Соціологія як наука. Військова соціологія в системі соціологічного знання (стр. 2 из 5)

Зростання суб'єктності спільнот йде паралельно із зростанням ступеня раціональності в суспільному житті. На думку класика західноєвропейської соціології М.Вебера, раціоналізується спосіб ведення господарства, управління, спосіб мислення людей, спосіб їх життя в цілому. Усе це супроводжується зростанням соціальної ролі науки, яка проникає передусім у виробництво і управління, а також і в побут людей. Це, зрештою, приводить, на думку Вебера, до появи новітнього індустріального суспільства. Найяскравішим втіленням такого типу суспільства Вебер вважає капіталізм, який має раціональну релігію (протестантизм), раціональне управління (бюрократію, яка перебуває під контролем суспільства, і є, порівняно з минулим, нечисельною і ефективною), раціональний грошовий обіг то його одиницю (американський долар чи англійський фунт стерлінгів давно відомі у світі своєю стабільністю) тощо.

Творення різноманітних соціальних спільнот супроводжується створенням відповідних соціальних інститутів. Соціальні інститути — це сталі форми організації спільної діяльності людей, що склалися історично, завдяки їм відбувається функціонування спільнот і всього суспільного організму, здійснюється соціалізація індивідів, тобто їх входження у життя суспільства і виконання ними певних соціальних функцій і ролей. Соціальні інститути – це механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним. Один із засновників та систематизаторів соціології Г.Спенсер вперше вводить це поняття у соціологію і вирізняє п'ять основних соціальних інститутів, які творяться спільнотами для кращої організації внутрішнього життя цих спільнот і стосунків між ними:

- домашні або сімейні інститути, які займаються будівництвом родини, упорядкуванням сімейного життя, вихованням дітей, їх підготовкою до дорослого життя,

- обрядові чи церемоніальні інститути, які регулюють повсякденну поведінку людей, встановлюють звичаї, обряди, етикет,

- політичні інститути (держава, партії, органи судочинства, армія), які є носіями існуючих в даному суспільстві політичних інтересів і відносин,

- церковні інститути, які забезпечують інтеграцію суспільства, встановлюють моральні норми і принципи людського співжиття,

- професійні й промислові інститути (гільдії, цехи, профспілки), які виникають на основі розподілу праці.

Всі вони виконують певні, властиві їм функції, і не повинні підміняти один одного, якщо ж таке трапляється і один з соціальних інститутів перебере на себе невластиві йому функції інших інститутів – тоді руйнується природний розподіл функцій між ними і порушується стан соціальної рівноваги. Таке трапилося, наприклад, за часів існування СРСР, коли держава і комуністична партія привласнили собі мало не всі функції інших соціальних інститутів, брутально втручаючись у життя кожної людини, сім'ї, нав'язуючи радянські обряди і придушуючи церковне життя, будуючи соціалістичну економіку, скеровану не так на задоволення потреб людей, як на зміцнення військово-промислового комплексу, перетворюючи профспілки в «школу комунізму» і відбираючи у них право соціального захисту трудящих. Внаслідок цього страждала не лише людина, життя якої було цілковито регламентоване і залежне від держави, але й суспільство в цілому, лише тепер з великими труднощами починається процес його повернення до нормального стану – відкритого, демократичного суспільства з розгалуженою мережею соціальних спільнот та інститутів, із зростанням їх самоуправлінських і самоврядних функцій

Відповідно до наведеного вище розуміння соціології-можна розглядати й структуру соціологічного знання:

- загальні соціологічні теорії, які відображають визначальні тенденції становлення й функціонування соціальних спільнот, роль і місце у цих процесах людини як істоти соціальної;

- спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот, атакож суть і основні характеристикилюдини соціальної;

- галузеві соціологічні теорії, які розкривають механізми життєдіяльності і функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя та процеси соціалізації людини;

- емпіричні соціологічні дослідження, скеровані на з’ясування, аналіз і узагальнення соціальних фактів: дій, вчинків і мислення людей, конкретних продуктів людської діяльності, розвитку і взаємодії створених людьми соціальних спільнот.

Структуру соціологічного знання можна зобразити такою схемою:

ЗАГАЛЬНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

Галузеві соціологічні теорії

- соціологія особистості - соціологія сім’ї- соціологія молоді- соціологія міста- соціологія села- соціологія класу, стану- соціологія нації

- соціологія культури- соціологія праці і управління- соціологія дозвілля- соціологія виховання- соціологія освіти- соціологія конфлікту- соціологія соціальних відхилень

Усі ці компоненти соціологічного знання тісно пов’язані між собою: без наукового теоретичного обґрунтування емпіричні соціологічні дослідження не в змозі дати достовірної картини соціальних процесів, узагальнити їх у струнку систему, а сама теорія, в свою чергу, ризикує відстати від життя і перетворитися на догму, якщо вона не живиться первинного соціологічною інформацією про зміни і нові тенденції у розвитку суспільства.

Методичні вказівки до другого питання: “Функції системи соціологічного знання, її роль у розвитку суспільства”.

Соціологія безпосередньо включається у життя суспільства через виконання нею певних соціальних функцій. До них у першу чергу належать:

- теоретико-пізнавальна (соціологія на всіх рівнях і в усіх своїх складових компонентах забезпечує прирощення нового знання про різні сфери соціального життя, розкриває перспективи соціального розвитку, виявляє у суспільстві те, що вимагає радикальних перетворень і змін тощо);

- описово-інформаційна (соціологи проводять систематичний опис і накопичення матеріалу, на основі якого у подальшому робляться практичні висновки, приймаються управлінські рішення, законодавчі акти, здійснюється соціальний контроль над соціальними процесами; інформація соціологів допомагає проаналізувати стан соціально-психологічного клімату і напруги у трудових колективах, навчальних групах, установах, запобігти виникненню і вибуху соціальних конфліктів);

- функція соціального планування (соціологи надають результати своїх досліджень для планування розвитку різноманітних сфер суспільного життя, завдяки чому соціальне планування здійснюється в усіхкраїнах світу незалежно від соціальних систем; воно охоплює різні галузі, починаючи від процесів життєдіяльності світового співтовариства, окремих регіонів і країн і закінчуючи соціальним плануванням життя міст і сіл, окремих підприємств, колективів тощо);

- прогностична функція (соціологія здатна виробляти науково обґрунтовані прогнози про тенденції розвитку соціальних процесія і спільнот в майбутньому; особливо важливо мати такі прогнози у перехідні, як зараз, епохи розвитку суспільства. В цьому аспекті соціологія може визначати діапазон можливостей і вірогідностей; подати декілька сценаріїв можливих процесів, пов’язаних з кожним із обраних сценаріїв; розрахувати Імовірні втрати по кожному з обраних варіантів, визначити побічні ефекти, а також довготермінові наслідки);

- світоглядна (соціологія бере участь у соціально-політичному житті суспільства та своїми дослідженнями сприяє прогресу суспільства. Світоглядна функція соціології виявляється у використанні дійсно конкретних виважених кількісних даних, фактів, які тільки і здатні у чому-небудь впевнити сучасну людину).

Соціологія сприяє формуванню знань про соціальну дійсність та зміни в ній, пояснює логіку процесів соціального розвитку, допомагає людині визначити своє місце у суспільстві, обрати життєвий шлях і з’ясувати життєві перспективи.

Однак крім соціології існують інші науки про суспільство і людину в ньому. Чим же соціологія відрізняється від них, чому саме вона нині займає пріоритетне становище серед соціогуманітарних дисциплін, як вона вписується у загальну систему наукових знань?