Одним із чинників, який сприятиме утвердженню соціально-класової структурованості, соціально-групової спорідненості суспільства, є формування нової системи соціальних цінностей. Сучасне українське суспільство характеризується невизначеністю і несформо- ваністю соціальних цінностей. Саме несформованість привабливих соціальних (як і моральних, духовних) цінностей, коли старі (утвердження соціальної однорідності та рівності, колективізму) вже відкинуті й “не працюють”, а нові (свобода, соціальна справедливість, здоровий індивідуалізм, багатоманітність вибору та ін.) ще не сформовані у свідомості людей, значною мірою гальмує соціальну консолідацію українського суспільства. У соціальному аспекті в українському суспільстві є прихильники ринкових відносин і державного соціалізму, демократії та адміністративних методів управління, централізації і децентралізації державної благодійності в соціальному захисті й здійсненні самозахисту. Формування системи соціальних нормативних цінностей поряд з іншими чинниками становлення позитивної логіки соціодинаміки є чи не основною її складовою, детермінантою цивілізованої стратифікації суспільства, його соціальної стабільності, консолідації, міжгрупової солідарності, що має бути відображена у зваженій соціальній політиці.
СПРЯМОВАНА НА РЕГУЛЮВАННЯ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН
Важливим напрямком соціальної політики є регулювання етнона- ціональних відносин, різноманітних процесів етносоціального розвитку. В основі соціальної політики, спрямованої на регулювання етнонаціональних відносин, лежить додержання прав, свобод та рівності громадян України усіх національностей перед законом, забезпечення участі їх в усіх сферах суспільного життя, оптимальне врахування інтересів, створення сприятливих умов для розвитку кожної нації, реалізація етнонаціонального потенціалу, етнічної індивідуальності, вільний розвиток усіх народів, формування міжетнічної єдності суспільства, недопущення будь-яких привілеїв чи обмежень за етнонаціональними ознаками, розпалювання міжетнічної ворожнечі та пропаганди національної переваги.
До факторів, що зумовлюють особливості реалізації соціальної політики, спрямованої на розвиток етнонаціональних відносин в Україні, належать відсутність чіткої науково обгрунтованої системи здійснення етнонаціональної політики, що спричинилося відсутністю власного досвіду розв’язання проблем, суперечностей у сфері етнона- ціонального буття (етнонаціональна політика протягом десятиріч формувалася не в Україні); невизначеність концептуальних засад, методологічних принципів етнонаціональної політики; стійкість у суспільстві догм етнополітичного мислення, негативних етнодуховних, етноідеологічних стереотипів тощо, що суперечать цивілізаційним, гуманістичним засадам етнонаціонального розвитку суспільства.
2.4.1. Соціальна політика як чинник формування економічних основ для стабільного етнонаціонального розвитку
Серед складових процесу регулювання етнонаціональних відносин його пріоритетом є формування матеріальних, економічних основ для динамічного та стабільного етнонаціонального розвитку суспільства. Економічні, насамперед виробничі, відносини, що грунтуються на економічній свободі людей — представників різних етно- національних спільностей, об’єктивно надають широкі можливості для зміцнення матеріальної основи поліетнічного суспільства, розширення етносоціального поля міжнаціонального співробітництва, етносоціальної творчості індивідуальності.
У сучасних умовах суспільного розвитку важливим чинником посилення динамізму процесів етнонаціонального розвитку, подолання взаємного відчуження народів, сполучною ланкою міжетнічної єдності суспільства є послідовне поглиблення радикальних економічних перетворень на ринкових засадах. Перехід до ринкових відносин означає утвердження нових форм етнонаціонального розвитку, глибокий переворот у виробничих зв’язках народів, який веде до якісно іншої динаміки соціально-економічного прогресу суспільства, високого рівня саморегуляції його етносоціального потенціалу. Перехід до ринку, що супроводжується демонтажем командно-адміністративної системи, заміною прямого управління на систему планомірного регулювання (що не порушує природи механізмів саморегулювання), передбачає вихід на новий рівень етнонаціонального розвитку, відносин між народами, суверенними державами як рівноправними суб’єктами, перехід від вертикальних до багатогранних горизонтальних міжетнічних зв’язків. Ринкові відносини передбачають формування на новій основі інтеграційних процесів та їх зміцнення, створення єдиної ринкової структури. їх утвердження й повноцінне функціонування несумісні з економічною самоізоляцією та сепаратизмом, розривом за етнонаціональними та регіональними ознаками, розвитком автаркії незалежних держав.
