Прикладні моделі комунікації (стр. 1 из 2)

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Факультет журналістики

кафедра радіомовлення і телебачення

Реферат на тему:

«Прикладні моделі комунікації»

Підготувала

студентка групи Жрн-33з

Пидляк Уляна

Перевірив

Крупський І.В.

Львів 2011

План

Вступ

1. Модель трансмісії сигналу або модель Шеннона-Вівера.

2. Модель Нюкомба.

3. Модель пропаганди Чакотіна.

4. Модель комунікації Лассвела і Холскі.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Комунікацією традиційно прийнято називати обмін значеннями (інформацією) між індивідами через посередництво загальної системи символів (знаків), мовних знаків, зокрема. Ця сфера знань і наукових інтересів, як і багато інших, почала формуватися ще в давні часи, тому визначень у комунікації приблизно стільки ж, скільки і авторів робіт про неї.

Американський психіатр Юрген Рюш виокремив 40 різних підходів до комунікації в різних сферах включаючи архітектуру, антропологію, психологію, політику і багато інших.

З прикладним комунікативним аналізом ми маємо справу тоді , коли вирішуємо конкретні завдання в сфері комунікації. З одного боку, це може бути прикладне використання комунікації загалом — як у випадку переговорів. Це об'єкт з принципово прикладними цілями, тому до нього застосовуються жорсткі вимоги результативності та об'єктивності. З іншого боку, прикладні завдання можуть ставитися для більш стандартних комунікативних потоків (наприклад, паблік рілейшнз або ж пропаганда, які використовують для вирішення своїх завдань потоки ЗМІ).

Ми можемо представити дію в рамках переходу від ланки повідомлення (тексту) комунікативного ланцюжка до будь-якого іншого її ланці, в першу чергу — це побудова психологічного профілю автора тексту (повідомлення) на підставі самого цього тексту. Відзначимо, що людство накопило достатній обсяг знань в питанні такого роду передбачень. Як приклад можна згадати такий старий метод, як контент-аналіз, або такий виниклий порівняно недавно метод, як нейролінгвістичне програмування. Дослідники постійно зайняті проблемою дешифровки тексту, починаючи з робіт в області герменевтики, початково пов'язаної з дослідженнями священних текстів Біблії. Отже чималий досвід в цій сфері і дозволяє отримувати сповна об'єктивні результати, робити передбачення достовірного характеру. Прикладний комунікативний аналіз "відстежує" складові комунікативної ланцюжки: за наявності однієї з її ланок робляться передбачення на найбільш вірогідний вигляд інший (типа визначення авторства в разі анонімного тексту).

1.Модель трансмісії сигналу, або модель Шеннона-Вівера.

Досить довгий час в лінгвістиці користувалися злегка розширеною моделлю, що перекочувала з математики і кібернетики, моделлю комунікації, запропонованої американським математиком Клодом Шенноном (його ім'я в значно більшій мірі відоме, чим ім'я його співвітчизника Уоррена Уївера, Warren Weaver) в кінці 40-х років. Ця модель зіграла значну роль в розвитку багатьох наук, пов'язаних з обміном інформацією, хоча зараз її вже можна вважати обмеженою.

Запропонована математиком К. Шенноном (1948) модель передачі сигналу для технічних систем при допомозі В. Вівера набула такого вигляду:

Рис.1.1. Модель трансмісії сигналу

Ця модель являє собою більш розгалужену систему чинників комунікативного процесу. Він має фази і розглядається як процес трансмісії сигналу, тобто опосередкованої певними засобами передачі сигналу. Передавач від джерела інформації (комуніканта) отримує її й у вигляді сигналу через канал під упливом джерела шуму робить передачу інформації; сигнал отримує споживач сигналу, від якого адресат бере інформацію у вигляді її переказу. Комунікативний процес на моделі Шеннона-Вівера цілком придатний для технічних систем. Його можна розглядати як структурований процес встановлення й підтримання контакту між комунікаторами, що являє собою систему фаз процесу контактування і має характер трансмісії сигналу при використанні технічних систем спілкування.

Модель включає п'ять елементів: джерело інформації, передавач, канал передачі, приймач і кінцеву мету, розташовані в лінійній послідовності (лінійна модель). Надалі модель передивлялася з тим, щоб задовольнити потреби інших областей дослідження, пов'язаних з іншими видами комунікації. Переглянута модель включала шість компонентів: джерело, що кодує пристрій, повідомлення, канал, декодує пристрій і приймач. Ці терміни, із змінним успіхом застосовувалися і в інших комунікативних системах. Окрім цих термінів, Шенон ввів ще поняття шуму (надалі це стали пов'язувати з поняттям ентропії і, навпаки, негентропії) і надмірності.

