Ще одна особливість медичного страхування — це те, що страхова виплата може здійснюватися страховиком двома способами: по-перше, безпосередньо страхувальникові (застрахованому) у вигляді повної страхової суми або її частки; по-друге, у вигляді оплати медичній установі вартості лікування застрахованого (включаючи плату за перебування в стаціонарі, фізіотерапевтичні процедури, консультації провідних фахівців, витрати на придбання ліків і т. ін.).
Тобто зрозуміло, що медичне страхування — специфічна самостійна підгалузь особистого страхування, яка має свої характерні особливості і об'єднує всі види страхування, пов'язані з відшкодуванням витрат страхувальника у зв'язку із захворюванням і необхідністю лікування.
Так само, як і в разі страхування від нещасних випадків, страхувальниками тут можуть бути і фізичні і юридичні особи; страхувальник і застрахований можуть являти собою одну й ту саму або дві різні особи.
Медичне страхування може провадитися як у добровільній, так і в обов'язковій формі. До переліку видів обов'язкового страхування, наведеного в Законі України «Про страхування», належить і медичне страхування.
Третя підгалузь особистого страхування — страхування життя. Обсяг відповідальності за договорами страхування життя, згідно з чинним законодавством України, передбачає одноразову або розстрочену виплату страхової суми, якщо настане одна з таких подій: а) дожиття застрахованого до закінчення строку дії договору страхування; б) смерть застрахованого з будь-якої причини в період дії договору страхування (або рішення суду про оголошення застрахованої особи померлою); в) досягнення застрахованим певного віку: пенсійного (пенсійне страхування) або віку, визначеного договором страхування (варіант «дожиття»).
Як видно із переліку страхових подій, страхові виплати за ними мають становити повну страхову суму. Часткових виплат страхової суми (як у страхуванні від нещасних випадків і медичному страхуванні) договори страхування життя у своєму класичному, «чистому» вигляді не передбачають. Але насправді в нашій країні і за кордоном поширена практика поєднання в одному страховому полісі двох видів страхового покриття: характерного для договорів страхування життя і характерного для договорів страхування від нещасних випадків. Отже, до обсягу відповідальності за довгостроковими договорами страхування життя, окрім дожиття і смерті, включається також втрата застрахованим працездатності внаслідок нещасного випадку (травмування, гострого отруєння тощо). Такий комбінований поліс зі страхування життя передбачає окрім виплат повної страхової суми за фактом дожиття або смерті виплату частки страхової суми за фактом тимчасової або постійної втрати працездатності.
Саме комбіноване страхування життя (так зване «змішане страхування життя») завжди користувалося великою популярністю серед населення в нашій країні і було найпоширенішим видом страхування за радянських часів. Адже воно забезпечувало, з одного боку, страховий захист життя і здоров'я на будь-який випадок, а з іншого — накопичення коштів за період дії договору з обов'язковою виплатою повної страхової суми страхувальникові (застрахованому) або його спадкоємцям.
Договори страхування життя — довгострокові договори. За вимогами Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю вони мають укладатися на строк не менш як три роки. Але податкове законодавство України відносить до страхування життя (щодо надання податкових пільг) лише ті договори, які укладаються на строк не менш як 10 років. Виняток (він буде чинним до 2003 року) становлять договори зі страхування життя громадян віком після 50 років. Такі договори відносяться до страхування життя за умови терміну їх дії від п'яти років.
Підгалузь страхування життя об'єднує в собі всі види страхування, які відповідають розглянутим щойно вимогам законодавства до обсягу страхової відповідальності і терміну дії. Хоча не обов'язково в конкретному виді страхування має йтися саме про страхування життя. До цієї підгалузі входить, наприклад, страхування пенсій, обсяг відповідальності за яким не передбачає виплати на випадок смерті, але за іншими ознаками це страхування належить саме до підгалузі страхування життя.
Різноманітність видів страхування в межах цієї підгалузі пов'язана з конкретним страховим інтересом страхувальника при укладанні договору. Так, інтерес страхувальника щодо забезпечення свого рівня доходів при виході на пенсію передбачає укладання договору страхування «на дожиття» до пенсійного віку з виплатою йому страховиком щомісячних або щорічних сум у вигляді додаткової пенсії. Інтерес страхувальника — забезпечити майнові інтереси членів власної родини на випадок своєї смерті — сприяє укладанню договорів довічного страхування, що передбачають страхові виплати на користь родини у вигляді допомоги на поховання. Поширені й договори страхування життя не самих страхувальників, а третіх осіб, які в цих договорах називаються застрахованими особами, наприклад дітей (змішане страхування дітей, страхування до вступу в шлюб).
