Бухгалтерский учет на предприятии 9 (стр. 1 из 11)

Взаємовідносини між підприємствами, організаціями і установами, а також між ними і населенням, що зумовлені дією Закону вартості, носять характер грошових розрахунків. Правильна організація і побудова обліку грошових розрахунків між підприємствами мають велике народногосподарське значення, тому що забезпечують швидке завершення у постачальників обороту оборотних засобів, фондів обігу і перехід їх з товарної форми в грошову, створюють необхідні умови покупцям для безперебійної оплати придбаних товарно-матеріальних цінностей. Грошові розрахунки здійснюються або у формі безготівкових платежів або готівкою, тобто існують дві форми розрахунків - готівковий і безготівковий.

Всі безготівкові розрахунки здійснюються через банк, а готівкові через касу. За економічним змістом розрахунки розподіляються на дві основні групи:

1. За товарними операціями, тобто всі розрахунки між підприємствами і господарськими організаціями за реалізовану продукцію, виконані роботи, послуги і придбані матеріальні цінності.

2. За нетоварними операціями, до яких відносяться: платежі до бюджету, одержання і повернення банківських позик, сплата страхових платежів, розрахунки за претензіями, недостачами і крадіжками та інші розрахунки.

Залежно від територіального розміщення сторін, що беруть участь у розрахунках, розрізняють місцеві та іногородні розрахунки. Розрахунки між підприємствами, що обслуговуються одним і тим же банком, або різними установами банку, розташованому в одному місці, називаються місцевими, а ті, що обслуговуються різними банками, які знаходяться в різних населених пунктах іногородніми.

Одним із важливих чинників розв'язання економічної кризи в суспільстві є удосконалення системи оподаткування. Завдання аудитора - перевірити правильність обчислення податків і платежів та своєчасність і повноту їх сплати. Перевірці підлягає кожний вид податку і платежу. До основних нетоварних розрахункових операцій належать розрахунки з бюджетом (із фінансовими органами) за податки з обороту (акцизний збір, ПДВ тощо), з прибутків, з доходу працівників та ін.

1. Завдання бухгалтерського обліку розрахунків з організаціями, підприємствами и особами за нетоварними операціями

У процесі виконання кошторису доходів і видатків бюджетні установи вступають у грошові відносини, які здійснюються як у готівковій, так і безготівковій формі (рис. 4.1). Таке групування розрахунків пов'язане з їх різною економічною сутністю, документооборотом, видами і методами фінансового та банківського контролю. Сфера готівкових і безготівкових розрахунків розмежована.

Готівкова форма розрахунків застосовується для розрахунків з фізичними особами, але розвиток ринкових відносин розширив сферу її застосування. Так, з кінця 1997 р. згідно з постановою НБУ від 13.10. 97 №334 юридичні особи мають право розраховуватися між собою за матеріальні цінності готівкою, отриманою з власних рахунків у межах наявних коштів.

Безготівкові розрахунки, яким надається перевага в розрахунках бюджетних установ, здійснюються на певних принципах.

Перший принцип стосується обов'язкового зберігання установами грошових коштів на поточних чи реєстраційних рахунках (за винятком перехідних залишків у касі).

Другий принцип полягає в тім, що бюджетні установи не мають права самостійного вибору установи банку для відкриття рахунка: перелік уповноважених банків обмежений постановою НБУ.

Реєстраційні рахунки відкриваються не в установах банків, а в органах Державного казначейства.

Третій принцип — принцип самостійного вибору установою форми безготівкових розрахунків І закріплення їх у своїх договорах та угодах. Установи банків можуть тільки пропонувати своїм клієнтам застосовувати ту чи іншу форми розрахунків, зважаючи на специфіку діяльності та конкретні умови, які можуть скластися в процесі розрахунків.

Четвертий принцип — кошти з рахунка установи списуються за розпорядженням його власника.

П'ятий принцип полягає у терміновому здійсненні платежів. Момент здійснення їх має бути максимально наближеним до часу надання послуг, виконання робіт тощо.

Шостий принцип — платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника.

Безготівкові розрахунки здійснюються за різними формами, наявність яких пов'язана з використанням різних видів розрахункових документів. Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, затвердженою постановою правління НБУ від 2.08.96 № 204, безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів:

• платіжні доручення;

• платіжні вимоги;

• платіжні вимоги-доручення;

• чеки;

• акредитиви;

• векселі;

• інкасові доручення.

Платіжні вимоги та інкасові доручення застосовуються тільки у випадках, передбачених чинним законодавством і нормативними актами НБУ. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями, акредитивами і розрахунковими чеками в бюджетних установах практично не здійснюються.

Найпоширенішою формою розрахунків є розрахунки платіжними дорученнями, які застосовуються як у місцевих, так і між-місцевих розрахунках за товари, роботи, послуги. Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, запобігають виникненню кредиторської заборгованості у покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це переказ бюджетних коштів підвідомчим установам, платежі до бюджету, органів страхування, інших цільових централізованих фондів, погашення кредиторської заборгованості, оплата претензій, штрафів, пені тощо.

Платіжні доручення банк приймає тільки в межах коштів на рахунках, крім доручень на нарахування до бюджету сум податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до державних цільових фондів.

Якщо отримувач коштів не має рахунка в банку або розрахунки платіжним дорученням неможливі, установа може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв'язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються для переказу аліментів, авторського гонорару, коштів на витрати, пов'язані з відрядженням, тощо.

При фінансуванні бюджетних установ через органи Державного казначейства порядок розрахунків платіжними дорученнями має свої особливості, які випливають з того, що функцію обслуговуючого банку для таких установ фактично виконує орган Державного казначейства.

Вексельна форма розрахунків являє собою розрахунки між отримувачем коштів і платником коштів з відстрочкою платежу, яка оформляється векселем. Правовою основою вексельного обігу в Україні є законодавчі та нормативні акти, розроблені згідно з положенням Єдиного вексельного закону, прийнятого Женевською вексельною конвенцією 1930 року.

Векселі, які застосовуються в господарському обороті, досить різноманітні. Вони різняться за емітентом, угодами, суб'єктами, що здійснюють оплату, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред'явлення та іншими ознаками.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.96 № 689 «Про затвердження Порядку застосування векселів Державного казначейства» закладено законодавчі основи застосування казначейських векселів у розрахунках бюджетних установ. Казначейські векселі — це один з видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету. Міністерством фінансів України наказом від 9.12.97 №269 затверджено порядок видачі, обліку і погашення векселів Державного казначейства України.

Векселедавцем і платником за казначейськими векселями виступає ГУДКУ. Векселі випускаються у вигляді простих векселів з вексельними сумами 5000 і 1000 грн. Уповноважений банк виступає генеральним агентом Державного казначейства України по забезпеченню організації видачі, зберігання, здійснення індосаменту та погашення векселів. Погашення казначейських векселів здійснюється органами Державного казначейства України шляхом:

— перерахування на рахунок пред'явників казначейських векселів грошових коштів у розмірі відповідних вексельних сум;

— зарахування суми казначейського векселя у сплату його держателем обов'язкових платежів, що в повному обсязі надходять до державного бюджету. Схему простого вексельного обігу наведено на рис. 4.3.

Для обліку казначейських векселів та інших короткострокових векселів призначений активний рахунок № 34 «Короткострокові векселі одержані», який має два субрахунки:

№ 341 «Векселі, одержані в національній валюті»;

№ 342 «Векселі, одержані в іноземній валюті».

На суму одержаних казначейських векселів — проведеного фінансування видатків за їх рахунок робиться запис:

Дебет субрахунка № 341 Кредит субрахунка № 681,