Інтеграція й фрагментація, глобалізація й регіоналізація сучасного миру доповнюють і взаємно підтримують один одного, а, виражаючись точніше, є двома сторонами того самого процесу. Із цієї причини для позначення нинішніх загально планетарних тенденцій іноді прибігають до терміна “локалізація ”, щоб підкреслити ті обставини, що співіснування синтезу й розкладання, інтеграції й роздробленості не є справою случаючи і його неможливо уникнути й скасувати.
Стійкість дихотомного мислення з його опозиціями (інтеграція -дезінтеграція, гомогенність- гетерогенність, глобалізація - локалізація) зберігається й при аналізі культури, де воно приймає форму діалектики місцевої й глобального, традиційних і ліберально-демократичної цінностей, оскільки, як ми вже відзначали вище, свідомість звичайно порівнює з нормами й цінностями Заходу. Культурному різноманіттю людства кинутий виклик з боку західної масової культури, і відповіддю на нього може бути тільки послідовне й поступове використання національних культурних цінностей, що сприяє позитивному рішенню вартих перед суспільством проблем.
У сучасному світі відбувається перехід від національної культури до глобальної культури, мовою якої служить англійська мова. Американський долар використається в усім світі, західна масова культура стрімко проникає в наше життя, модель ліберально-демократичного суспільства в тім або іншому ступені реалізується в багатьох країнах, створюється світовий інформаційний простір (Інтернет й інші, новітні інформаційні й комунікаційні технології), здійснюється глобалізація західної культури, виникає нова реальність - віртуальний мир і віртуальна людина. Таким чином, простір і час стають всі ближче й ближче, навіть зливаються. Виникли антиглобалісти й антизахідники. У цих умовах стає вкрай актуальним питання про збереження язикової й культурної ідентичності, самобутності й унікальності культури інших народів планети.
Тут, звичайно ж, може виникнути питання: невже в національних культур немає вибору й виходу, і підсумок завжди один - розчинення в пануючим сьогодні формах культури, втрата своєї самобутності й значимості, нівелювання й знеособлення? На думку автора, нітрохи. Гідний не потерпить поразки, треба тільки залишатися гідним. У жодному разі не можна поступатися цінностями національної культури. Їм треба додати загальнолюдську особу, і тоді національна культура буде сприйнята без шкоди.
Для рішення надскладного завдання входження національної культури в простір світової культури визначальної є не бажання сподобатися, а вміння залишатися собою. У жодному разі не можна замикатися в межах своєї культури, треба виходити у світовий культурний простір, але виходити треба з тим, що є, тому що саме цей зміст і має цінність. Тим більше, не можна змушувати національну культуру “торгувати собою ” і бути готовим до того, що її не приймуть, не розглянуть, не зрозуміють, не оцінять. Отже, вона “не до двору” епосі, часу.
Однак дещо в межах дозволеного національна культура може зробити для кращого сприйняття себе. Вона може скористатися тими можливостями, які надає глобалізація. Вона може тиражувати свій образ й “прийти в кожен будинок ”. Не виключено, що, не будучи прийнятої, із захватом на “кращих сценах миру ”, національна культура знайде відгук в інших регіонах, і вже відтіля буде сприйнята більш широко.
Але не буде великого лиха, як відзначає відомий казахстанський філософ А.Г. Косиченко, якщо національна культура не зустріне широкого розуміння. Зрештою, вона, у першу чергу, національна культура, а, отже, культура конкретних націй. Національна культура може й повинна виховувати людини на цінностях, властивій цій культурі. І якщо це дійсна культура, те така людина цікава миру, тому що крізь культурну самобутність людини проступає загальнолюдська культура. Національна культура коштовна саме своїми специфічними цінностями, тому що ці цінності є ні що інше, як ще один спосіб бачити мир і зміст буття в цьому світі. Цього ґрунту, не можна залишати, у противному випадку національна культура зникає.
Глобалізація усереднює, робить безликим цінності національних культур. При цьому неявно, але владно проводиться ідея про виживання культур, про право на існування тільки дієздатних в умовах сучасного миру культур. У такій ідеології немає нічого нового: вона є наслідок поширення ідеалів конкуренції на сферу культури. Нині потужні сили, що лобіюють, визначають результат “боротьби” культур. Затребуваної залишається тільки культура, уніфікована до втрати всякого змісту; у цій уніфікації є домінанта: всі культури уніфікуються до розмитих зразків культури економічно розвинених країн.
Разом з тим глобалізація з її неодмінним “розширенням Заходу”, як “перемігшої” парадигми людського розвитку, більше ефективної, оптимальної й раціональної лінії руху, викликає опір ще збережених анклавів традиційної культури.
