Серед факторів, які зумовлюють диференціацію різних освітньо-професійних верств населення за дітородними орієнтаціями і планами, слід, насамперед, назвати відмінності щодо позиції на ринку праці, зростання (з підвищенням рівня освіти) «втрачених через материнство» кар’єрних шансів і можливостей примноження добробуту (альтернативних витрат).
У підсумку показники дітності у більш освічених групах населення традиційно нижчі, ніж у осіб з нижчим освітнім рівнем. Що стосується нашої країни, то підтвердити та відстежити цю закономірність у різних типах поселень і для жінок, які представляють різні вікові контингенти та знаходяться на різних етапах життєвого (і дітородного) циклу, дають змогу розрахунки відповідних показників за результатами Першого Всеукраїнського перепису населення.
Як відомо, відносно високу народжуваність мають саме бідні верстви населення, які вирізняються нижчими вимогами щодо умов утримання та виховання дітей.
Кар’єра
Соціальний аспект пізнього материнства насамперед виявляється в прагненні молоді спочатку здобути освіту, досягти певних успіхів у професійній діяльності, а вже потім реалізовувати себе у ролі батьків. За даними соціально-демографічного обстеження «Сім’я і діти, 2008», найважливішою причиною відкладання народження першої/наступної дитини 47,6% респондентів у віці 15–24 роки назвали «бажання завершити здобуття освіти» (це у 7 разів більше, ніж серед опитаних у віці 25–34 роки). Цілком логічним є зменшення з віком частки тих, для кого прагнення досягти успіхів у кар’єрі є основною перепоною для народження бажаної кількості дітей. Після 25 років вагомість цього фактора народжуваності знижується вдвічі порівняно з його значимістю для 20–24-річних опитуваних і майже втричі – порівняно з групою наймолодшого дітородного віку.
Необхідність проведення спеціальних досліджень впливу на народжуваність рівня освіти та професійної діяльності (передусім жінок) зумовлюється ще й тим, що третина респондентів старшого дітородного віку, які вже мали досвід догляду за дітьми та їх виховання, стверджувала: відкладання народження дітей в Україні пов’язане саме з труднощами поєднання кар’єри й отримання освіти з виконанням батьківських обов’язків.
Крім того, у структурі опитаних, які основною перепоною для народження бажаної кількості дітей назвали зайнятість і професійне навантаження, через що вони не мають достатньо часу для догляду за дітьми та виховання бажаної кількості дітей, найбільшими частками виділилися групи респондентів у віці 30–34 і 35–39 років, які не просто висунули припущення можливих труднощів поєднання професійної зайнятості та виховання дітей (що мало місце у опитаних наймолодшого дітородного віку), а впевнені в цьому на власному досвіді.
Отримані результати не слід трактувати таким чином, що жінка «відмовляється від народження дитини заради кар’єри». Ймовірніше вона відмовляється від народження ще однієї дитини заради вже народжених дітей, а кар’єрне зростання відкриває перед нею нові можливості для їх кращого забезпечення, що передбачає не лише вирішення фінансових проблем, а й зайняття вигіднішої соціально-економічної позиції, що може сприятливо вплинути на майбутнє дітей.
Допомога Держави у вихованні дітей
Кризовий стан сучасної суспільної системи дошкільних дитячих закладів, якій раніше належала важлива роль в утриманні та вихованні дітей, став важливою складовою погіршення умов демогенерування, включаючи дітородну діяльність. Відомо, що в економічно розвинутих країнах охоплення дітей дошкільним обслуговуванням зростає. В Україні ж замість підвищення якості їх послуг фактично відбулася злочинна руйнація системи суспільного утримання та виховання дітей. Проігнорований той факт, що розвиток дошкільних закладів є демографічно, соціально й економічно ефективним інструментом впливу на дітородну активність жінок.
Як свідчить досвід економічно розвинутих країн, зокрема США, система дошкільних закладів, якщо вони працюють на якісно новому, сучасному рівні, тобто забезпечують сприятливі умови для фізичного, інтелектуального та духовного розвитку дітей, є важливим і високоефективним засобом підтримки сімей з дітьми, які досягли 1,5–2-річного віку. В економічно розвинутих країнах все більш широкі верстви населення усвідомлюють просту істину — сім’я не може дати дитині те, що під силу лише колективу вихователів–професіоналів, а дошкільні дитячі заклади можуть бути ефективним засобом розвитку дітей, охорони їх здоров’я.
У той самий час вони створюють для жінок більш сприятливі можливості вибору варіантів поєднання сімейних обов’язків із професійною діяльністю. Тому частка дітей, які виховуються в дитячих дошкільних закладах, у цих країнах має тенденцію до збільшення і, чим вищий рівень освіти батьків і середньодушовий доход сім’ї, тим вища ця частка. Відомо, що функціонування системи дошкільних дитячих закладів на справді сучасному рівні не лише найбільшою мірою задовольняє вимоги до виховання дітей, а й є економічно високоефективним.
