Потреби необхідно задовольнити, що з об’єктивною неминучістю і невідворотністю наштовхується на лімітованість ресурсів, а, отже, на обмежені можливості задоволення потреб на всіх рівнях. Уся економічна діяльність людини завжди і скрізь була спрямована на подолання обмеженості ресурсів. Деякі з них нам подаровані природою і вже через те обмежені внаслідок нашого власного розвитку: праця, знання, вміння, кваліфікація, вид використовуваної енергії і т. д. Деякі з ресурсів мають відтворювальну властивість і тому регулюються з боку людини.
Тож, земля — це насамперед просторово-географічний чинник. На землі живе людина, народ. На ній розташовуються країни, держави. Історично склалося так, що одні країни маленькі, інші — великі. Проте території всіх країн мають свої кордони, хоча ступінь обмеженості різноманітний. Земля до того ж і сама є виробничим чинником або ресурсом. На ній вирощують врожай — де більший, де менший. Крім цього, у надрах землі ховаються незліченні багатства у вигляді мінералів, газу, нафти і т. д. Але й вони обмежені за своєю природою. Зробити або нагромадити землю неможливо. Вона — природний чинник.
Під капіталом розуміють засоби виробництва: сировину, матеріали, машини, устаткування, будинки, споруди, транспорт, зв’язок. Вони всі є продуктом праці і вже через це мають обмежений характер. Крім того, їх лімітованість визначається обмеженістю землі та її надр, звідки добуті врешті - решт усі наші матеріальні блага.
Капітал до того ж має властивість старіти, зношуватися. Отже, частина нового капіталу йде на заміну старого. Тому процес подолання обмеженості цього ресурсу стикається з великими складнощами, хоча людина постійно переборює їх. Капітал, на відміну від землі, є ресурсом економічним.
У процесі праці людина реалізує всю сукупність своїх фізичних і духовних можливостей: знання, вміння, кваліфікацію, тобто усе те, що дало їй суспільство відповідно до рівня його історичного і культурного розвитку. Людина знає багато, але цього недостатньо, оскільки в кожний даний момент наш досвід, знання упираються у свої межі. Ми намагаємося перетинати їх, рухаємося вперед — межа відсувається, але не зникає. У цьому й полягає суть обмеженості ресурсів. Тому суспільству потрібно завжди вибирати, що виробляти, а від чого відмовлятися. Це порушує проблему раціонального ефективного господарства (виробництва).
Оскільки потреби суспільства безмежні, а засоби їх задоволення завжди обмежені, перед суспільством у кожний даний момент, а значить так само завжди постає проблема вибору. Виникає альтернатива, весь час доводиться або вибирати, або взагалі жертвувати: збільшувати виробництво одного продукту, але з одночасним скороченням виробництва іншого, чи шукати інший шлях, спосіб, метод. Виникає проблема виробничих можливостей. Звідси — розвиток виробництва на основі задоволення потреб за рахунок реалізації системи економічних інтересів.
Економічні інтереси: сутність і класифікація
За Марксом, економічні відносини кожного даного суспільства визначаються насамперед як інтереси. Тож, економічні інтереси являють собою об’єктивні, зумовлені відносинами власності спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожного члена і суспільства в цілому. Економічні інтереси виступають формою прояву і реалізації економічних потреб. Інакше кажучи, економічні інтереси — це усвідомлені економічні потреби, спонукальні сили. Взагалі інтерес — ка-тегорія об’єктивно-суб’єктивна. За ознакою суб’єктивності інтереси можна класифікувати як: особисті, групові, колект ивні, національні, відомчі, регіональні, загальнолюдські, суспільні. З цього погляду економічні інтереси являють собою господарську мотивацію, у разі реалізації якої суб’єкт відносин забезпечує самостійність взагалі, самостійність спрямування, самоствердження, саморозвиток.
У системі інтересів виокремлюють ключові (головні) і другорядні. З урахуванням об’єкта інтересів останні можна класифікувати як: морально-етичні, інтереси безпеки праці, інтереси умов праці, інтереси режиму праці і відпочинку, грошово-фінансові, майнові та ін.
З погляду часових аспектів інтереси розрізняють як поточ-ні і перспективні, з позиції усвідомлення вони бувають істин-ні, помилкові, неправильні, фальшиві. Носіями інтересів є індивіди, групи, класи, соціальні прошарки, господарюючі суб’єкти і т. д.
У реальному житті єдність інтересів досягається через реалізацію кожного з них у процесі взаємодії і взаємозв’язку. Так, особистий інтерес працівника не можна реалізувати, якщо не буде реалізований інтерес підприємства (підприємця), споживача продукції, суспільства в цілому.
2. Технологічний спосіб виробництва. Роль НТП в розвитку технологічного способу виробництва
Суть і періодизація НТП, концепція його прогнозування
Науково-технічний прогрес – це безперервний і складний процес відкриття і використання нових знань і досягнень в господарському житті. В результаті НТП відбувається розвиток і вдосконалення всіх елементів продуктивних сил: засобів і предметів праці, робочої сили, технології, організації і управління виробництвом.
Безпосереднім результатом НТП є інновації або нововведення. Це зміни техніки і технології, в яких реалізуються наукові знання. У своєму розвитку НТП прошел декілька етапів. Перший етап – перша промислова революція кінця XVIII – початки XIX століття. Перехід до машинного виробництва на науковій основі. Другий етап – друга промислова революція кінця XIX – початки XX століття. Розвиток продуктивних сил на машинній основі, зміна енергетичної основи виробництва, розвиток науки на базі техніки, перехід до стадії автоматизації виробництва, створення нових галузей. Третій етап – третя промислова революція середини XX століття, перерісша в науково-технічну революцію (НТР). НТР – це корінне якісне перетворення продуктивних сил на основі перетворення науки на провідний чинник виробництва, безпосередню продуктивну силу.
У останні десятиліття XX століття почали складатися ознаки нового четвертого етапу промислової революції.
Його основні межі:
1. Регулювання в зростаючих масштабах біологічних процесів і систем; комплексна автоматизація виробництва;
2. Новий вигляд енергетики; технологія виготовлення нових матеріалів і ін.
Узагальнювальне вираження впливу НТП на процес відтворення – це зміна співвідношення між екстенсивним і інтенсивним зростанням на користь останнього. Головний результат НТП – це підвищення економічної ефективності, яка формується і матеріалізується у виробництві.
На всіх етапах розвитку НТП здійснювався в наступних формах: еволюционой, революційною і комбінованою. Прогнозування і регулювання розвитку науки і техніки здійснюється за допомогою системи наступних прогнозних документів: загальнодержавного прогнозу науково-технічного розвитку на строк до 15 років; приватних науково-технічних прогнозів на макроекономічному і галузевому рівнях на 5-10 років; державних цільових науково-технічних програм на 10-15 років.
Об'єднує вказані документи державна науково-технічна політика. У загальнодержавному прогнозі науково-технічного розвитку містяться: техніко-економічна оцінка найважливіших досягнень вітчизняної і світової науки і техніки; виводи про використання науково-технічних досягнень в народному господарстві; визначення пріоритетних напрямів НТП і першочергових міжгалузевих науково-технічних завдань;варіанти доріг і засобів вирішення цих завдань; оцінка соціально-економічних наслідків НТП. Представлені в прогнозі напрями носять глобальний характер в рамках довгострокової стратегії науково-технічного розвитку країни. При розробці приватних науково-технічних прогнозів як об'єкти прогнозування можуть виступати різні напрвленія НТП, а також основні стадії інноваційного циклу. Перспективні (на 5-10 років) і річні приватні науково-технічні прогнози грають важливу роль в державному регулюванні НТП. Вони можуть розроблятися на всіх рівнях управління (народне господарство країни, республіка, край, область, міжгалузевий комплекс, галузь, підприємство). Державні цільові науково-технічні програми розробляються по найважливіших проблемах і найбільш перспективних напрямах науки і техніки, що мають загальнодержавне значення і міжгалузевий характер. Ці програми направлені на створення нових поколінь техніки і базових технологій і розробляються на строк до 10-15 років, що охоплює весь інноваційний цикл нововведень. Виділяють федеральні, галузеві, регіональні і міждержавні науково-технічні програми. Державна науково-технічна політика виражає відношення держави до наукової і науково-технічної діяльності, визначає цілі, напрями і форми діяльності органів державної влади РФ в області науки, техніки і реалізації досягнень науки і техніки.
Її основними цілями є: розвиток, раціональне розміщення і ефективне використання науково-технічного потенціалу; забезпечення прогресивних структурних змін в області матеріального виробництва, підвищення його ефективності і конкурентоспроможності продукції;найважливіших соціальних завдань; зміцнення обороноздатності країни; поліпшення екологічної обстановки і ін. В умовах ринкової економіки одним з головних є питання про джерела і принципи фінансування науково-технічної діяльності. У РФ відповідно до законодавства фінансове забезпечення наукової і науково-технічної діяльностізбільшення вкладу науки і техніки в розвиток економіки держави, реалізацію грунтується на його цільовій орієнтації і множинності джерел фінансування. Фундаментальні наукові дослідження фінансуються переважно за рахунок засобів федерального бюджету. Федеральні науково-технічні програми, пріоритетні прикладні наукові дослідження і експериментальні розробки фінансуються за рахунок засобів федерального бюджету, фондів підтримки науково-технічної діяльності і в порядку пайової участі за рахунок організацій, об'єднань, банків і інших господарюючих суб'єктів. Роботи регіонального значення можуть фінансуватися за рахунок засобів бюджетів суб'єктів РФ, місцевих бюджетів, регіональних фондів і в порядку пайової участі за рахунок засобів організацій, об'єднань, банків і інших господарюючих суб'єктів. У РФ діють також державні, недержавні і міжнародні фонди підтримки наукової і начно-технічної діяльності. Наукова і науково-технічна діяльність може здійснюватися також за рахунок грантів.