Належний рівень надання медико-соціальної допомоги дітям у БД забезпечується доступною медичною допомогою при кваліфікованій педагогічній підтримці. Тому важливо знайти вірне співвідношення у забезпеченні дітей педагогічним та медичним персоналом.
До складу бригад спеціалістів, що здійснюють диспансерні огляди дітей з урахуванням їх віку, є доцільним введення: педіатра, психіатра, невролога, офтальмолога, отоларинголога, ортопеда, хірурга (із забезпеченням андрологічного догляду), ендокринолога, гінеколога.
Спільно з органами охорони здоров'я територіальний лікувально-профілактичний заклад залучає до роботи у інтернатних установах спеціалістів інших закладів, організовує проведення необхідного лікування у лікарнях вищого рівня, які забезпечують надання високоспеціалізованої допомоги.
Особливістю системи медико-соціальної реабілітації дітей-сиріт є взаємодія не тільки з територіальними органами охорони здоров'я щодо організації надання медичної допомоги, а й з органами і службами у справах неповнолітніх та молоді, підпорядкованими їм центрами соціальної реабілітації, центрами для жінок, центрами попередження насилля у сім'ї тощо. Суть цих структур виникли або суттєво реформовані протягом останніх років наданням їм інших функцій. Одним з таких прикладів є служби у справах сім'ї молоді, на які державою покладено відповідальність за здійснення координації питань охорони материнства і дитинства в Україні, що суттєво розширюють обсяг питань по взаємодії з ними органів та закладів охорони здоров'я.
Одним із важливих моментів впливу на якість заходів медико-соціальної роботи, на фоні значного погіршення стану здоров'я дітей-сиріт є введення до будинків дитини посад лікарів за 10 спеціальностями, які безпосередньо у закладі забезпечують надання необхідного обсягу медичної допомоги за фахом. Це дозволяє своєчасно виявити відхилення у стані здоров'я дитини та вжити заходів для їх попередження та запобігання ускладнень, визначити та провести необхідний обсяг реабілітаційних заходів як на рівні закладу, так і у територіальній лікарні або іншому високоспеціалізованому закладі відповідно до вимог чинних нормативів (Накази МОЗ України "Про затвердження тимчасових нормативів надання медичної допомоги дитячому населенню в умовах амбулаторно-поліклінічних закладів" №502 від 28.12.2002 та "Про затвердження тимчасових стандартів обсягів діагностичних досліджень, лікувальних заходів та критеріїв якості лікування дітей" №226 від 27.07.1998)
Відбулось і підсилення штатного забезпечення керівного та допоміжного персоналу будинку дитини, зокрема введення до штатних нормативів посади заступника головного лікаря з медичної частини, з економічних питань, юриста, психолога, допоміжного персоналу тощо. Це суттєво впливає на покращення системи життєзабезпечення будинків дитини, виконання головного завдання таких закладів - повноцінну медико-соціальну реабілітацію дітей-сиріт.
Важливим є запровадження у діяльність інтернатних закладів сучасних підходів до реабілітації дітей, що є ще одним з елементів нової системи. Однією з рекомендованих ВООЗ моделей реабілітації є концепція "Тандем-партнерство", що підтримується ВООЗ, та запропонована Вченою медичною Радою МОЗ України у 1998 році до впровадження й активно застосовується фахівцями Українського медичного центру реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи, іншими реабілітаційними центрами України, впроваджується у діяльність будинків дитини. Тому важливим аспектом зміни підходів до організації допомоги дітям-сиротам, більшість з яких має ураження нервової системи та інші відхилення у стані здоров'я, є впровадження у діяльність закладів для дітей-сиріт індивідуальної інтегрованої системи комплексної реабілітації, а не лише відновного лікування, яке є тільки однією із складових реабілітації.
Відновне лікування було основою надання допомоги дітям з обмеженими можливостями здоров'я до впровадження системи комплексної реабілітації. Відмінністю нової системи є те, що реабілітаційні заходи спрямовані не тільки на ліквідацію наявного дефекту, а й на стимуляцію визрівання і перебудови функціональної активності усіх ланцюгів сенсорного аналізатора за рахунок компенсаторних механізмів. Концепція передбачає тісне співробітництво на рівні причетної до виховання особи, дитини і фахівця, об'єднання зусиль усіх фахівців (медиків, психологів, педагогів). Методики, які застосовуються, спрямовані на відновлення одночасно всіх функціональних систем, а також для визначення надалі напрямків адаптації дитини у соціальному середовищі із залученням спеціалістів різних відомств.
