Звертаю увагу курсантів на те, що природній версії походження етносів протистоять конструктивістські концепції природи етнонаціональних утворень. Її прибічники (Ф. Геккманн, Е. Геллнер та інші) стверджують, що етнічні спільноти не існували з давніх-давен; вони виникають не в результаті природноісторичного процесу, а є продуктом діяльності інтелектуальної еліти, об’єднання людей, яке цілеспрямовано формується довкола певного ключового символу. Це може бути мова, міф про спільне походження, спільна історична пам’ять тощо. За сприятливих умов етноінтегруюча діяльність інтелектуальної еліти приводить до створення національної держави.
Підкреслюю, що, таким чином, відмінність між прихильниками двох груп концепцій полягає у трактуванні процесу створення етнічних спільнот або як природного або як штучно здійснюваного.
За формою існування етнічних спільнот. Одні соціологи вважають, що етноси і нації – це реально існуючі соціальні спільноти, придатні для спостереження і емпіричного дослідження. Будучи соціальною реальністю, вони (як і кожний природній процес або явище) володіють певними, зовнішньо фіксованими прикметами і ознаками. Саме такий підхід де вивчення етносоціальних утворень демонструють представники позитивістського напрямку в соціології, їх концепції мають також назву атомістичних або механістичних. Атомістичний підхід бере початок з пануючого у ХVIII ст. атомістичного розуміння суспільства і знаходить своє продовження у позитивістських концепціях середини ХІХ - поч. ХХ ст. Суть його полягає в тому, що він розглядає етнічні утворення, як суму об’єктивних характеристик або ознак. Серед них звичайно виступають емпірично дані показники: мова, територія, культура, історичні традиції, економічне життя тощо, які в загальному характеризують певну сукупність людей. Різновидом атомістичного підходу можна вважати й марксистську концепцію, де етнічні спільноти (рід, плем’я, народність, нація) визначались через набір характерних зовнішніх ознак, серед яких домінуючими були економічні процеси. До представників цього напрямку у трактуванні етнічних спільнот належать вже згадувані Ю. Бромлей, почасти Е. Сміт, а також Ю. Семенов та інші.
Звертаю увагу курсантів на те, що для багатьох сучасних соціологів світу (насамперед Б. Андерсона, який вводить у науковий обіг спеціальний термін “уявні спільноти”) етнічні спільноти не існують реально базуються на людській свідомості і є “уявними” співтовариствами. На думку Андересона, будь-яка спільнота, більша за село, є уявною, тому що люди можуть лише уявляти, що належать де певного колективу або групи, але не мають ані найменшого шансу на те, щоб зустрітися хоча б з одним відсотком людей, приналежних до них. Подібних думок притримується більшість західних авторів, а також російські науковці В. Тишков, А.Гуревич, І. Кон та інші.
Проміжну позицію займають американські вчені Т. Шибутані і К.Кван. Вони вважають, що етнічні категорії є суб’єктивними, і об’єктивними одночасно: вони суб’єктивні, оскільки існують лише у мисленні людей, однак разом з тим і об’єктивні, тому що являють собою міцно вкорінені вірування, що поділяються більшістю людей, і існують незалежно від свідомості індивідів.
За різними основами їх розвитку. Для соціологічної концепції марксизму характерним є розгляд соціально-економічних чинників як базових в утворенні різних тинів етнічних спільнот. Так, первісний спосіб виробництва з пануванням спільної власності на засоби виробництва спричиняється до того, що йому відповідають такі етнічні утворення, як роди і племена. Рабовласництво і феодалізм, засновані на приватній власності різного ґатунку, різняться відсутністю сталих економічних зв’язків, що і породжує нестійкі і мало згуртовані народності, де основною інтегруючою ознакою виступає територія. І лише утворення капіталістичного способу виробництва з його спільним економічним ринком зумовлює появу націй, центральною ознакою яких є спільність економічного життя.
Підкреслюю, що один з представників сучасної європейської марксистської думки Е. Хобсбаум відомий своєю працею “Нація і націоналізм” та редагуванням збірки “Винайдення традицій”. Як представник марксистської течії, він робить основний акцент на економічному розвиткові та класових суперечностях, визнаючи, що нація виникає лише на певному рівні розвитку економіки внаслідок соціальних змін і впливу політичних чинників. В його концепції до появи націй існує етнос. З цього етносу з часом формується нація на базі певного набору символів, які етнос несе з минулого і які складають основу майбутньої національної ідентичності. Стрижнем цих символів виступав народний протонаціоналізм. Саме тут починається такий характерний для немарксистів відхід від традиційної марксистської схеми, бо, за Хобсбаумом, цей народний протонаціоналізм як сукупність ідей є основою появи націй.