На відміну від страхування від нещасних випадків і медичного страхування при укладанні договорів страхування життя (за винятком пенсійного страхування) страхувальниками можуть бути виключно фізичні особи. Страхування життя має також і ту особливість, що всі види страхування, які входять до цієї підгалузі, провадяться тільки в добровільній формі.
Найдавнішою і^адиційно розвиненою галуззю страхування є майнове страхування. Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном. Ідеться як про матеріальні, так і про фінансові збитки.
Обсяг відповідальності страховика включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страхування.
Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової суми за договорами майнового страхування покладено дійсну вартість страхованих об'єктів. У разі страхування майна не на повну вартість збитки при настанні страхової події, як правило, також не відшкодовуються в повному обсязі.
Розмір відшкодування залежить від системи страхового забезпечення, передбаченої конкретним договором страхування. У майновому страхуванні використовують три системи страхового забезпечення: пропорційну, систему першого ризику і граничну (граничного відшкодування).
Пропорційна система передбачає виплату відшкодування в тій самій пропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за договором перебуває відносно дійсної вартості застрахованого майна.
Система першого ризику передбачає повне відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, але в межах страхової суми за договором. Тобто якщо при використанні пропорційної системи страховик бере до уваги загальний обсяг збитків і відшкодовує його в певній пропорції, то в разі використання системи першого ризику обсягом збитків, який перевищує страхову суму, страховик просто нехтує. Зазначений обсяг вважається «другим» ризиком (на відміну від «першого», який підлягає відшкодуванню і від якого походить назва цієї системи).
Обидві ці системи використовуються страховиком як засіб заохочення страхувальника укладати договори на повну вартість майна. Вони втрачають сенс, коли страхова сума за договором і дійсна вартість майна збігаються.
Система граничного відшкодування використовується в тих видах майнового страхування, де страховик має компенсувати збитки страхувальника, які обчислено як різницю між заздалегідь обумовленою границею (звідси назва системи) і фактичним рівнем доходів. Ця система поширюється на страхування врожаю, втрат від простоїв у виробництві тощо.
Майнове страхування об'єднує найрізноманітніші види страхування, які поділяються на дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб. Виокремлення цих двох підгалузей пов'язане з істотними розбіжностями у практиці проведення страхування майна юридичних і фізичних осіб.
Так, розмір ризику при страхуванні майна фізичної особи, як правило, значно менший, аніж розмір ризику юридичної особи.
Крім того, ризики фізичної особи достатньо прості й однорідні, тому досить часто страховик може видавати стандартний страховий поліс. А ризики юридичної особи складні і неоднорідні, тому часто постає потреба створювати індивідуальні програми страхового покриття.
Процес прийняття на страхування ризиків фізичної особи — здебільшого річ відносно нескладна. Інколи страховики навіть обходяться без попереднього огляду майна, що страхується. Чого не можна сказати про прийняття на страхування ризиків юридичних осіб. Тут завжди потрібний попередній огляд, оскільки ці ризики істотно різняться між собою.
Складність ризиків юридичних осіб часто спонукає страховика скористатися послугами кваліфікованого страхового посередника (брокера) з його досвідом і знанням, а при страхуванні майна фізичних осіб страховик може сам пропонувати поліси клієнтам, а також використовувати послуги будь-якого посередника: банку, пошти, автостоянки тощо.
Об'єктами страхування у громадян звичайно виступають власні житлові і дачні будинки, господарські споруди, автомобілі, домашнє майно, домашні і сільськогосподарські тварини. Перелік об'єктів майнового страхування юридичних осіб значно ширший. Він включає будівлі і споруди, машини і технологічне устаткування, електронне обладнання, транспортні засоби всіх видів, вантажі, будівельно-монтажні та інженерні ризики, фінансово-кредитні ризики тощо. Відповідно до перелічених об'єктів в обох підгалузях виокремлюються конкретні види страхування.