Розвиток системи дошкільного утримання та виховання має бути одним із пріоритетних напрямів впливу на рівень дітородної активності. Однак в Україні питання раціонального поєднання виховання дітей в сім’ї та в дошкільних закладах ще не стало предметом серйозної уваги на державному рівні, хоча з деяким підвищенням народжуваності, яке спостерігається з 2002 р., відчувається гострий дефіцит місць у цих закладах. Отже, нагальним завданням є створення сприятливих умов для підвищення дітородної активності.
Сім’я
Найчастіше першою інституцією формування в суспільстві є материнська школа – сім’я. Адже серед усіх геніальних винаходів людства одне з провідних місць займає сім’я, родина. Сім’я – то святий вузол, яким пов’язуються люди в суспільстві, життєвий осередок, що дає жінці найвищу цінність людства – дітей. Сім’я – найбільша вихователька підростаючих поколінь за всіх часів. Таким чином, молода сім’я - один з найменш захищених у соціально-економічному плані осередків суспільства, що негативно позначається на демографічній ситуації в Україні, організації вільного часу, дозвілля тощо.
Найболючішими проблемами молодої сім’ї є житлово-побутова невлаштованість та низький прибуток більшості сімей. Звичайно, що обов'язковими умовами у їх вирішенні є не тільки активна участь молодих сімей у виконанні своєї соціальної ролі, а й допомога держави, молодіжних організацій у реалізації концепції соціальної роботи з молодою сім’єю, надання соціально-психологічної, психолого-педагогічної, медичної, юридичної та інших видів соціальної допомоги молодій сім'ї, здійснення соціальної профілактики, охорони шлюбу, материнства, батьківства, дитинства.
Однією з проблем молодих сімей є дітонародження як основний елемент самоутвердження, існування та розвитку сім’ї. В Україні за останні роки малодітність стала загальноприйнятої нормою, про що свідчить офіційна статистика. Слід зауважити, що реальні та уявні репродуктивні орієнтації молодих подружніх пар розходяться, оскільки на запитання щодо бажаної кількості дітей 59,3% відповіли, що бажали б мати одну дитину, 19,7% - двох і 5% - трьох і більше дітей, а 15% молодих сімей на деякий час (5-6 років) зовсім виключають можливість народження дітей. Причому головними чинниками, які можуть вплинути на народження дітей, є збільшення матеріального доходу та покращення житлових умов. Тобто скрутна соціально-економічна ситуація сьогодні в Україні безпосередньо здійснює вплив на реалізацію репродуктивних функцій молодої сім’ї .
Серед інших причин виникнення конфліктних ситуацій відзначили: різне розуміння розподілу домашньої роботи (20%); зловживання алкоголем з боку чоловіків (15,1%); несерйозне ставлення до виконання обов’язків чоловіка та батька (13,9%); ревнощі (19,5%); відсутність кохання та почуттів одне до одного (1,9%).
Позашлюбні стосунки
Ще однією з суттєвих ознак сучасної моделі народжуваності є поширення позашлюбної народжуваності, тобто збільшення частки дітей, народжених матерями, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Підвищення частки таких новонароджених особливо прискорилось у нашій країні саме у трансформаційний період. Наразі в Україні кожна п’ята дитина народжується поза зареєстрованим шлюбом, причому дане соціально-демографічне явище є характерним як для міського, так і для сільського населення. Серед його причин ― сучасні зміни у суспільній моралі, сексуальній і шлюбній поведінці, розповсюдження консенсуальних шлюбів у різних групах населення (особливо молоді) тощо.
В Україні досить популярний так званий громадянський шлюб. Більше половини опитаних (50,6%) налаштовані відразу на зареєстрований шлюб, ще 45,3% орієнтуються на незареєстровані стосунки як певний проміжний етап, своєрідну перевірку. І лише 4,1% надають перевагу незареєстрованим стосункам.
Розподіл дітей, народжених поза зареєстрованим шлюбом, за віком матері значною мірою повторює такий для дітей, народжених у шлюбі: найбільша їх кількість народжується у матерів віком 20-29 років; однак спостерігається певна концентрація позашлюбних народжень у молодих матерів (віком до 20 років), а також у матерів старших 35 років. При цьому відбувається поступове зменшення частки позашлюбних народжень, яка припадає на молодих матерів, і збільшення – у матерів 30 років і старше, що свідчить про зростання питомої ваги «бажаного» позашлюбного материнства, і зменшення – вимушеного.
Однак абсолютна кількість позашлюбних народжень у дуже молодих матерів (віком до 15 років) за останні п’ять років (2002-2007 рр.) збільшилась на 25%, у матерів віком 15-19 років – на 14%. Серед первістків приблизно 22% дітей народжується поза шлюбом, серед народжених другими – 18%, у складі народжених третіми – кожна четверта дитина, а от серед дітей четвертої і п’ятої черговості народження – третина новонароджених.