Страхування грунтується насамперед на таких специфічних принципах :
· вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком – виду страхування;
· страховий ризик;
· страховий інтерес;
· максимальна сумлінність;
· відшкодування в межах реально завданих збитків;
· франшиза;
· суброгація;
· контрибуція;
· співстрахування і перестрахування;
· диверсифікація.
Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Для досягнення необхідної впорядкованості використовується класифікація.
Класифікацію за обєктами з виокремленням галузей, підгалузей і видів страхування можна вважати класичним підходом у теорії і практиці вітчизняного страхування. Закон України “Про страхування” визначає, що обєктами страхування можуть бути три групи майнових інтересів:
1) повязані з життям, здоровям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);
2) повязані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);
3) повязані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди фізичній особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).
Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні – форма проведення. За цією ознакою страхування поділяється на добровільне й обовязкове.
Здебільшого взаємовідносини між страхувальником і страховиком будуються на добровільних засадах і оформлюються договором страхування. Згідно із Законом “Про страхування” договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування при добровільній формі страховик розробляє самостійно для кожного виду страхування, а далі вони затверджуються Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.
Добровільне страхування передбачає, що всі істотні моменти договору страхування визначаються виключно за згодою сторін.
В обовязковому страхуванні страхові відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік обєктів, що підлягають страхуванню, прелік страхових подій, винятки з них, максимальні страхові тарифи і мінімальні страхові суми, рівень страхового забезпечення і інші суттєві моменти. Згідно із Законом “Про страхування” форми типового договору і порядок проведення обовязкового страхування визначаються Кабінетом Міністрів України.
Принцип обовязковості однаково поширюється і на страхувальника, і на страховика. Перший має обовязково застрахувати передбачений законодавством обєкт, а другий не в праві відмовити йому в цьому.
У Законі України “Про страхування” наведений перелік видів обовязкового страхування, які здійснюються в нашій країні. Це:
1) медичне страхування;
2) державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;
3) державне особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;
4) державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;
5) державне обов'язкове особисте страхування працівників митних органів;
6) державне обов'язкове особисте страхування працівників прокуратури;
7) державне страхування життя і здоров'я народних депутатів;
8) державне особисте страхування службових осіб державної контрольно-ревізійної служби в Україні;
9) державне особисте страхування службових осіб державних податкових інспекцій;
10) державне обов'язкове страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;
11) особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);
12) державне страхування посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;
13) державне страхування спортсменів вищих категорій;
14) державне страхування працівників державної лісової охорони;
15) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;
16) страхування життя і здоров'я суддів;
17) державне страхування донорів крові та (або) її компонентів;
18) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;
19) страхування членів екіпажу і авіаційного персоналу;
20) страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;
21) страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;
22) страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам;
23) страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;
24) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;
25) страхування авіаційних суден;
26) обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах;
27) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту ;
28) державне обов'язкове особисте страхування осіб рядового і начальницького складу та працівників кримінально-виконавчої системи.
Міжнародне право і право більшості держав світу тлумачить обовязкове страхування як необхідність захисту інтересів третіх осіб у разі, коли їм завдано шкоди. Тому, як правило, обовязкова форма страхування найбільш поширена у страхуванні відповідальності. А особисте і майнове страхування провадяться виключно у добровільній формі.
В Україні формується власна модель ринкової економіки, що враховує ту ситуацію, в якій опинилася держава на момент визнання її політично незалежною. Звідси закономірна поява особливостей розбудови й окремих сегментів ринкової інфраструктури. Великої перебудови поряд з державними фінансами, банківською справою зазнало страхування. У чому ж полягає роль страхування в ринковій економіці?
Страхування надає впевненості в розвитку бізнесу.
Завдяки переданню за окрему порівняно невелику плату відповідальності за наслідки ризикових подій страховим товариствам інвестор упевнений, що в разі стихійного лиха або іншого страхового випадку завдані випадки будуть відшкодовані.
Страхування дуже важливе як для тих підприємств, що вже функціонують, так і для новостворених, які ще не набули достатнього виробничого потенціалу і не нагромадили власних резервних фондів. Страхування не лише забезпечує відшкодування фактичних збитків, зумовлених певною подією. Наявність відповідної страхової угоди дає змогу впевненіше користуватися кредитом, щоб спорудити чи придбати необхідні засоби виробництва.
Страхування дає змогу оптимізувати ресурси, спрямовувані на організацію економічної безпеки.
Серед багатьох форм страхового захисту страхуванню належить особлива роль. Воно дає змогу досягти раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання (або оперативне усунення) наслідкам стихії чи інших чинників, які перешкоджають діяльності тієї чи іншої особи. Страхування, маючи великі можливості маневрування резервами, є важливою ланкою формування всієї системи економічної безпеки. Така роль стає можливою тільки за належного рівня розвитку страхової справи.
Страхування забезпечує раціональне формування й використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм.
Світовий досвід довів доцільність нагромадження і використання коштів на соціальні програми страховим методом. Сформовані цим методом ресурси застосовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямовуваних на фінансування освіти, охорони здоровя, пенсійне забезпечення та деякі інші соціальні заходи.
Створення завдяки страхуванню можливостей нагромадити кошти для виплати майбутніх пенсій, придбання житла, оплати витрат на навчання у вузі си коледжі сприяє тому, щоб кожний громадянин реалізував свої можливості і задовольнив потреби. У такому разі зменшується навантаження на державний бюджет, а контроль за раціональним використанням коштів переноситься безпосередньо на споживача соціальних послуг і виплат.
У страхуванні створюються значні резерви грошових ресурсів, які стають джерелом зростання інвестицій в економіку.
Акумульвані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва або прискоренню виконання інших програм. Це вигідно страхувальникам, страховим компаніям, банкам та іншим підприємницьким структурам і державі в цілому. Уряди країн з розвиненою ринковою економікою з огляду на можливості страхування нагромаджувати кошти надають страховій індустрії всебічну підтримку, сприяють її подальшому розвитку.
2. Основні страхові поняття
Як уже зазначалось, страхування – це система економічних відносин. Будь-які відносини передбачають наявність, як мінімум, двох субєктів. У страховій справі страховик і страхувальник – головні субєкти.