Кредитно-інвестиційна функція забезпечується банками за допомогою механізму створення кредитних засобів обігу. В основі цього механізму лежить система регулювання обов’язкових резервів комерційних банків. Так, якщо залишки коштів в касі та на кореспондентському рахунку банку в центральному банку дорівнюватимуть сумі залучених ресурсів, ліквідність банку буде майже стовідсотковою, проте його кредитні можливості будуть представлені тільки вільним залишком власного капіталу.
Таким чином, спираючись на виділені основні функції банківської діяльності, можна дати відповідне визначення поняття «банк»: Сучасний банк – це універсальне фінансове підприємство, що здійснює професійне управління ресурсами суспільства в їх грошовому виразі і виконує відповідні специфічні функції в економіці на законній підставі та під юрисдикцією державних органів, що забезпечують регулювання та контроль банківської діяльності.
2. Досвід іноземних країни у формуванні банківських систем (на прикладі Германії та Японії)
Серед фінансових систем держав сучасної Європи особливої уваги заслуговує фінансово-кредитна система Федеративної Республіки Германії (ФРГ). За роки, що пройшли після закінчення другої світової війни, банківська система Германії (при вагомій підтримці США та міжнародних фінансових організацій) змогла не тільки достойно конкурувати з банківською системою Великобританії, але й стати реальним європейським фінансовим лідером та однією з основних опор економічної системи Європейського Союзу. Банківська система сучасної Германії включає систему Центрального банку та мережу комерційних банків. Крім того, в банківській системі Германії представлені правові установи, що здійснюють нагляд за діяльністю банків та виконанням діючого Закону про кредитну систему.
Основна задача Центрального банку полягає в забезпеченні зовнішньої конвертованості та внутрішньої стабільності національної валюти. До найважливіших його задач також відносяться: регулювання грошового обігу; емісія грошей; регулювання обсягу кредитування національної економіки; забезпечення виконання правил платіжного обороту в державі; забезпечення розрахунків з іноземними державами. Контрольні та наглядові функції в банківській сфері покладено на спеціальний орган, що діє під юрисдикцією Міністерства фінансів ФРГ, – Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами. До основних задач цього відомства відносяться: профілактика порушень фінансового законодавства; контроль видів та обсягів комерційної діяльності банків; нагляд за системою інформаційного забезпечення банків і фінансових установ; інформаційне обслуговування та контроль. Саме Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами видає комерційним банкам ліцензії на право здійснення фінансово-кредитної діяльності на території Германії. Цей же орган може відкликати ліцензію, якщо дії банківської установи не відповідають нормативним актам або законодавству про фінансово-кредитну діяльність. В Германії функціонує близько 4000 комерційних банків, серед яких розрізняють універсальні та спеціалізовані банки. За існуючою класифікацією, з точки зору правового статусу, комерційні банки Германії розділяються на приватні, кооперативні та громадсько-правові.
Приватні комерційні банки Германії представлені приблизно 350 універсальними установами з 7000 філіалів. З їх числа виділяють близько 200 регіональних банків, близько 80 банків – банкірів, тобто банків, що діють на основі одноосібного приватного капіталу, і близько 60 філіалів іноземних банків. Комерційні банки Германії функціонують в трьох організаційних формах:
акціонерне товариство;
акціонерне командитне товариство;
товариство з обмеженою відповідальністю.
Більшість германських регіональних комерційних банків не обмежують коло своїх клієнтів і сферу ділової активності якимось регіоном та здатні надавати клієнтурі повний комплекс сучасних банківських послуг.
Основу системи спеціалізованих комерційних банків Германії становлять близько 30 приватних іпотечних банків, що надають кредит під заставу земельних дільниць, та банків, що спеціалізуються на наданні комунальних позик. Основна сфера діяльності цієї системи кредитних установ – фінансування житлового будівництва та реконструкції житла.