Звертаю увагу курсантів, що інша група дослідників у своїх концепціях поєднує зміни в економічній системі суспільства з культурними змінами, що у сукупності впливають на етнічні процеси, створюючи для них належний грунт. Найбільш відомий з них англійський вчений Е. Геллнер (1925-1995), якому належить праця “Нації і націоналізм”. Геллнер виділяє два типи суспільства: аграрне і індустріальне. В аграрному суспільстві античної і феодальної доби існує чітка ієрархія верств і станів та відповідна множинність культур. Таке суспільство з низьким рівнем зачепленості людей в ньому, які до того ж належать до різних культурних осередків, не може породити таку нову етнічну спільноту, як нація. Перехід до індустріальної фази руйнує станове розмежування, стимулює соціальну мобільність, появу розгалуженої системи Освіти, внаслідок чого поволі формується універсальна культура, спільна для всіх членів суспільства. Підтримувана державою, така уніфікована висока культура стає національною, суттєво впливає на творення гомогенного суспільства згодом і нації. Саму ж націю творять інтелектуали на підставі ідей націоналізму.
Отже, для концепції Геллнера характерна двоїстість і певна суперечливість. З одного боку, ним визнається, що поява націй спричинена умовами соціально-економічного характеру при трансформації аграрного суспільства в індустріальне. З другого ж, нації є штучними утвореннями людських переконань, лояльностей і солідарностей.
Думки Геллнера щодо вагомості ролі культури у справі формування і розвитку етнічних (насамперед національних) спільнот поділяє вже згадуваний В. Андерсон. Донаціональне суспільство не здатне сформувати таке стійке етнічне утворення, як нація. Це стає можливим тоді, коли було винайдено друкарство і заявляється можливість видавати і масове розповсюджувати книжки. Саме це творить грунт для формування нової національної культури, що виступає вже безпосередньою передумовою появи націй. Отже, Андерсон підтримує Геллнера в його переконаннях щодо визнання інтегруючої ролі культури в процесі націобудівництва, але дивитися на цей; процес не як на результат економічних .зрушень, а як на суто культурне явище.
Звертаю увагу курсантів на те, що не лише соціально-економічні або культурні фактори можуть лежати в основі утворення й розвитку етнічних спільнот. Існує сукупність суб'єктивістських концепцій, суть яких полягає; у визнанні провідної ролі психічних чинників у формуванні і функціонуванні етнічних утворень, Поштовх до появи такого роду концепцій дав відомий французький вчений Е. Ренан (1823-1892), вся увага якого концентрується на моменті волі, бажанні: належати до певної етнічної спільноти, становити одну колективну цілісність, яка є не тільки сумою однакових з погляду раси, мови, культури тощо людей, але й стає суб’єктивною цілісністю. Так, нація з точки зору Ренана виступає спільнотою, згуртованою волею і бажанням людей належати до неї, є окремим суб'єктом історії з власним життям, волездатністю та власною долею. Отже, нація тут виступає як спільнота, об'єднана стихійною волею, в основі якої лежить прагнення політичної самостійності, усвідомлення себе як активного діючого суб’єкта історичного процесу.
Звертаю увагу курсантів на те, що говорячи про наявність в сучасній етносоціології різноманітних тлумачень етносу та його конкретних форм існування, причини появи етнонаціональних спільнот та їх розвитку, слід, очевидно, шукати не стільки відмінності у підходах, скільки те спільне, що може їх об’єднати. Всі ці підходи відображають етноси з різних сторін та етапів розвитку, а отже, мають право на існування як відображення одного і того ж предмету в його багатоманітності. Плідною видається думка вже згадуваної В. Арбеніної про існування протягом історичного розвитку різних механізмів і шляхів інтеграції людей в етнічні спільноти. Очевидно, в процесі етногенезу на всіх його ступенях провідну роль відігравали відмінні групи чинників. Якщо в минулому найбільш помітною була вага об’єктивних, природних факторів, то у сучасному суспільстві дедалі більше наголошується на інтегруючій дії суб’єктивних чинників, зростанні суб’єктності всередині спільнот, їх соціальному дозріванні .Що ж до вже існуючих у сучасних умовах етнонаціональних спільнот, то доцільно вирізняти їх місце в соціальній структурі суспільства, ступінь гетерогенності чи гомогенності, характерні риси тощо, спиратись на емпірично фіксовані об’єктивні ознаки. З іншого боку, соціологів може і повинно цікавити питання про рівні розвитку етнонаціональних спільнот га соціальних суб’єктів, ступінь їх соціальної зрілості. Таким чином, саме поєднання різних підходів до етнічних утворень дозволить аналізувати ці феномени в усій їх складності та в процесі історичного розвитку.