□ реформування системи пенсійного забезпечення з метою закріплення в межах національної системи пенсійного забезпечення населення кількох самостійних систем на основі як обов’язкового, так і добровільного страхування, зокрема державної системи з обов’язковим пенсійним страхуванням і недержавної, що функціонує на засадах добровільного страхування, тобто впровадження трирівне- вої системи пенсійного забезпечення:
- удосконалення солідарної системи пенсійних виплат (пенсії з поточних надходжень);
- закріплення системи накопичувальних індивідуальних пенсійних рахунків;
- запровадження системи недержавного пенсійного страхування, яка забезпечуватиме виплату додаткової пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян;
□ реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги на основі:
- підвищення обгрунтованості соціальної допомоги щодо її адресної спрямованості;
- поглиблення адресної соціальної підтримки малозабезпечених верств населення, насамперед непрацездатних;
- заміни системи пільг окремих категорій населення на адресну цільову допомогу;
- розвитку мережі установ, що подають соціальну допомогу (насамперед територіальних центрів соціального обслуговування, будинків для ветеранів війни та праці);
- розробки єдиних принципів, критеріїв у поданні різних видів соціальної допомоги;
- поглиблення всебічного вивчення цілісного уявлення про бідність, її критерії та виміри з урахуванням світового досвіду;
- розвитку системи життєзабезпечення і соціального обслуговування інвалідів, ветеранів війни і праці, створення умов для соціально-трудової реабілітації інвалідів, повернення їх до повноцінного життя;
□ здійснення соціальної підтримки сім’ї, жінок, дітей, молоді на основі активних форм підтримки сім’ї (додаткове навчання, перекваліфікація працівників), надання комплексної підтримки малозабезпеченим сім’ям, дотримання на практиці принципу рівності жінок і чоловіків в усіх сферах суспільного життя, створення гнучкого механізму роботи з дітьми, упровадження системи соціальної роботи з молоддю та дітьми;
□ здійснення соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, шляхом створення належних умов їхнього життєзабезпечення, надійної системи державних, соціальних гарантій для всіх категорій постраждалих осіб;
□ створення умов розвитку меценацтва, благодійницької діяльності (неприбуткової, некомерційної діяльності організацій і окремих осіб) як важливого засобу інвестування соціальної сфери (зокрема, фінансування об’єктів інфраструктури і малозабезпечених), перетворення благодійництва окремих осіб у політику держави, від окремих акцій до системи (сприяння благодійництву передбачає вдосконалення законів України “Про благодійність і благодійну діяльність” і “Про оподаткування прибутку підприємств”);
□ глибока структурна реформа державної житлової політики на основі створення умов для розширення, стимулювання й децентралізації житлового будівництва в різноманітних формах за рахунок різних джерел фінансування, ринку будівельних послуг, зміни структури житлового фонду, стратегії будівництва, перехід на самоокупну плату за користування житлом і комунальними послугами та адресні субсидії цих витрат окремим категоріям громадян, створення сприятливого житлового середовища;
□ реформування системи охорони здоров’я населення з метою забезпечення доступності медичної та медико-санітарної допомоги, санітарно-епідеміологічного добробуту населення, здійснення моніторингу стану здоров’я населення, поєднання (збереження основних позицій) державної системи охорони здоров’я і створення ринку медичних послуг, упровадження страхової медицини;
□ захист громадян як споживачів з метою здійснення постійного та ефективного державного контролю за дотриманням законодавства про захист прав споживачів, посилення контролю за додержанням вимог нормативно-правових актів, що регулюють відносини між громадянами як споживачами і суб’єктами господарювання, підвищення ефективності контролю за якістю товарів народного споживання, особливо продовольчих, формування та вдосконалення системи державної політики щодо захисту прав споживачів.
