінка. Форма архітектурного твору – це „внутрішній зв’язок та спосіб взаємодії матеріальних елементів і просторів твору архітектури між собою та оточенням, дані нам у чуттєвому сприйнятті... Разом з тим, це естетично впорядкована конструкція, створена за „законами краси” й наділена естетичною цінністю” (3, с.10). Незмінною основою для уявлень про архітектурну форму залишається класична тріада Вітрувія – firmitas, utilitas, venustas ( „міцність, користь, краса”) (2, с.28).
Матеріальні та просторові елементи архітектури можна розглядати також як знаки – носії інформації. Система архітектурних форм виступає в якості засобу комунікації між людьми й має власне семіотичне значення. Окрім сигналів суто практичної спрямованості, існує комплекс значень, що становить ідейно-образний зміст споруди. Саме він утворює художню мову архітектури.
Ця художня мова невіддільна від національної культури, що втілюється через архітектуру в характері предметно-просторового середовища. Свого часу тенденції самоствердження націй спонукали розвиток самобутніх художніх засобів архітектури в межах національних шкіл (в українському історичному ареалі були три такі періоди: Київська Русь, козаччина, початок ХХ століття). Інтерес до національно-своєрідного піднявся з новою силою у наш час як спосіб протистояння нівелюючим глобалізаційним тенденціям.
В самобутній архітектурі України знайшов відображення довгий і складний шлях її історичного розвитку. Вона сягає своїм корінням в дохристиянську добу, багату спадщину Київської Русі, барокову культуру, період „нового часу”. В процесі її становлення ніколи не переривався зв”язок часів, зберігалась історико-культурна спадкоємність багатовікових національних традицій.
За словами доктора архітектури Віктора Соченка, „проблема національної неповторності, своєрідності, спадкоємності та розвитку національних традицій в українській архітектурі протягом багатьох років привертає глибоку увагу науковців, майстрів архітектури та мистецтва. Це одна з найбільш складних теоретичних проблем, яка має велике практичне значення для сучасного розвитку української архітектури як великого мистецтва формування гармонійного життєвого середовища. Ця проблема тісно пов”язана з освоєнням та дбайливим ставленням до вітчизняної історико-культурної спадщини – творчих надбань народного генія та майстрів архітектури різних епох, без чого неможливий усталений розвиток учасного архітектурного потенціалу нашої країни” (5, с.19).
Список використаної літератури:
1. Альберті Л.Б. «Десять книг про зодчество», Т.1. М.: Всесоюзная Академія архітектури, 1996. – 318с.
2. Асєєв Ю.С. «Шедеври світової архітектури» К.: Радянська школа, 1982. – 87с.
3. Барбарига А.А. «Британские университеты» М.: Просвещение, 1979.
4. Безпалова Н.Ю. Дитяча енциклопедія «Архітектура» Х,: «Фоліо», 2002.- 318с.
5. Вітрувій «Десять книг про архітектуру» М.: Всесоюзная Академія Архітектури, 1996. – 288с.
6. Конституція України Х.: «Фоліо», 2006. – 46с.
7. Мирошнікова В.В. Дитяча енциклопедія. «Країни світу. Європа» Х.: «Фоліо», 2005. – 316с.
8. Пономарьова Г.Ф. «Вища освіта України в парадигмі Євроінтеграції» Х.:, 2008. – 336с.
9. Толстих В.В. «Естетичні виховання» М.: «Вищі школа», 1987.
10. Bruce Truscot Redbrick University London, 1943.
СПІЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ГАРМОНІЗАЦІЮ АРХІТЕКТУРИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ
чотирьох міністрів, які представляють Великобританію, Німеччину, Францію й Італію,м. Париж, Сорбонна, 25 травня 1998 року
У Європейському процесі зовсім нещодавно було зроблено декілька надзвичайно важливих кроків уперед. За всієї їхньої доречності не варто забувати, що Європа - це не тільки євро, банки й економіка: вона повинна стати також і Європою знань. Отже необхідно будувати і посилювати інтелектуальну, культурну, соціальну й технічну базу нашого континенту. Більшою мірою це стосується університетів, що продовжують відігравати переломну роль у такому розвитку.
Університети з'явилися в Європі, окремі з них понад три століття. Наші чотири країни пишаються деякими найстарішими університетами, що зараз повсюдно святкують свої важливі річниці, як це робить сьогодні Університет Парижа. У ті часи студенти і вчені могли вільно переміщатися і швидко поширювати знання на цілім континенті. Сьогодні ж багато хто з наших студентів закінчує своє навчання, не одержуючи вигоди від часткового навчання поза національними кордонами.
Ми йдемо до періоду істотних змін в освіті й умовах праці, до розмаїтості шляхів становлення фахової кар'єри з очевидною необхідністю навчання й підготовки протягом усього життя. Ми заборгували нашим учням (і нашому суспільству в цілому) систему вищої освіти, у якій їм давалися б кращі можливості шукати й знаходити галузі, в яких вони мали б перевагу перед іншими людьми.