Оскільки ріст кількості ув'язнених не обмежується якоюсь окремою групою країн, а є практично загальним явищем, було б, імовірно, неправильно – а те й просто безглуздо – пояснювати його політикою тієї або іншої держави або ідеологією й практикою тієї або іншої політичної партії (хоча настільки ж невірно було б і заперечувати певний вплив подібної політики на прискорення або вповільнення росту в цій сфері). До того ж ми не маємо даних про те, що питання про в'язницю як головному інструменті рішення прикрих і тривожних проблем грав де-небудь серйозну роль у передвиборних баталіях. Конкуруючі чинності, навіть якщо по інших актуальних питаннях їхньої позиції діаметрально розходяться, у даному питанні демонструють повну єдність. Єдине, про що вони привселюдно проявляють заклопотаність, – це прагнення переконати виборців, що саме вони будуть домагатися ще сильніше, чим їхні політичні супротивники, щоб злочинці «сиділи у в'язниці». Таким чином, напрошується висновок, що причини обговорюваного росту мають надпартійний і наддержавний характер – глобальний, а не локальний (будь те в територіальних або культурних відносинах). Найімовірніше, ці причини самим безпосереднім образом пов'язані із широким спектром перетворень, об'єднаних під загальною назвою «глобалізація».
Література
1. Левонтин Р. Людська індивідуальність: спадковість і середовище. – К., 2004.
2. Ісаєв В.Д. Людина в просторі цивілізації й культури. – К, 2003.
3. Давидович В., Аболина Р.Я. Хто ти, людство? Теоретичний портрет. – К., 1998
4. Бергсон А. Два джерела моралі й релігії. – К., 1994.