Ще одним новим лідером післявоєнного фінансового світу стала банківська система Японії. Серед розвинутих держав Японія характеризується як країна, що володіє найбільшими валютними запасами, і при цьому виступає досить обережним та ефективно діючим інвестором. Найкрупніші банки Японії посідають перші шість місць у рейтинговому списку провідних національних банків світу, а до списку п’ятдесяти найкрупніших банків розвинутих держав входять близько 20 японських.
Для фінансової системи Японії характерна велика залежність кредитної діяльності банків від державної економічної та господарської політики. Японські банки здійснюють інвестиції за межі країни тільки під гарантії урядів у країнах зі стабільним законодавством та стійкою внутріполітичною ситуацією. Успішному становленню та розвитку сучасної фінансово-кредитної системи Японії дуже сприяло використання досвіду розвитку фінансової системи Германії: при розробці нового законодавства про фінансову та банківську діяльність Японія фактично скопіювала германський господарський кодекс, відкоригувавши зміст окремих статей у відповідності з особливостями своєї національної культури.
До останнього часу практично всі вклади в комерційні банки Японії були об’єктом державного гарантування їх повернення. Державне регулювання кредитної політики японських банків в роки після другої світової війни здійснювалось, як правило, в непрямій формі та обмежувалось рекомендаціями щодо кредитування тих чи інших галузей та підприємств. В окремих випадках держава прямо та активно впливала на банківську систему в інтересах розвитку національної промисловості.
Сучасна банківська система Японії має таку структуру:
І рівень – Банк Японії;
ІІ рівень – урядові банки (Японський експортно-імпортний банк);
– комерційні банки (Міські банки, Регіональні банки, іноземні банки);
– банки довгострокового розвитку;
– траст-банки.
В першій половині 90-х років в банківській системі Японії почали виникати ознаки серйозних проблем. Патронат держави і, зокрема, державні гарантії повернення позик і кредитів в сучасних умовах зіграли негативну роль – у більшості японських банків не виявилось необхідного досвіду щодо оцінки ризику кредитних операцій, роботи з інвестиційними проектами на основі бізнес-планів та інших навичок, потрібних для роботи на сучасному фінансовому ринку. За наявними офіційними даними обсяги проблемних кредитів японських банків на початку 90-х років досягли рівня в 500 млрд.дол. США. Іншою серйозною проблемою виявилась психологічна неготовність вкладників до необхідності класифікувати банки за рівнем надійності, оскільки японські банки не зобов’язані публікувати звіти про свою діяльність, а вклади населення в банках гарантовані державою.
У фінансовій системі Японії в останнє десятиліття виникла парадоксальна ситуація – при появі ознак кризи жоден з японських комерційних банків практично не міг стати банкрутом. За таких обставин Міністерство фінансів Японії оголосило про плани радикального перегляду системи контролю за діяльністю банків, що діють в складі національної банківської системи. У відповідності з новим фінансовим законодавством, зокрема, новою редакцією Закону про Банк Японії, що вступила в силу у квітні 1998 року, японські банківські установи зобов’язані створити власні підрозділи та структури, що відповідатимуть за управління ризиками інвестицій, формування портфеля цінних паперів, та розробити системи внутрішнього контролю за ефективністю кредитних операцій.
Міцність фінансової системи та положення лідера на світовому фінансовому просторі надають Японії можливість реалізувати найбільш ефективні способи вирішення кризових проблем, ключовими серед яких виступають:
– підвищення ступеня відкритості та рівня доступності інформації про фінансовий стан банків в національній фінансовій системі;
– формування правової основи для здійснення процедури оголошення банку банкрутом;
– забезпечення більшої свободи у визначенні умов злиття банків, в тому числі – поглинання банків-банкрутів ефективно функціонуючими банками;
– реформування існуючої системи державних гарантій збереження вкладів населення в комерційних банках;
– істотне змінення місця і ролі держави в забезпеченні функціонування банківської системи.
3. Становлення та розвиток банківської системи України
Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України було здійснене з прийняттям в 1991 році Закону України «Про банки та банківську діяльність». Але фактично діяльність комерційних банківських установ на території України почалась раніше. Умовно можна виділити декілька часових етапів створення та розвитку національної банківської системи: