МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний університет „ Львівська політехніка”
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
зСоціології
на тему „ Соціологічний аналіз девіації ”
Студента групи КСз-21
Івашина Олександра Ярославовича
Шифр 02-16186
ЛЬВІВ – 2004
Тема №6
Соціологічний аналіз девіації
1. Норма і девіація : соціологічний підхід .
2. Біологічні , психологічні , соціологічні пояснення девіації
теорії аномії К. Дюрктейма , Р.Мертона.
3. Девіація як процес розвитку.
1. Нормаідевіація: соціологічнийпідхід.
Девіантнасоціологіяєспеціальноюсоціологічноютеорією , якадосліджуєметодамисоціологіїсутністьсоціальногоявищадевіації – відхиленнявповедінцілюдей .
Об'єктомцієїсоціологіїсередньогорівнявиступаютьсуб'єктидевіантноїповедінки — окремілюди, групилюдейтасоціальніорганізації.
Предметом девіантної соціології є сутнісні характеристики такого соціального явища, як девіантна поведінка, розгляд її як специфічних соціальних відносин.
Під девіантною (від лат. гіеуіаііо — відхилення) поведінкою в соціології розуміють дії та вчинки людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам чи визнаним шаблонам і стандартам поведінки. Таким чином, сутність девіантної поведінки полягає в недотримуванні вимог соціальної норми, у виборі іншого, ніж вона прописує, варіанту поведінки в тій чи іншій ситуації, що призводить до пору шення ступеня взаємодії особистості й суспільства, групи й суспільства, особистості й фупи. В основі відхилень часто-густо лежить конфлікт цінностей, інтересів, розходження потреб, деформація способів їх задоволення, помилки у вихованні, життєві негаразди, прорахунки тощо.
У стабiльному суспiльствi бiльшiсть людей притримуються бiльшостi
соцiальних норм у бiльшостi випадкiв. Саме тому у стабiльному
суспiльствi або, точнiше, у стабiльнiй фазi суспiльного розвитку,
соцiальне життя має досить регулярнi та передбачуванi форми.
Але така картина соцiального життя навiть у стабiльному
суспiльствi не є повною. Якщо придивитися до нього уважнiше, то можна
побачити, що люди не тiльки притримуються соцiальних норм, але й пору-
шують їх. Люди крадуть, грабують, побивають iнших людей. Люди вжи-
вають наркотики, бунтують, беруть участь у заколотах. Вони приймають
чужi релiгiї, виголошують абсурднi гасла або проповiдують чудернацькi
iдеї.
Все це означає, що повна картина життя суспiльств . повинна включа-
ти як дотримання соцiальних норм, так й вiдхилення вiд них.
Що таке вiдхил ? Якщо казати дуже строго, це поняття має охоплю-
вати будь-яку поведiнку, що не вiдовiдає соцiальним нормам . Але у
практицi життя багато якi норми не вважаються дуже важливими.
Невiдповiднiсть поведiнки таким нормам може сприйматися досить толе-
рантно або навiть iгноруватися.
Соцiальне реагування на те, що людина запiзнюється на побачення,
або не їсть тричi на день, або випадково одягла непарнi шкарпетки буде
дуже вiдрiзнятися вiд реакцiї на участь в оргiї, або на стверджен-
ня, що вона Наполеон.
Невеликi вiдхилення (deviation) вiд норми, або вiдхилення вiд
норм, про якi нiхто особливо не турбується, мають - якщо взагалi мають
- дуже незначнi соцiальнi наслiдки й тому не становлять особливого
iнтересу для соцiологiв. Соцiологiя вiдхилу (deviance) займається го-
ловним чином тими порушеннями ., якi значна кiлькiсть людей сприймає як образливi або гидкi, чи дуже поганi.
Визначаючи сутність девіантної поведінки, необхідно зазначити, що вона поділяється на два типи. До першого типу відносять, як правило, таку поведінку, що набирає суспільно несприятливих, навіть дуже небезпечних форм (наприклад, злочинність), внаслідок чого суспільство змушене застосовувати відповідні санкції. Соціальні наслідки цього типу девіантної поведінки полягають у підриві громадського порядку, посиленні ентропійних процесів, нівелюванні й розпаді особистості, зниженні якості роботи й рівня суспільних стандартів, наростанні соціальної апатії тощо. Рушійною силою цього типу девіантної поведінки є деформовані потреби і цінності, що спонукають особистість або соціальну групу діяти всупереч вимогам суспільства. Причинами такої поведінки можуть бути також дефекти правової й моральної свідомості людей, які часто-густо пов'язані навіть із особливостями їхньої емоційно-вольової сфери, настроєм, сподіваннями.
Другий тип девіантної поведінки пов'язаний із процесом розвитку суспільства, застаріванням його соціальних норм, критеріїв та стандартів, які необхідно змінювати, оскільки вони гальмують процеси суспільного розвитку. Масштаби поширення різноманітних форм девіантної поведінки цього типу рухливі. Наприклад, вони можуть значно зростати в періоди соціальних змін, реформ, революційних перетворень, коли відбувається руйнування стереотипів і застарілих норм поведінки.
У цих випадках далеко не кожна форма соціального відхилення (девіації) заслуговує лише негативної оцінки. Вона часто-густо містить у собі вказівку щодо необхідності зміни «непрацюючих» норм та оновлення застарілих цінностей. Таким чином, цей тип соціальних відхилень має відповідний прогресивний зміст, зав'язок майбутніх суспільних змін.
