Основи соціальної політики (стр. 36 из 47)

5.3.9. Характеристики соціальної допомоги згідно з Міжнародним бюро праці

Згідно з класифікацією Міжнародного бюро праці соціальній допомозі властиві такі характеристики:

□ фінансування та виплати забезпечуються державним і місцевими бюджетами;

□ допомога надається окремим категоріям громадян відповідно до законодавства;

□ при оцінюванні нужденності враховуються доходи і розміри особистого майна, однак заощадження невеликих розмірів, як правило, не беруться до уваги;

□ мета виплати допомоги — доведення рівня доходу особи до суспільно визначеного мінімуму з урахуванням певних факторів (розмір сім’ї, інші виплати тощо). Розмір допомоги не пов’язаний з попередніми доходами чи життєвим рівнем;

□ розмір допомоги на відміну від виплат по соціальному страхуванню визначається суб’єктивно виходячи із ступеня нужденності та наявних ресурсів.

Контрольні питання

1. Охарактеризуйте категорію мінімуму засобів існування.

2. Чому об’єктом соціального нормування є сім’я?

3. Які потреби задовольняються в сім’ї, а які можна задовольнити лише на суспільному рівні?

4. Чому бідність притаманна будь-якому суспільству?

5. Проблема бідності на сучасному етапі.

6. Що таке бідність?

7. Як визначається межа бідності?

8. Критерії бідності. Що характеризує кожний з них?

9. Як вимірюється бідність?

10. Що означають рівень і глибина бідності?

11. Як диференціюється бідність у різних країнах світу?

12. Особливості бідності в Україні.

13. Порівняйте виплати із системи соціальної допомоги з виплатами по соціальному страхуванню.

14. Переваги адресності.

15. Аспекти адресності.

16. Помилки в адресуванні.

17. Фізіологічний мінімум.

18. Способи адресування соціальної допомоги.

19. Наведіть приклади адресування соціальної допомоги в Україні.

20. Які додаткові ефекти можна отримати за допомогою адресної соціальної допомоги? Які політичні наслідки можуть мати соціальні програми?

21. Охарактеризуйте стан системи соціальної допомоги в Україні.

Розділ 6

ДЕРЖАВА ЗАГАЛЬНОГО ДОБРОБУТУ

6.1. КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕРЖАВ ЗАГАЛЬНОГО ДОБРОБУТУ

6.1.1. Загальна характеристика

Система соціальної безпеки на Заході дістала назву держави загального (або соціального) добробуту. Для неї характерне суцільне охоплення соціальним забезпеченням усіх громадян незалежно від їхнього трудового внеску, хоча цей фактор відіграє й тепер помітну роль при визначенні розміру окремих соціальних виплат, що перевищують соціальний мінімум. Доктрина держави загального добробуту й відповідні їй механізми соціального захисту грунтуються на принципах соціальної справедливості, а матеріальна підтримка поширюється на всіх осіб, які її потребують, а не лише на тих, хто заробив право на соціальні виплати трудовою діяльністю.

Існує твердження, що підгрунтям ідеології держави загального добробуту значною мірою стала теза Дж. Кейнса про те, що соціальні видатки здатні стимулювати сукупний попит. На заміну класовій боротьбі й конфронтації приходить громадянська згода, система тристоронніх угод, або трипартизму — участь у розробці та запровадженні програм соціального захисту представників роботодавців, працівників і держави. Адже створення державою соціальних гарантій переводило питання розподілу матеріальних благ у цілком економічну площину, здебільшого звільняючи його від політичних нашарувань. Нарешті, за воєнні й перші повоєнні роки централізована державна влада значно зміцніла й могла стати головною силою в законодавчому визначенні напрямків соціального захисту. Утвердженню держави загального добробуту до середини 70-х років значною мірою сприяв також швидкий економічний розвиток країн Західної Європи і можливість спрямовувати дедалі більше коштів на соціальні потреби.

6.1.2. Моделі держави загального добробуту

Незважаючи на спільні риси у формуванні держави соціального добробуту західного зразка, кожна країна долала власний шлях, формуючи суспільні інститути забезпечення загального добробуту залежно від власних національних особливостей і традицій. Найві- домішою є класифікація держав загального добробуту, яку розробив Г. Еспін-Андерсен за ознаками доступності, охоплення населення і ступенем перерозподілу доходів у системах соціального забезпечення й впливу певних політичних сил на цей процес. Досліджуючи країни, які входять до ОЕСР, він розрахував коефіцієнт заміщення заробітної плати гарантованими державою соціальними виплатами, коли працівник з якоїсь причини втрачає працездатність або вибуває з числа зайнятих (похилий вік, тимчасова непрацездатність, безробіття). За допомогою цього коефіцієнта країни ОЕСР було поділено на три групи з екстремальними показниками в англосаксонських і скандинавських країнах і середніми — у західноєвропейських (табл. 2).

Ще однією ознакою для класифікації було визначено політичні фактори, що найбільшою мірою вплинули на формування систем соціального захисту в історії цих країн: роль лівих сил в уряді, підтримка виборцями консервативних традицій і ступінь авторитарності влади. Ураховуючи ці політичні фактори, Г. Еспін-Андерсен виокремив три типи політичного устрою — ліберальний, консервативний і соціалістичний (табл. 3).

