Чорноморський державний університет ім. Петра Могили
Факультет соціології
Кафедра соціології
РЕФЕРАТ
Культурні та релігійні чинники й ставлення до праці
Виконала:
Студентка 362 групи
Лутій Ю.О.
Викладач:
Фесенко А.М.
Миколаїв – 2010
ПЛАН
Вступ
Розділ 1. Культурні чинники праці
Розділ 2. Релігійні чинники
Розділ 3. Ставлення до праці
3.1 Типи ставлення до праці
3.2 Характер праці
3.3 За змістом праці
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
В умовах ринкових перетворень в економіці України, які характеризуються посиленням процесів глобалізації, загостренням конкуренції, прискореним зростанням людських потреб, виникає необхідність пошуку нових шляхів підвищення економічної та соціальної ефективності на всіх рівнях. При цьому і ефективність, і конкурентоспроможність залежить, у першу чергу, від здатності задовольняти дедалі зростаючі запити споживачів щодо якості продукції, швидко пристосовуватися до змін умов ринку, створювати та впроваджувати нововведення. Найважливішою ж умовою досягнення вище названих переваг є висока якість праці.
Ринкові перетворення в Україні не будуть успішними, якщо докорінних змін не станеться у соціально-трудовій сфері. Здійснення таких радикальних заходів, як трансформація форм власності, демонополізація економіки, створення ринкової інфраструктури ще не означає автоматичного вирішення кола проблем, пов’язаних із поліпшенням життя в суспільстві. Потрібні рішучі дії, значні зусилля, складна організаційна робота для приведення соціально-трудових відносин у відповідність з макроекономічними перетвореннями. Важливою складовою системи оптимізації удосконалення соціально-трудових відносин на всіх рівнях має бути організаційно-економічний механізм забезпечення високої якості праці. Важливість та необхідність дослідження якості праці, адекватного оцінювання та постійного її поліпшення зумовлені тим, що без цього неможливо вирішити весь комплекс завдань забезпечення соціальної та економічної ефективності на всіх рівнях економіки.
РОЗДІЛ 1. КУЛЬТУРНІ ЧИННИКИ ПРАЦІ
Поняття культури праці виникло давно, але дотепер воно не має остаточного визначення, оскільки питання культури праці розглядалися в дослідженнях філософів, економістів, соціологів і педагогів з різними підходами на не одно порядкових рівнях аналізу. Деякі вчені розглядають культуру праці з позиції визначення її сутності та змісту, інші вивчають її окремі елементи, дослідження перших носять більш теоретичний характер, дослідження других – прикладний. Більш того, як свідчить аналіз літературних джерел, нема спільного погляду на саму сутність категорії культура праці. [3, 45]Деякі концепції запропоновані авторами, згідно досягнутого рівня знань.
Ґрунтовні соціологічні дослідження проведенні Г.М. Соколовою, визначала однобічність аналізу культури праці. Соціально виробнича сфера призводить до ототожнення культури праці з культурою виробництва, а потрібно вивчати їх зв’язки й механізм взаємодії. Саме людина здійснює функціонування та розвиток культури суспільного виробництва, а культура його безпосередньої праці є ядром саморозвитку культури суспільного виробництва. Тому, культура праці досліджується в системі культури суспільного виробництва, а її суть характеризується тими факторами, що розкривають, яким чином виробляється суспільний продукт. Культура праці виявляється у виробничій діяльності й культурному розвитку людини, тому розглядати її треба у поєднанні та взаємозв’язку двох сторін: об’єктивної і суб’єктивної. Культура праці досліджується автором «… як система, функціонування й розвиток якої забезпечує певну соціальну якість трудового процесу – головна умова реалізації активних сутніх сил людини; вони розглядаються по мірі підвищення діяльності суб’єкта праці до загальних норм і принципів, історично відпрацьованих та розвинутих у ході суспільного прогресу.[7]Таким чином, Соколова Г.М. робить висновок , що «культура суспільного виробництва, культура праці та професійна культура логічно створюють категоріальну систему, які мають відношення одна до одної як категорії загального, особливого та одиночного». Перша характеризує – якість «живої» праці, третя – соціально – професійну якість суб’єкта праці.
Спроби створити універсальну теорію організації праці успіхом не увінчались.
Одну з таких спроб започаткував польський вчений, логік і філософ Т. Котабринський. В 40-50-х роках XX століття він розробив «загальну теорію ефективної організації діяльності», названу ним «праксеологією» (від грецької «праксіс» — справа, дія, «логос» — вчення). У цій теорії подається аналіз загальної структури людської діяльності і понять, у яких вона розкривається, вказуються окремі шляхи і способи вдосконалення діяльності (інструменталізація, інтеграція, програмізація, раціоналізація, координація, концентрація, стандартизація, централізація тощо). Проте, теоретичний зміст праксеології, в цілому не виходив за межі достатньо тривіальних умовиводів, і вона подальшого розвитку до сих пір не отримала і статусу загальноприйнятої наукової теорії не набула.