Ентропія (шум) в теорії комунікації пов'язана з тими зовнішніми чинниками, які спотворюють повідомлення, порушують його цілісність і можливість сприйняття приймачем. Негентропія (негативна ентропія) пов'язана з тими випадками, коли неповне або спотворене повідомлення все ж отримане приймачем завдяки його здатності розпізнати повідомлення, не дивлячись на спотворення і бракуючу інформацію.

Поняття ж надмірності, повторення елементів повідомлення для запобігання комунікативної невдачі, тобто, засоби проти ентропії, найчастіше демонструють саме на прикладі природних людських мов. Вважається, що всі мови приблизно наполовину надлишкові: можна залити плямами половину слів тексту або стерти половину слів в радіовиступі, але при цьому все ж збережеться можливість зрозуміти їх. Зрозуміло, є межа допустимого шуму, за порогом якого можливість розуміння.

Статичність моделі Шенона була заповнена поняттям зворотного зв'язку (feedback). Це поняття дозволяло зробити модель ближчою до реальності людської взаємодії в комунікації. Його введення було пов'язане з проникненням ідей кібернетики, зокрема однойменної роботи Норберта Вінера (Norbert Wiener, 1894-1964), ‘батька’ цієї науки. Модель стала динамічнішою. Для того, щоб модель комунікації більшою мірою відповідала потребам в інших областях, окрім телеграфної. Наприклад, психологом Теодором М. Нькомом (Theodore M. Newcomb) була розроблена рухливіша модель комунікації, що відображала взаємодію учасників комунікативного акту, особливо відносно їх когнітивного, емоційного і артистичного аспекту.

2. Модель Ньюкомба.

Т. Ньюкомб запропонував враховувати стосунки, які встановлюються між агентами спілкування і об'єктом мови. Модель Ньюкомба має форму рівнобедреного трикутника, вершини якого представляють, відповідно, двох індивідів А і В і зовнішній об'єкт Х в рамках однієї комунікативної системи (рис.2.1.).

Рис. 2.1. Модель Ньюкомба

У цій системі виникають наступні види орієнтації: А по відношенню до X, А по відношенню до В, В - до Х і В - до А. Комунікація є процесом, який підтримує орієнтаційну структуру і забезпечує збереження або відновлення симетрії у відносинах між трьома складовими системи шляхом передачі інформації про які-небудь зміни, надаючи тим самим можливість врегулювати виникаючі розбіжності. Модель передбачає, що порушення збалансованості позицій індивідів А і В з приводу Х або у взаєминах між ними у відповідних умовах стимулюватиме комунікаційний процес, направлений на досягнення «симетрії», однакової оцінки об'єктів при однаковій взаємооцінці, що прийнято називати «нормальним станом» системи взаємин. прагнутимуть до збігу свого відношення стосовно X. Дана модель задає динаміку змін, до яких прагнутиме комунікація, — до створення симетричних стосунків, однакової оцінки об'єктів при однаковій оцінці один одного.

Згодом Ньюкомб доповнив свою модель деякими обмеженнями, уточнивши, зокрема, необхідні умови, при яких ініціюватиметься комунікаційний процес: а) між індивідами А і В повинне існувати сильне «взаємне тяжіння»; б) об'єкт Х повинен представляти важливість хоч би для одного з індивідів; у) об'єкт Х має бути, загалом, прийнятним для обох індивідів. Очевидно, що з врахуванням вказаного доповнення модель Ньюкомба може бути використана в якості досить наочної ілюстрації взаємин між політичними однодумцями.

3. Модель пропаганди Чакотіна

На підставі особистого досвіду заняття гітлерівською пропагандою німецький емігрант у Франції Серж Чакотін представив психологічну модель проведення масової пропаганди (рис. 3.1.). На його думку, гітлерівська пропаганда здійснювалася на засадах теоріїї Павлова про вироблення умовних рефлексів у тварин. Техніка пропаганди трималася на зв'язку визначених ідеологічних смислів з внутрішніми рефлексами людини. Модель Чакотіна, по суті, відбивала думку Платона про те, що риторика - мистецтво переконання - з очевидністю є мистецтвом догоджання: чим вдаліше переконуєш, тим вдаліше догоджаєш слухачам.

Рис.3.1. Модель пропаганди Чакотіна.

Модель Чакотіна закладала своєрідну модель людини й суспільства. Чакотін виділяв чотири рефлекси людини, на яких мала триматися пропаганда: агресивний, сексуальний, захисний та харчовий. Для нього людина була істотою, що керувалася категоріями інстинкту й почуття, аніж розуму. Пропаганда для Чакотіна - це повтор гасел, що торкалися інстинктів та почуттів людини.

Комунікативний процес, таким чином, зводився до одновекторності й спрямованості на великі групи - масу, яка мала перетворюватися у "потрібну публіку" способом передачі дозованої інформації та нав’язування ідеологічних смислів, що підкріплювалися життєвими рефлексами людини.