Дослідження показують, що сімейне людоїдство (на відміну від поїдання ворогів) ніколи не відбувається в благополучні часи, коли їжі вистачає. Історики довели, що канібалізм характерний не тільки для аборигенів Африки і Австралії – у середньовічній Європі масовий голод траплявся також досить часто. Наприклад, під час голоду в Бургундії на початку XVII ст. зафіксовано випадок, коли церква видавала індульгенції канібалізму, тобто допускала вибачення такого смертного гріха, здійсненого в нелюдських умовах існування. Тому яким би порушенням моральних норм суспільства це не було, випадки канібалізму в екстремальних умовах масового голоду є поширеним явищем, яке ґрунтується на біологічних механізмах забезпечення виживання індивіда і популяції в цілому. Лише соціальні механізми здатні протистояти таким програмам поведінки, а коли порушені й вони, то виникнення цього явища стає невідворотним. Полишена сама на себе з бідою масового голоду, людина починає діяти як біологічна істота, котра забезпечує власне виживання і продовження життя хоч тим дітям, які мають більшу імовірність вижити. Діти до шести років, які не могли допомагати батькам працювати, утруднювали їхню мобільність, мали меншу масу тіла, мали й набагато менше шансів вижити в період 1932–1933 років. У звуженій стражданням голоду свідомості вбивці висновок про те, що ця приречена на смерть дитина може дати шанс вижити іншим, був логікою відчаю, хоча й, безумовно, порушував існуючі тоді і зараз моральні й законні норми. Таким чином, можна припустити існування закономірності: у людини, тривалий час позбавленої їжі, відбуваються значні психічні зміни, унаслідок яких вона стає здатною на вчинки (зокрема канібалізм), що суперечать не лише суспільній моралі, а й власній моральності цієї людини. Строге наукове підтвердження психологічних механізмів цих змін потребує спеціальних комплексних досліджень, що спираються на психоісторичні (зокрема біографічний) методи, психофізіологічний аналіз із застосуванням методів психіатрії, ендокринології та інших суміжних дисциплін.
Психічна травма – це нервове потрясіння. Травматичний стрес за інтенсивністю пережитих почуттів спільномірний з усім попереднім життям. Загроза життю – це та обставина, яка завдає суттєвої травми психіці людини, впливає на подальше її особисте психологічне благополуччя і здоров’я, змінює спосіб життя. Психотравмування спричинюється ситуацією, яка несе загрозу власному життю, а також унаслідок спостереження за втратою життя іншою людиною. Головним травмувальним чинником є гостра емоція страху. Головний зміст психічної травми – втрата віри в те, що життя організоване відповідно до порядку й піддається контролю. За цими критеріями можна однозначно стверджувати, що голод 1932-го і Голодомор 1933-го завдали психічної травми всім людям, які його пережили.
У соціальній психології і психотерапії (насамперед у так званому трансгенераційному підході) встановлено таку закономірність: якщо колективна травма в одному поколінні не була належним чином психологічно опрацьована, вона передається у спадок наступному поколінню, яке, не будучи травмованим (наприклад, народилося після цих подій), переживає всі ознаки колективної травми та прагне позбутися неприємного стану. Це проявляється в особливостях суспільної психології, менталітету тощо. Помічено ще й таке: чим більше із суспільної свідомості витісняються наслідки колективної травми, тим більша ймовірність її психосоматичних наслідків, що проявляється у специфічних захворюваннях, поширених у даній популяції.
Висновки
геноцид голодомор психичний вплив
Психічний вплив Голодомору:
Голод зумовлює фізичні страждання людини. Тривале голодування призводить до фізичного виснаження і завдає надзвичайно сильних психічних страждань. Унаслідок голоду змінюється психічний стан людини: після мобілізації і поведінкового збудження її охоплюють байдужість, слабкість, апатія.
У період 1932–1933 років унаслідок тривалого масового недоїдання і голоду велика кількість людей зазнавала сильних фізичних і психічних страждань. Загальний психічний стан населення був стресовим, напруженим, пригніченим, сповненим страхів.
Фізичні страждання підсилювались і помножувалися відчуттям безвиході, безнадії, розгубленості і вимушеної (навченої) безпомічності, блокувалися природні психологічні, та й соціальні, механізми опанування фізичних страждань. Моральний тиск і примус, постійний психологічний терор, насильство і репресії посилювали психічні страждання людей від голоду.
Голодне виснаження проявлялося в мобілізаційних реакціях і звуженні свідомості: усе, що відволікало від основної потреби (в їжі), викликало неконтрольований афект, гнів, злість, грубість, жорстокість, агресію. Спостерігається перехід від відчаю до апатії, байдужості, загальмованості.