В основу цього процесу покладено перехід від надцентралізова- ної монополістичної державної (формально загальнонародної) власності, що утверджує рівність у злиднях, до різноманітних форм її реалізації на засадах взаємовигоди, людського та міжнаціонального співробітництва, міцних і стабільних регіональних економічних зв’язків, самостійності й незалежності виробників, рівності можливостей володіння власністю для представників кожної національності. Вільне функціонування різних форм власності — важливий чинник різноманітної та вільної індивідуальності виробників, матеріальна основа розвитку самобутніх рис життя різних етнонаціо- нальних спільностей, що забезпечують кожному з них економічні переваги. Важливо створити на практиці реальні умови для економічної й політичної рівності, для існування різноманітних форм власності, їх інтеграції та вільного суперництва, перетворення державної власності з казенно-бюрократичної (власності всіх) у власність трудящих (власність кожного), переміщення центра ваги на природно- історичний процес її розвитку. Важливою умовою реалізації зазначеного є створення умов для того, щоб у соціальній сфері діяльності кожної етнонаціональної спільності формувалась, утверджувалась як економічна, так і етносоціальна культура людей усіх національностей.
Важлива матеріальна основа розвитку багатогранних, якісно нових форм етнонаціональних відносин і адекватних форм культури міжетнічного спілкування, економічної культури — формування єдиного економічного простору як неодмінної умови утвердження стабільних ринкових відносин, багатогранних економічних зв’язків на базі взаємовигідних етнонаціональних інтересів. Основою таких взаємозв’язків є зміцнення й розширення всебічних інтеграційних процесів на рівні первинної ланки виробництва — підприємств як суверенних і вільних асоціацій товаровиробників. Лише глибокі, всебічні економічні інтереси регіонів, держав, інших національно- територіальних утворень здатні ефективно утверджувати взаємовигідні ринкові відносини як надійну матеріальну основу, що уможливить об’єднання людей різних національностей, створення міцного економічного простору, стійких тенденцій саморегуляції процесу формування і розвитку етносоціального буття.
Суттєвим чинником соціальної політики, спрямованої на розвиток етнонаціональних відносин, є вдосконалення законодавчо нормативно-правових засад розвитку економіки всіх регіонів України, що є неоднорідними щодо етнонаціональної структури. Важливо запровадити механізми стимулювання соціально-економічного розвитку депресивних регіонів, передати їм значну частину управлінських функцій розвитку економічних і соціальних питань, розв’язати фінансові проблеми, розвивати продуктивні сили на регіональному рівні, відтворити трудовий потенціал регіонів, створити умови для формування регіонального соціального бюджету. Важливо запровадити єдині мінімальні соціальні стандарти соціального захисту населення незалежно від економічних, фінансових можливостей регіону, його етносоціальної структури.
2.4.2. Регулювання процесів формування та реалізації інтересів у сфері етнонаціонального буття
Суттєвою складовою процесу регулювання етнонаціональних відносин є створення умов для формування й реалізації національних інтересів, поєднання національних інтересів людини, етнічної індивідуальності та суспільства, держави, національних і вселюдських інтересів, етнічного й соціального в національному.
Формування та реалізація національних інтересів, що відбивають інтереси всіх людей незалежно від їх етнонаціональних ознак (на відміну від інтересів нації), — це складний процес виявлення і розв’язання суперечностей в усіх сферах етносуспільного буття, які безпосередньо чи опосередковано впливають на становлення і вираження цього інтересу, поєднання різних його видів і форм прояву — однакових, різних, протилежних тощо. У формуванні й реалізації ет- нонаціональних інтересів особливо важливою є діяльність, спрямована на поєднання внутрішніх і зовнішніх, стратегічних, довгострокових і оперативних, тактичних національних інтересів, національних інтересів людини і суспільства, етнічної індивідуальності й держави, національних і класових, національних і вселюдських інтересів.
За умов розширення економічного, соціального, етнонаціональ- ного, духовного поля, формування й реалізації інтересів людини та суспільства особливо важливим у регулюванні етнонаціональних відносин є створення умов для органічного поєднання національних і вселюдських інтересів. Розвиток цих інтересів означає складний процес їх формування, зближення, поєднання, а також зіткнення, суперництва та протистояння. Абсолютизація інтересів національних (при всій їх важливості для кожного іншого народу) чи вселюдських (як узагальнене вираження інтересів усього народу) неминуче призводить до збіднення суспільної основи їх формування та реалізації, зіткнення та протистояння. Звужують суспільну основу формування та реалізації національних і вселюдських інтересів спроби їх ієрархі- зації, субординації, обгрунтування пріоритетності. Продуктивнішим є пошук ефективних шляхів їх органічного поєднання, урахування. Такий підхід відкриває широкі можливості для досягнення балансу національних і вселюдських інтересів, їх гармонізації.