Смекни!
smekni.com

Соціальні організації (стр. 2 из 3)

Що ж стосується фактичного порядку – то його можна визначити як структуру поведінки. Вона значно відрізняється від нормативної структури перш за все тим, що в ній на перший план виступають особистісні якості учасників, і їх взаємні оцінки цих якостей. В цілому структура поведінки – це система відносин між людьми, які знаходяться в рамках нормативної структури, але в той же час яка відхиляється від нормативної структури в певних межах, обумовлених особистими почуттями, уподобаннями, симпатіями і інтересами. Таким чином соціальна структура включає в себе сукупність взаємопов’язаних ролей, а також впорядкування взаємовідношень між членами організації, в першу чергу – влади і підлеглості. Ці відношення змінюються в результаті обміну ресурсами і в результаті зміни характеру їх використання. Саме останній в зміні являється найважливішим резервом розвитку організації, який включає в себе перш за все новації в області поділу праці, мотивації учасників організаційного процесу, нові форми соціального контролю і обґрунтування управлінських рішень. Основним критерієм структурування соціальних організацій є ступінь формалізації існуючих у них відносин. З урахуванням його розрізняють формальні і неформальні організації:

Формальні організації. Формальна соціальна структура – це така структура, в якій соціальні позиції і взаємозв’язки між ними чітко спеціалізовані і визначені незалежно від особистісних характеристик членів організації, що займають ці позиції. Наприклад існують соціальні позиції директора, його замісників, начальників відділів і рядових виконавців. Директор може бути діловим і енергійним, таким, що повністю відповідає займаній посаді, а може бути й пасивним і некомпетентним – але все-одно формально він залишається директором. Виконавець може бути надталановитим, але все ж таки буде займати нижче місце в структурі організації. Взаємозв’язки між позиціями формальної структури засновані на жорстких правилах, регламентах, положеннях і закріплені в офіційних в офіційних документах. Таким чином формальні організації будують соціальні відносини на підставі регламентації зв’язків, статусів, норм. Ними є, наприклад, промислове виробництво, фірма, університет, муніципальна структура (мерія). Основою формальної організації є поділ праці, її спеціалізація за функціональною ознакою. Чим розвинутіша спеціалізація, тим багатостороннішими і складнішими будуть адміністративні функції, тим багатогранніша структура організації. Формальна організація нагадує піраміду, в якій завдання диференційовані на кількох рівнях. Крім горизонтального поділу праці, їй притаманна координація, керівництво (ієрархія посадових позицій) і різні спеціалізації по вертикалі. Формальна організація – раціональна, для неї характерні службові зв’язки між індивідами; вона принципово безособова, тобто розрахована на абстрактних індивідів, між якими встановлюються стандартизовані відносини, засновані на формально-діловому спілкуванні.

Неформальні організації ґрунтуються на товариських взаєминах та особистому виборі зв’язків учасників і характеризуються соціальною самостійністю. Неформальна структура складається з сукупності позицій і взаємозв’язків, які формуються на основі особистісних характеристик і базуються на відношеннях престижу і довіри. З точки зору неформальної структури компетентний і добросовісний начальник відділу може мати більш високий престиж і значити більше, ніж директор організації. Часто серед керівників, формально займаючи позиції одного рівня, ми виділяємо керівника, який вміє працювати з людьми, здатний швидко і чітко вирішувати поставлені перед ним завдання. Віддаючи йому перевагу, налагоджуючи з ним пріоритетні ділові контакти, ми тим самим встановлюємо один з взаємозв’язків неформальної структури. Такі взаємовідносини не закріплюються офіційними правилами, регламентами і нормами, а отже, можуть бути й легко зруйновані. Наприклад, якщо виділений якимсь чином керівник не виправдав довіри. Таким чином можна стверджувати, що неформальна структура більш мінлива, рухома і нестійка, ніж формальна. Прикладами неформальних організацій є любительські групи, відносини лідерства, симпатій, тощо. Неформальна організація має значний вплив на формальну і прагне змінити існуючі в ній відносини за своїми потребами.

3. Цілі та завдання соціальних організацій

Виходячи з сформульованого визначення організацій в принциповій схемі організації особливо важливими є цілі, так як заради їх досягнення і здійснюється вся діяльність організації. Організація, що не має цілі, безглузда і не може існувати хоч якийсь тривалий час. Разом з тим цілі – один з найбільш спірних моментів в розумінні організації. Одні вчені вважають, що цілі необхідні при аналізі організаційної поведінки, інші – навпаки, намагаються применшити їхнє значення. Біхевіористи, наприклад, вважають, що цілі можуть мати лише індивіди, а група і колективи їх не мають. Сучасна наука ставить цілі організації на одно з перших місць по значимості. Ціль розглядається як бажаний результат або ті умови, яких намагаються досягнути, використовуючи свою активність, члени організації для задоволення колективних потреб. Сумісна діяльність індивідів породжує в них цілі різного рівня і змісту. Вирізняють наступні цілі в діяльності організацій:

Цілі-завдання – це оформлені як програми загальних дій доручення, що видаються ззовні організацією більш високого рівня. Підприємствам даються міністерствами або диктуються ринком (сукупністю організацій, включаючи суміжників і конкурентів) завдання, які визначають цільове існування організацій. Очевидно, що ці цілі являються пріоритетними, і на їх виконання спрямована увага і основна діяльність всіх без винятку учасників організованого процесу. Викладання в школі, лікування і прийом пацієнтів в лікарні, лабораторні роботи в науково-дослідних інститутах – все це цілі-завдання, що визначають зміст існування організації.

Цілі-орієнтації – це сукупність цілей учасників, реалізованих через організацію. Сюди відносять узагальнені цілі колективу, які включають і особисті цілі кожного члена організації. Важливим моментом сумісної діяльності кожного члена організації являється суміщення цілей-завдань і цілей-орієнтацій. Якщо вони значно розходяться, втрачається мотивація на виконання цілей-завдань і робота організації може стати неефективною. Прагнучи досягнути цілей-орієнтацій, члени організації відмахуються від цілей-завдань або намагаються виконувати їх лише формально.

Цілі-системи – це стремління зберегти організацію як самостійне ціле: тобто зберегти рівновагу, стабільність і цілісність. Іншими словами, це прагнення організації до виживання в умовах існуючого зовнішнього оточення, інтеграція організації і ряду інших організацій. Цілі-системи повинні органічно вписуватися в цілі-завдання і цілі-орієнтації. У випадку організаційної патології цілі-системи можуть повністю заступати інші цілі. При цьому на перший план виступають бажання будь-якою ціною зберегти організацію, незважаючи на виконання нею завдань або задоволення колективних цілей учасників. Таке явище нерідко спостерігається в крайніх випадках проявів бюрократії, коли організація, втративши реальні цілі, існує лише задля того, щоб вижити, зберегти свою самостійність.

Перераховані цілі організації являються основними, або базовими цілями. Для їх досягнення організація ставить перед собою безліч проміжних, вторинних, похідних цілей: зміцнення дисципліни, стимулювання робітників, покращення якості роботи, та ін. Таке подрібнення цілей повинно відповідати розподілу організації на рівні (відділи, сектори, лабораторії, цехи, дільниці, і т.д.), де кожен підрозділ повинен мати набір похідних цілей, виконання яких служить виконанню основних або базових цілей.

Переважна більшість цілей, які ставлять перед собою люди, соціальні спільноти, неможливо досягнути без соціальних організацій, що зумовлює їх повсюдність і різноманітність. Найбільш значущі серед них:

- організації з виробництва товарів в послуг (промислові, сільськогосподарські, сервісні підприємства і фірми, фінансові установи, банки);

- організації в галузі освіти (дошкільні, шкільні, вищі навчальні заклади, заклади додаткової освіти);

- організації в галузі медичного обслуговування, охорони здоров’я, відпочинку, фізичної культури і спорту (лікарні, санаторії, туристичні бази, стадіони);

- науково-дослідні організації;

- органи законодавчої, виконавчої влади;

Їх називають ще діловими організаціями, які виконують суспільно корисні функції: кооперацію, співробітництво, підпорядкування (спів-підпорядкування), управління, соціальний контроль. Загалом кожна організація існує у специфічному фізичному, технологічному, культурному, політичному і соціальному оточенні, повинна адаптуватися до нього і співіснувати з ним. Немає організацій самодостатніх, закритих. Усі вони, щоб існувати, функціонувати, досягати цілей, повинні мати численні зв’язки з навколишнім світом.