Унаслідок мук голоду і крайнього виснаження, споглядання голодних смертей рідних і знайомих людей, безрезультатних намагань знайти їжу для себе і родини населення України в 1932–1933 роках перебувало в стані, близькому до повного психічного зламу від почуття безвиході, за яким ішли канібалізм, самогубство. У звуженій стражданням голоду свідомості вбивці висновок про те, що приречена на смерть дитина може дати шанс вижити іншим, був логікою відчаю, хоча й, безумовно, порушував існуючі тоді і зараз моральні й законні норми.
Про наявність трансгенераційного перенесення травми Голодомору свідчить емоційність, яку викликає в представників наступних поколінь обговорення цієї теми, у тому числі й спротив, майже масове бажання уникнути страждання, які актуалізуються навіть при згадках про пережиту народом трагедію.
Екологічний вплив:
Під час голоду, українському народу довелося вдатися до інших способів харчування. У селян не було більше резервів з урожаїв минулих років, а так як колективізація не припинялась, вони втратили значну частину свого нового врожаю. Люди загинули у своїх будинках або падали на вулиці. Тварини були витрачені, і навіть кора зникли з-за дерев. Птахи і тварини зникли, траву і листя на деревах було з'їдено. Замість гавкоту собак і співу пташок чутно тільки плач дітей та стогін літніх людей. А в деяких селах стояла тільки моторошна тиша.
Географічний вплив:
Уважне вивчення географічних карт показує, що наприкінці 30-х рр. у кожній області України зникли численні сільські населені пункти, що існували до 1933 р. Причини цього явища могли бути різними, але безсумнівно, що найголовнішу роль тут відіграв голодомор. Інколи повністю вимирало населення навіть великих сіл. В цих випадках організовувалося переселення, в тому числі з-за меж України – Росії та Білорусії.
Побоювання нового голоду у 1934 році спонукало частину сільського населення рятуватись шляхом стихійного переселення за межі України, зокрема в Росію – на Кубань і Дон.
Генетичний вплив:
Американські вчені медики вважають, що психологічні травми батьків можуть проявлятись на генах нових поколінь. Наслідки Голодомору відчувають на собі не тільки його безпосередні жертви, але і їх нащадки – до такого висновку дійшли вчені, що займаються вивченням симптомів ПТСР (посттравматичного стресового розладу). У дітей спостерігаються особливості поведінки і навіть підвищений рівень гормону кортизолу.
Голодомор відзначався надзвичайними проявами тваринно-хижацької природи людини – людоїдством і трупоїдство. А канібалізм, підвищений стан агресивності, викликані голодом, створювали небезпечний прецедент руйнування людської популяції, зокрема українців. Генетики пояснюють, що «агресивний тип» знищував інших і давав більшу кількість нащадків. У репродуктивному процесі брали участь далеко не всі члени популяції, переважала вибірка. Ця вибірка і зробила зсув амплітуди з якісними відмінностями людського фактора. От ми й маємо одну з причин криміналізації суспільства. Чи не є це наслідком генетичного коду?
Соціальний проблеми:
Діти залишалися без догляду, коли вмирали батьки, хоч, як правило, кістлява рука голоду торкалася дитячого організму раніше. Значно більше поширювалася бездоглядність при живих батьках. Не в силах дивитися на те, як вгасає дитина, батьки везли її до найближчого міста і там залишали — в установах, лікарнях, на вокзалах, просто на вулиці. У 30-х роках у періодичній пресі писалось про злочинні зграї на залізничних станціях, які складались з 12-14-річних, а навіть з 5-6-річних. Вони займалися переважно дрібними крадіжками. Велика хвиля сиріт-безпритульників линула по всій країні услід за голодом 1932-1933 років.
Демографічні втрати:
За висновками Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.Птухи НАН України в Україні через Голодомор загинуло 3 млн. 941 тис. осіб. Аналіз етнічного складу прямих демографічних втрат свідчить, що було вчинено вбивство голодом саме етнічних українців — втрати українців в тогочасних межах УСРР становлять 3 млн. 597 тис. осіб, або 91,2% від загальної кількості прямих втрат.
Непрямі втрати (дефіцит народжень) внаслідок Голодомору в Україні в 1932—1934 роках дорівнюють 1 млн. 122 тис. осіб. Сукупні демографічні втрати, з урахуванням кумулятивних втрат, становлять 10 млн. 63 тис. осіб. Українцям було завдано смертельної рани як етносу. 1933 рік став для України часом національної катастрофи, наслідки якої відчуваємо і понині.
Отже, у 1932—1933 рр. Й. Сталіним та керівництвом Радянського Союзу було сплановане і здійснене масове вбивство українців голодом. Така політика більшовицького режиму є злочином проти людяності і відповідає Конвенції ООН про геноцид.
Размещено на http://www.