Для дітей-сиріт з різним рівнем здоров'я пропонуються різні підходи. Зокрема, діти п'ятої групи здоров'я в основному підлягали соціальній адаптації; діти третьої - четвертої груп - комплексній медичній реабілітації та соціальній адаптації; діти першої - другої груп здоров'я, які мають соціальну депривацію, підлягали переважно соціально-педагогічній реабілітації.
В основному в Україні застосовується підхід, коли реабілітацію дитини з обмеженими можливостями здоров'я бере на себе держава, що зумовлює переводить для тяжко хворих дітей у інтернатні заклади. Нова система медико-соціальної реабілітації передбачає інтегровані підходи та об'єднання зусиль фахівців усіх структур та закладів, які беруть участь у процесі реабілітації та соціальної адаптації дитини, починаючи з перинатального періоду і далі, протягом всього житті людини з особливими потребами здоров'я. Реабілітація проводиться за інтегративними індивідуальними програмами і передбачає максимальну державну підтримку сім'ї, розвиток єдиного медичного простору щодо реабілітації, створити територіальних паспортів реабілітаційної служби. Ця система є поширенню у розвинутих країнах світу і підтвердила свою дієвість для профілактики сирітства.
Важливе значення для організації роботи в сучасних умовах епідемії ВІЛ/СНІДу, коли в Україні щороку покидається батьками у середньому кожна дитина, має забезпечення умов для перебування дітей з ВІЛ в інтернатних закладах. Вирішення цієї задачі потребувало суттєвих зусиль організаторів охорони здоров'я у зв'язку із особливими потребами таких дітей, нерозумінням і не готовністю медичного та педагогічного персоналу до вирішення проблеми перебування, виховання та медико-соціальної реабілітації ВІЛ-інфікованих дітей у закладі.
Для оптимізації надання медичної, психологічної та соціальної допомоги дітям-сиротам з ВІЛ-інфекцією МОЗ України запропоновано організувати перебування їх в окремих групах чи колективах у зв'язку з їх особливими потребами у медичній допомозі, догляді, харчуванні, вихованні та психологічній підтримці. ВІЛ-інфіковані діти без клінічних проявів захворювання або із несуттєво-вираженою симптоматикою можуть перебувати у ДІЗ: в окремих групах, якщо кількість дітей більше 6; в окремих ДІЗ при кількості таких дітей більше 50; спільно з іншими дітьми, якщо кількість їх менше 6. В останньому випадку, для забезпечення повноцінного медичного спостереження з боку персоналу і виключення травмування й інфікування цих дітей, кількість ВІЛ-інфікованих у групі не повинна перевищувати 6 дітей; ВІЛ-інфіковані діти можуть перебувати на загальних підставах у школах-інтернатах санаторного типу. Якщо кількість таких дітей у класі сягає 15, їх виділяють в Окремий клас.
На випадок захворювання для таких дітей варто передбачити окремий ізолятор. Рішення про направлення ВІЛ-інфікованих дітей-сиріт до ДІЗ приймається на загальних засадах спільно територіальними органами охорони здоров'я її освіти і науки. У разі зняття діагнозу ВІЛ-інфекції, діти направляються до загального типу.
Важливим для медико-соціальної реабілітації цих дітей є перебування закладах сімейного типу або передача до прийомної сім'ї, на жаль на сьогодні ВІЛ-інфікування є протипоказанням для направлення дитини у прийомну сім'ю.
Важливим елементом будь-якої системи є правильна організація робочого часу медичного персоналу. Наказом МОЗ України від 29.11.2002 №434 "Про удосконалення амбулаторно-поліклінічної допомоги дітям в Україні" були внесені зміни до положень про дитячу міську поліклініку (поліклінічне відділення), які передбачають і організацію роботи і з дітьми-сиротами. Для удосконалення роботи медичного персоналу дитячого будинку та школи-інтернату, де кількість медперсоналу обмежена, доцільно рекомендувати педіатру, у зв'язку із відсутністю чергового лікаря, планувати свою діяльність за змінним графіком з метою здійснення дієвого контролю за роботою медичного і педагогічного персоналу з питань охорони здоров'я вихованців, підвищення якості диспансеризації. Для підсилення уваги до проведення лікувально-оздоровчих заходів, забезпечення індивідуального підходу до диспансерного хворого бажано також виділити старшу медсестру, яка б працювала щоденно з ранку для проведення відбору дітей диспансерної групи на планове оздоровлення, забезпечення контролю за виконанням призначень змінними медсестрами (ЛФК, фізіотерапевтичні процедури, санація порожнини рота, психотерапія, медикаментозна терапія, дієтотерапія, фізіотерапія, трудотерапія). Іншим медсестрам запропоновано організувати роботу за зміщеним по часу графіком, молодших медсестер залучати до роботи у нічні години.