Специфічною рисою ліберальної моделі є провідна роль, що надається адресній соціальній допомозі, тоді як обов’язковому соціальному страхуванню відводиться скромніше місце. Натомість держава активно сприяє всім формам приватного страхування. Ліберальну державу, за Г. Еспіним-Андерсеном, характеризує також відсутність впливу як лівих сил, так і консервативних, а також прибічників абсолютизації державної влади. США, Канада й Австралія добре вкладаються в цю класифікацію. Щодо інших держав, таких як Великобританія і Японія, низький ступінь заміщення заробітної плати виплатами по соціальному страхуванню не корелюється з іншими ознаками ліберального типу.

Консервативна модель надає соціальному страхуванню перевагу перед адресною соціальною допомогою в такий спосіб, що повністю відтворює розшарування населення за соціальним статусом і рівнем доходу. Отже, вертикальний перерозподіл доходів тут дуже незначний. Для історії країн цього типу характерні консервативні традиції й високий ступінь державного впливу. Італія, Франція, ФРН і меншою мірою Австрія відповідають цій моделі.

Таблиця 2

Ранжування держав загального добробуту за коефіцієнтом
заміщення заробітної плати пенсіями, допомогами
по тимчасовій непрацездатності і безробіттю

Держава | Коефіцієнт заміщення

Група перша

Таблиця 3

Групування держав загального добробуту за ознаками консерватизму, лібералізму або соціалізму в державному устрої

Держави, що належать до соціалістичної (або соціал-демократич- ної) моделі, розвинули найвсеосяжнішу систему перерозподілу доходів, яка пом’якшує розшарування суспільства за рівнем доходу, хоча повністю не усуває його. Заходи щодо регулювання ринку праці більшою мірою, ніж соціальні виплати, впливають на стан безробітних і тих, кому загрожує безробіття. Політична система характеризується не лише значним впливом на уряд робітничого класу, а й здатністю політичних партій соціал-демократичної спрямованості формувати спілки з іншими групами, такими як селяни. Кореляція ступеня заміщення заробітної плати з політичною системою найбільша в Нідерландах, Данії, Швеції та Норвегії, однак цей зв’язок добре помітний і на прикладах Фінляндії та Бельгії.

Цілком очевидно, що наведена типологія певною мірою умовна, оскільки грунтується лише на показниках заміщення щодо пенсій, допомог по тимчасовій непрацездатності та безробіттю, а також досить-таки умоглядних висновках про історію формування політичного устрою. Не взято до уваги такі аспекти, як охорона здоров’я, матеріальна і соціальна допомога сім’ї, освіта, житлова політика та ін. Проте їх було б важко врахувати через відсутність відповідних статистичних даних і показників. Отже, незважаючи на певні застереження, класифікація Г. Еспіна-Андерсена є найуспішнішою спробою кількісного аналізу різних моделей соціального захисту. Швеція, Німеччина і США вважаються найяскравішими представниками кожної з моделей, тому доцільно розглянути характерні риси системи соціального захисту кожної з цих країн.

6.2. ШВЕДСЬКА МОДЕЛЬ СОЦІАЛ-

ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ ДОБРОБУТУ

6.2.1. Політичні передумови

Найактивніші прибічники держави загального добробуту розглядають Швецію як таку, що найближче підійшла до цього ідеалу. Справді, у повоєнний період Швеція демонструвала здорове економічне зростання, повну зайнятість, один з найвищих рівнів життя у світі в поєднанні з всеосяжною, високовитратною і найбільш егалітарною державною системою добробуту в західному світі. Обмеження, накладені на закони вільного ринку в цій країні, були зроблені коштом свободи індивідуума, сім’ї та підприємця.

Шведська концепція соціал-демократичної держави загального добробуту була створена без якогось науково-теоретичного підгрунтя, а лише на основі прагматичного, крок за кроком, розвитку соціальної політики протягом останнього сторіччя. Як зазначалося, значний вплив на неї мав соціал-демократичний рух, який сприяв розвитку демократії в економічних відносинах, політичному розрахунку, соціальній рівності та захисту прав робітничого класу. Починаючи з 30-х років поступово запроваджувались такі елементи соціального захисту, як гарантовані державою мінімуми соціального забезпечення, оплату за результатами праці, боротьбу з безробіттям, захист від основних видів соціальних ризиків та ін. Поворотним у цій діяльності був 1969 р., коли партія ухвалила політичний документ, що закликав до соціальної рівності, обгрунтовуючи це тим, що це — найголовніше завдання робітничого руху. У цьому документі йшлося, що “вирівнювання життєвих умов є засобом перетворення людських відносин, створення кращого соціального клімату (...) Ті, хто лишається на узбіччі, не маючи достатніх засобів для власного внеску у створення суспільного добра, є перешкодою як для економіки, так і для позитивних соціальних змін (...) Згідно з концепцією соціал-демократів немає причин, щоб відмінність у здатності створювати дохід, у здоров’ї, розумовому розвитку чи працездатності зумовлювала значну відмінність у життєвому рівні та успіху”. Диференціація в заробітній платі, бідність, безробіття і дискримінація жінок розглядались як проблеми, до вирішення яких треба взятися енергійніше. Ці положення реалізувалися в політичних рішеннях 70-х років, серед яких найпомітнішим було запровадження прибуткового податку з дуже високим ступенем прогресивності. У кінцевому підсумку це призвело до розширення соціальних служб і збільшення чисельності кадрів системи соціального захисту й досить скромних успіхів у вирівнюванні соціально-економічного статусу громадян.