Усе це свідчить про складність критеріїв оцінки різноманітних типів і форм девіантної поведінки. Розробка таких критеріїв входить до предметної сфери девіантної соціології і вимагає усвідомлення співвідношення між нормативною системою поведінки, нормативною свідомістю суспільства та об'єктивними вимогами, перспективами його розвитку. Тобто виникає проблема, що якнайповніше виражає цю перспективу, — пануюча норма або не відповідна їй поведінка.
Слід зауважити, що соціальні відхилення (девіації) в поведінці людей настільки ж різноманітні, наскільки різноманітні й існуючі еталони поведінки — норми, шаблони, стандарти тощо. Вчинок (дія) може не відповідати соціальній нормі з об'єктивних або суб'єктивних причин, цілями або мотивами, прямими або побічними наслідками. Він може бути новаторським або консервативним, типовим чи нетиповим, випадковим або закономірним, позитивним чи негативним. Однак межі й переходи між усіма такими оцінками досить відносні й мінливі. Найбільш стійкі й небезпечні для суспільства і особистості, найбільш важкоусувані соціальні відхилення в поведінці належать до явищ соціальної патології. Тому подолання явищ соціальної патології, як і інших форм девіантної поведінки, є необхідною умовою оздоровлення суспільства, важливою складовою соціальної політики держави.
До основних форм девіантної поведінки належать правопорушення (включаючи злочинність) пияцтво, наркоманія, проституція, самогубство. Серед них злочинність є найнебезпечнішою формою, проявом гострого конфлікту між особистими та суспільними інтересами. Алкоголізація (пияцтво і алкоголізм) та наркоманія є формою втечі від повсякденних турбот і життєвих негараздів, засобом зняття напруження й невпевненості. Крайньою формою такої втечі є самогубство.
2. Біологічні , психологічні , соціологічні пояснення девіації.
Теорії аномії Е . Дюрктейма , Р. Мертона.
Девіація, як вже зазначалося, є результатом протидії нормам будь-якого суспільства. Теоретичний огляд основних концепцій девіації засвідчує їх комплексно-системний характер. Адже біологічний, психологічний та соціологічний підходи органічно взаємопов'язані, тобто інтегровані в єдину, комплексну системну цілісність. Причому соціологічний аспект виступає системоорганізуючим чинником, у якому синтезуються біолого-психологічні характеристики. Адже людина — біосоціальна істота. Соціальна суть людини визначає її як особистість за врахування біологічних і психологічних ознак. Саме в цьому полягає глибинний зміст соціології людської поведінки, включаючи її відхилення від норм на рівні правопорушень чи злочинності.
Біологічні теорії девіації (Ломброзо, Шелдон) трактують безпосередню фізичну структуру людини (фізичні риси, тілесну будову) як прямий детермінант її девіації (фізичні особливості — причина девіантної поведінки).
Психоаналітична теорія Фрейда доповнює біологічну, наголошуючи на внутрішньо притаманній особистості конфліктності, яка спричиняє девіацію.
Соціологічний підхід враховує біопсихологічні фактори для узагальнення і втілення в інтегрально-соціальному обсязі. Згідно з соціологією девіації остання настає як наслідок різних форм аномії (відсутність норм — Дюркгейм; розрив у системі «цілі — засоби» — Мертон), соціальної дезорганізації (відсутність, послабленість, суперечливість норм — Шоу, Маккей), культурної дезорганізації (Селлін, Міллер, Сатерленд, Клауард, Охлін), групової дезорганізації (між владною групою та іншими — Беккер), кримінологічної дезорганізації (Турк, Квінні, Тейлор, Уолтон, Янг).
Основнітеоріїтаконцепціїдевіації
| Пояснення | Теорія (концепція) | Теоретик | Основна ідея |
| Біологічне | Фізичні риси, пов'язані зі схильніст до злочинів | Ломброзо | Фізичні особливості є причиною девіації |
| Певна фізична будова, що найчастіше зустрічається у девіантів | Шелдон | Те саме | |
| Психологічне | Психоаналітична теорія | Фрейд | Конфліктність, притаманна особистості, спричиняє девіацію |
| Соціологічне | Аномія | Дюркгейм | Девіація, зокрема самогубство, здійснюється через відсутність норм |
| Соціальна дезорганізація | Шоу, Маккей | Девіація багатьох видів виникає, коли культурні цінності, норми та соціальні зв'язки відсутні, послаблені чи стають суперечливими | |
| Аномія | Мертон | Девіація відбувається, коли існує розрив між цілями суспільства та схвалюваними засобами їх досягнення. | |
| Соціокультурні теорії | Селлін, Міл-лер,Сатерленд, Клауард, Охлін | Конфлікти між нормами суб-культури та панівною культурою є причиною девіації | |
| Теорія навішування ярликів | Беккер | Девіація — своєрідний ярлик, яким групи, що мають владу, позначають поведінку більш слабких груп | |
| Радикальна кримінологія | Турк, Квінні, Тейлор, Уолтон, Янг | Девіація є результатом протидії нормам капіталістичного суспільсва |
ПершесоцiологiчнепоясненнявiдхилудавЕмiльДюркгейм, який