Коли ми говоримо про традиційну культуру, те маємо на увазі культуру суспільств, соціальна структура яких заснована на традиційних духовних цінностях, що мають досить тривалу історію цивілізованого розвитку. Це суспільства з більш-менш безперервною й тривалою традицією формування національного менталітету й способу життя. У групу суспільств подібного типу входять і суспільства, що досягли на цій традиційній основі певних успіхів економічної модернізації, це такі країни, як: Японія, Китай, Південна Корея, Саудівська Аравія, Кувейт, Індія, Бразилія й т. д; і суспільства, що тільки коштують на шляху економічної модернізації, такі як пострадянські держави Центральної Азії, Іран, Пакистан, більшість держав африканського континенту: і “держави-ізгої”, такі як Північна Корея, Ірак, Куба.
З тим або іншим ступенем духовної напруженості, наявності економічних і соціальних проблем у даних країнах, сприйняття глобалізації має різні модуси: від крайнього неприйняття до розчинення своєї національної ідентичності в ім'я ефективної модернізації. Але в будь-якому контексті глобалізація - реальність, що вимагає вироблення адекватних цьому “виклику” мір й ідеологічних стратегій.
Якщо ж міркувати на самому загальному рівні, то глобалізація не корисна, але й не шкідлива культурі. Більше того, сама глобалізація є, наслідок компромісу культур, у якому його учасники йдуть настільки далеко, наскільки це собі дозволяють. Таким компромісом задається “поле” нової світової культури, і потім уже всі учасники “грають” за змушеними-погодженими правилами. Переможців при цьому немає.
З погляду автора, негативні впливи глобалізації на культуру миру й національні культури очевидна, і в цьому змісті глобалізація шкідлива культурі. Але глобалізація й “корисна” культурі. Може бути, уперше за весь історичний час свого свідомого культурного розвитку людина має можливість переосмислити значення культури в здійсненні їм змісту свого буття. Культура, за рідкісним винятком, завжди підмінювала собою процес духовного розвитку людини, ставлячи перед ним помилкові цілі й виснажуючи його дух на шляху їхнього досягнення. У глобалізації культура не губить себе - як це представляється, у глобалізації культура “проговорює” свої граничні підстави, розкриває свою сутність. Стає ясно, що сфера духовного розвитку людини зовсім не культура в її мирському виді, і що культура, як оброблення духу, є щось зовсім інше. Зберігається надія, що глобалізація, оголивши цей зміст культури, буде сприяти всупереч своїм ідейним установкам - духовному протверезінню людини, і, пройшовши через граничну кризу культури в глобалізації, людина одержить можливість реального духовного відродження в культурі.
Сам по собі феномен глобалізації часто перебільшується західною інтелектуальною елітою, що не завжди усвідомлює, що глобальні процеси, включаючи й обмін культур, будь те, приміром, спагетті, системи охорони здоров'я, науки, технології, одяг та інше, виникли дуже давно й були істотними елементами світової історії із часів перших цивілізацій Древнього миру. Можна сказати, що явища, з якими ми зіштовхуємося сьогодні, відбувалися незліченна безліч разів у минулому, і їх викликали ті ж процеси. Це інтеграція величезної кількості населення в імперські системи, їхня культурна гегемонія й наступна їхня дезінтеграція з культурною фрагментацією, сприйманої як локальне відродження в імперіях, що гинуть, - все це древні й часто супроводжувані насильством явища.
Значимість же нинішніх дискусій, що розвертають навколо цієї теми, на наш погляд, полягає в тому, що їхні учасники перенесли акцент із дихотомії “єдність - множинність ” миру на проблему усвідомлення цілісності миру в його бутті, його свідомості й науковому пізнанні. Можна сказати, що основна антиномія світоглядних досліджень - “мир й єдиний, і не єдиний ”- і тут одержує нове звучання: мир єдиний в одному відношенні, також як він єдиний в іншому відношенні.
Ще більш значно по своїх наслідках вплив глобалізації на цінності людини. Цінності людини багато ближче його особистісному ядру, чим культура. Культура - зовнішня оболонка цінностей людини, особливо цінностей, зв'язаних зі змістом буття людини, цінностей, що розкривають цей зміст.
Одержав широке поширення теза про те, що в глобальних процесах сучасності зіштовхуються дві системи цінностей: система цінностей, що має джерело в традиційній культурі й система цінностей, побудована навколо ліберальних і демократичних орієнтирів. Буде невірним інтерпретувати зіткнення цих двох систем цінностей як протистояння двох світів: старого, традиційного й сучасного, демократичного. Якби це було так, то протистояння двох ціннісних систем не мало б місця - можна було б говорити лише про історичну наступність цінностей людини, при якій традиційні колишні цінності трансформуються в новим, відповідним новим світовим реаліям, а такими є так називані ліберально-демократичні цінності. Мова ж, іде зовсім не про наступність цінностей у їхньому історичному розвитку, але саме про протистояння, що доходить іноді до політичних, релігійних і військових конфліктів; причому обидві позначені вище системи цінностей є цінностями, актуальними сьогодні, і їх не можна розвести, упорядкувавши за часом.