По-перше, кращий метод найбільш простої з усіх можливих і найменш трудомісткий з тих, що дозволяють одержати необхідний результат. Проста опитувальна методика іноді може бути результативнішою складного тесту.
По-друге, метод повинен бути доступним не тільки для соціального працівника, але і для клієнта при мінімумі фізичних і психологічних умов, необхідних для його проведення.
По-третє, технологія застосування методів (інструкція) повинна бути ясною і зрозумілою. Вона повинна налаштовувати клієнта на довірче відношення до соціального працівника, на співробітництво, що виключає виникнення побічних мотивів, здатних негативно вплинути на результати.
По-четверте, обстановка й умови проведення діагностики не повинні відволікати клієнта від співучасті в діагностиці.
Соціологічні методи використовуються у соціальній діагностиці найчастіше з метою збору інформації щодо окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до них. Найбільш розповсюдженими серед них у сфері соціальної роботи є: спостереження; методи опитування (інтерв'ювання, анкетування, фокус-група); методи аналізу документів (традиційний аналіз, контент-аналіз); експертна оцінка.
Початковим етапом завжди є скарга клієнта або його близьких, сусідів, заява співробітника органа охорони порядку, педагога, тобто поява соціальної проблеми. Наступним етапом діагностичного процесу — є збір і аналіз даних про соціальну ситуацію. На цьому етапі фахівець використовує два типи дослідницьких методів: історико-генетичні і структурно-функціональні.
Історико-генетичні методи покликані визначити час, джерела і причини зародження соціальної проблеми, простежити ступінь її прояву на різних стадіях життя клієнта.
Структурно-функціональні методи діагностики припускають одержання даних про поточний стан соціальної проблеми, побудови соціального об'єкта і зв'язках, що з'єднують різні його елементи, його функціональності або дисфункціональності, тобто про те, чи відповідає його діяльність своєму призначенню чи ні.
Найбільш важливим етапом — є етап постановки соціального діагнозу — фахівець не просто робить висновок про сутність і причини життєвої проблеми клієнта, а ранжирує наявні проблеми, виділяючи головну, від якої залежить рішення всіх інших або яка може бути вирішена на даному рівні можливостей або при даному рівні знань. Так, при аналізі однієї з найпоширеніших сімейних дисфункцій, зв'язаної з пияцтвом одного з подружжя (або обох), має бути визначено, чи є сімейний конфлікт результатом пияцтва або, навпаки, пияцтво — це реакція слабких особистостей на сімейні труднощі, з якими вони не змогли впоратися.
- зондажно-інформаційне обстеження (збір даних про інфраструктуру, чисельність, склад і динаміку місцевого населення тощо);
- соціально-історичне обстеження (вивчення історії заселення та освоєння даної території, зміни складу місцевого населення, дослідження його традицій тощо);
- інформаційно-цільовий (аналіз різних документів, статей з місцевої та центральної преси, матеріалів електронних засобів інформації, листів, звернень громадян тощо);
- соціальне картографування (аналіз соціально-просторового розподілу і динаміки народжуваності та смертності населення, залежність якості життя від різних природних та соціальних факторів).
Найбільш послідовно охарактеризував технологічність творчого аналізу і діагнозу проблем соціального розвитку В.І. Вернадський. Він радив дотримуватися слідуючих правил:
· проводити детальний аналіз;
· бачити за часткою загальне;
· не обмежуватися описом явища, а глибоко досліджувати його сутність і зв'язок з іншими явищами;
· не уникати питання «чому?»;
· простежувати історію ідей;
· збирати як найбільше даних про предмет досліджень з літературних джерел (переважно наукових), звертаючись до оригіналів;
· вивчати загальні закономірності наукового пізнання (думати про те, як думаєш);
· зв'язувати науку з іншими галузями знання, із громадським життям;
· не тільки вирішувати проблеми, але і знаходити нові, невирішені.
Отже, соціальна діагностика повинна бути присутня на всіх етапах соціальної роботи, аджде вона має такіж рівні. Завдяки методам діагностики можна встановити причини і факти соціальної проблеми та спрогнозувати її подальший розвиток.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М., словарь-справочник по психодиагностике - 2-е изд., перераб. и доп. - СПб.: Питер, 2004. - 520 с.
2. Бурлачук Л.Ф., Психодиагностика: учебник для вузов - СПб.: Питер., 2006. - 351 с.
3. Н.П. Волкова, Педагогіка, навчальний посібник, Київ, видавничий центр "Академія", 2001. - 576 с.
4. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М.: ТЦ "Сфера", 2001. - 467 с.
5. Психология социальной работы, О.Н. Александрова, О.Н. Богомолова, Питер, 2002. - 352с.
6. Словарь-справочник по социальной работе / Под ред. Е.И. Холостовой. - М.: Юрист, 1997. - 424 с
7. Социальная работа / Под ред. В.И. Курбатова. - Ростов-на-Дону: "Феникс", 1999. - 576 с.
8. Соціальна робота в Україні: навчальний посібник / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Харченко та ін., за заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової - Київ: ДЦССМ, 2004. - 256 с.
9. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник - Київ: ДЦССМ, 2002. - 536с. // Соціальна робота Книга 4
10. Соціальна робота: технологічний аспект/ за ред. проф. А.Й. Капської/ Київ: ДЦССМ, 2004 - 364с.
11. Теорії і методи соціальної роботи: підручник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. Т.В. Семигіної, І.І. Миювича. - К.: Академвидав, 2005. - 328с. (Альма-матер)
12. Технологии социальной работы: учебник/ под общ. ред. проф. Е.И. Холостовой - М.: ИНФРА-М, 2003. - 400 с.
13. Технологии социальной работы: учебное пособие для студентов висших учебных заведений/ под ред. И.Г. Зайнышева - М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 2002. - 240 с.