1.6.4. Гуманітарна сфера і гуманітарна політика
До цього блоку входять такі напрямки гуманітарної політики:
□ гуманітарна політика у сфері розвитку освіти, основною метою якої є забезпечення доступності освіти, створення засобами державної політики умов для всебічного розвитку всіх галузей освіти як основи соціально-економічного, духовного, культурного та інтелектуального розвитку суспільства, збереження найпрогресивнішого в українському освітньому потенціалі, упровадження зарубіжного досвіду розвитку освіти, збагачення єдиного освітнього простору України;
□ гуманітарна політика у сфері розвитку науки, пріоритетами якої є визначення потреб держави у сфері науки та формування інтелектуального потенціалу суспільства з метою забезпечення її пріоритетного розвитку, формування нової системи національної та науково-технологічної політики і органічне входження її у світовий науковий простір, підвищення стану науки в суспільстві, посилення взаємної затребуваності науки й економіки;
□ гуманітарна політика у сфері розвитку культури, яка має бути спрямована на створення умов для всебічного розвитку духовного потенціалу особистості й суспільства, соціодинаміки духовного життя, плюралістичного вибору людиною способів і форм державної са- мореалізації, формування й закріплення в суспільстві нової системи духовних, ідейно-світоглядних орієнтацій, забезпечення доступності користування послугами закладів та установ культури, гарантії свободи творчості;
□ здійснення державної політики у сфері релігійного життя, основними завданнями якої є забезпечення прав та свобод світогляду і віросповідання, релігійної діяльності, рівності релігійних організацій, поєднання інтересів держави, суспільства й церкви у процесі формування моралі та духовного розвитку, створення умов для релігійного середовища;
□ реалізація державної політики у сфері фізичної культури і спорту, відпочинку і туризму, основними пріоритетами якої є створення умов для задоволення потреб громадян у зміцненні здоров’я, у фізичному та духовному розвитку, розвиток фізкультурно-спортивного руху, державне стимулювання внутрішнього та іноземного туризму, формування конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного туристичного продукту.
Контрольні питання
1. Сутність і зміст соціальної політики.
2. Основна мета соціальної політики.
3. Основні завдання соціальної політики.
4. Умови реалізації соціальної політики.
5. Основні причини кризових явищ у соціальній сфері та здійсненні соціальної політики.
6. Основні суб’єкти соціальної політики.
7. Особливості діяльності людини як суб’єкта соціальної політики.
8. Основні завдання держави як суб’єкта соціальної політики.
9. Якою має бути нова філософія діяльності держави щодо реалізації завдань соціальної політики?
10. Негативні наслідки перебільшення ролі держави як суб’єкта соціальної політики.
11. Місце і роль політичних партій у реалізації завдань соціальної політики.
12. Що має сприяти оптимізації діяльності політичних партій як суб’єктів соціальної політики?
13. Особливості діяльності громадських організацій як суб’єктів соціальної політики.
14. Основні завдання профспілок щодо розв’язання завдань соціальної політики.
15. Основні напрямки діяльності профспілок як суб’єктів соціальної політики.
16. Шляхи оптимізації діяльності суб’єктів соціальної політики.
17. Основні напрямки та пріоритети реалізації соціальної політики.
18. Особливості здійснення соціальної політики в Україні.
19. Основні напрямки реформування соціальної політики в українському суспільстві.
20. Основні принципи соціальної політики.
21. Зміст принципу єдності об’єктивного та суб’єктивного у здійсненні соціальної політики.
22. Принцип об’єктивної саморегуляції і цілеспрямованої діяльності у здійсненні соціальної політики.
23. Зміст процесів об’єктивної саморегуляції соціального буття, яке зумовлює здійснення соціальної політики.
24. Сутність свідомої цілеспрямованої діяльності з упорядкування процесів соціального розвитку суспільства.
25. Як Ви розумієте внутрішню свідому мотиваційну діяльність особистості, спрямовану на саморегуляцію свого соціального потенціалу?
26. Комплексність соціальної політики.
27. Зміст координації у здійсненні соціальної політики.
28. Індивідуально-стильове самоздійснення цінностей соціального буття.
29. Принцип єдності організаційних і самоорганізаційних засад у реалізації соціальної політики.
30. Шляхи підвищення ефективності організаційно-функціонального механізму реалізації соціальної політики.
31. Сутнісний зміст самоорганізації в реалізації соціального потенціалу особистості.