Історичний розвиток культури праці. Основними видами трудової діяльності у первісному суспільстві були полювання, тваринництво, землеробство, домашня праця. Поділ праці — перша культурна норма її організації. Характерною рисою культури праці на цій початковій стадії було те, що у всіх її видах вони в значній мірі набували магічного тлумачення і закріплялись у формі ритуалів. [5, 39]На більше пізніх стадіях суспільного розвитку розподіл праці ускладнюється. Виділяються в якості основних її видів ремесло, добування металів, будівництво, торгівля. В середньовічній Європі виникла цехова організація ремісничої праці з суворими нормами як процесу виробництва, так і властивостей виготовлених виробів. Поява мануфактурного виробництва підвищує вимоги до організації колективної праці.
Машинне виробництво породжує справжню революцію в культурі праці, наслідком якої стає поява нового типу робітника — професійно навченого найманого робітника. Машинна техніка вимагає від нього не тільки знань, алей і чіткого дотримання трудової дисципліни, підпорядкування своїх дій ритму, в якому працює машина, високої — машиноподібної — точності цих дій. Важливим показником культури праці стає технічне оснащення робочого місця. [7]Сценарії трудового процесу набувають характеру чітких технологічних схем. В процесі розвитку індустріальної культури все більш глибше виявляється її внутрішнє протиріччя. Критики капіталізму, в особливості марксисти, вже в XIX столітті відкривають властиву для неї тенденцію перетворення працівника в мовчазний придаток машини. Відбувається відчуження робітника від процесу і наслідків своєї діяльності. Зростання культури праці обертається падінням зацікавленості у ній працюючої людини.
В епоху постіндустріального суспільства культуру праці на виробництві починають пов'язувати з автоматизацією, звільненням працівника від виконання як одноманітної фізичної, так і рутинної розумової праці. Одночасно напрямком вдосконалення культури праці стає вимога її гуманізації. Це зумовлено як загальними тенденціями розвитку культури в епоху постіндустріального суспільства, так і недостатньою ефективністю методів зовнішнього примушування і контролю в умовах автоматизації виробництва. Сучасна культура праці вимагає від працівників внутрішньої відповідальності за свою роботу і самоконтролю.
До необхідних чинників високої культури праці сьогодні відносять такі обставини: ефективну систему матеріального і морального стимулювання зацікавленості робітників і підвищення якості роботи, заохочення їх ініциативи, піклування про покращення умов праці і побуту робітників, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, встановлення «людських відношень» між адміністрацією і робітниками тощо. Відсутність таких ознак розцінюється як дефіцит культури праці на виробництві.
Керівна праця і організаційна культура виробництва. Важливе значення у діловому світі сьогодні отримали проблеми організації керівної праці. Керівникам приходиться опрацьовувати великий об'єм інформації — поточні дані про стан справ, доповідні записки, листи з багатьох джерел тощо. Вони повинні приймати рішення з різноманітних питань, контролювати терміни і якість їх виконання, уладнювати скарги, конфлікти. При цьому керівникам потрібно ще віднайти час на читання спеціальної літератури, журналів і газет, щоб бути в курсі новин і не відставати від конкурентів. [4, 23]
Справитися з усіма багаточисельними і різноманітними обов'язками можна лише при достатньо високому рівні управлінської культури, що передбачає розробку і вміле проведення в життя сценарію управлінської діяльності, яка передбачає раціональне планування часу, делегування повноважень підлеглим, підбір надійних помічників, створення навколо себе атмосфери довіри, відповідальності і багато іншого.
Ефективність управлінської праці залежить також від стилю керівництва. Прийнято розрізняти два основних стиля — демократичний і авторитарний.
Демократичний стиль керівництва дозволяє послабити негативну дію факторів психологічної напруги у керівника: по-перше, це протиріччя між вимогами і не можливостями їх виконання; по-друге, прийняття рішень в стислі терміни при відсутності достатньої інформації; і по-третє, необхідність будувати стосунки з підлеглими на гуманістичній основі.[3]
РОЗДІЛ 2. РЕЛІГІЙНІ ЧИННИКИ
Релігія як явище духовного життя суспільства виникла внаслідок дії різних чинників у складних умовах становлення людства. За своєю природою вона є соціальним явищем, тісно пов'язана із соціальним життям та розвитком суспільства.