При цьому треба застерегти, що не слід абсолютизувати об’єктивні умови, оскільки це призводить до фаталізму, стихійності, заперечення самої можливості свідомого впливу на суспільні процеси, явища.
Суб'єктивний чинник у загальнофілософському баченні - це свідома діяльність людей, спрямована на самовираження і перетворення буття. В науці управління відбувається його певна конкретизація, оскільки суб’єктивний чинник управління не збігається з свідомою діяльністю людей (всіх), а є лише діяльністю люд ви, як і виконують управлінське функції.
Підкреслюю, що головне “завдання” суб'єктивного чинника полягає в тему, щоб досягти відповідності діяльності людей “вимогам” об’єктивних законів, об'єктивних умов функціонування і розвитку суспільства в цілому, а також окремих йогооб’єктів.
Зрозумілого повністю пізнати і використати в управлінській діяльності всю сукупність об’єктивних умов неможливо, оскільки вони постійно змінюються, а пізнання істерично обмежене. Але прагнення до встановлення гармонії між ними - ідеальне завдання будь-якого управління.
Звертаю увагу на те, що в управлінні існують три основні види, відповідно до яких існують особливості управлінської діяльності. Це:
- управління діяльністю різних колективів;
- управління системами машин, технологічними процесами і взагалі процесами, що відбуваються під час впливу людей на природу;
- - управління процесами, що відбуваються в живих організмах.
Управління діяльністю людських колективів здійснюється в системі “суб’єкт – об’єкт”, в якій перший елемент є представником другого, його об’єктивно чи суб’єктивно делегованою системою.
Управління другого виду здійснюється в системах “людина-машина”, “людина – природа” .Тут суб’єкт управління може бути живим або неживим, хоча мозковий центр обов'язково представлений людиною.
Третій вид управління також має природні засади й полягає у використанні людиною властивостей живого і в напрямі узгодження біологічних можливостей людини з його соціальними можливостями, його “другої природи” - цивілізації.
Управління діяльністю людських колективів практично безмежне, оскільки стосується людства як самокерованої системи, всіх форм його організації, у всіх сферах суспільного життя, життєдіяльності у першу чергу. Структурно це самоуправління здійснюється в рамках певного суспільного у творення, соціальних структур суспільства, націй, діяльних колективів, сім’ї, людини. І в кожному з них присутні суб’єктно-об’єктні відносини, навіть на рівні людини, самоуправління якої теж системне: суб’єктом управління тут є мозок, об’єкт - біологічна організація людини, яка є відтворенням її природного існування, з постійним соціально-інформативним насиченням.
Поділ управління відбувається і за сферами суспільного життя:
- управління матеріальним виробництвом;
- управління духовним виробництвом;
- управління споживанням, які в свою чергу мають складну управлінську структуру.
Поділ управління за сферами суспільного життя має на меті врахувати специфіку кожного об’єкту управління, встановити його самоуправлінський потенціал, внутрішні можливості і зовнішні чинники функціонування в системі певних об’єктів, без яких його життя неможливе.
Підкреслюю, що делегованість управління щодо будь-якого суб’єкту означає, що управлінський елемент об’єкту є його органічною, наділеною певними функціями частиною. В цьому контексті немає несамокерованих об’єктів. Різниця полягає тільки у рівні їхнього самоуправлінського розвитку, і чим вищий цей рівень, тим ефективніше проходить процес управління в тому числі й делегованого. Об’єктивна делегованість означає лише присутність органічного для об’єкту управлінського елементу, який здійснює управлінські не розчленовані, не автономні функції поряд з іншими видами діяльності, суб’єктивна делегованість є показником розчленованості управлінського процесу, його автономного керування, яке з’являється як наслідок певних можливостей об’єкта утримувати управлінську частину з наділенням /делегуванням/ їй певних управлінських функцій у правовій чи неправовій формі.
Управління в системі “людина-машина”, “людина-природа” має своє структурне ділення залежно знову ж таки від особливостей об'єкту. Принциповим є те, що будь-яка машинна система - це людина-система ,це друга природа природних речей, їхніх властивостей, які у потрібному для людини режимі самореалізуються у наданих їм людиною просторі і часі або у вільному, але відкритому людиною потенціалі і середовищі реалізують свої можливості. Саме тему ця система і є системою, що людина входить у світ природних речей зі своїми зі своїми можливостями щодо певного впорядкування їх і створення нових якостей через створений її мозком новий порядок, не порушуючи законів саморозвитку цих речей. Отже, відносини в системі “людина-природа”, “людина-машина” є самокеруючим явищем, яке існує в межах певних природних систем, управлінські властивості яких технічно, технологічно відтворюються людиною.
Третій вид управління, якій здійснюється у безпосередньому спілкуванні людини із живою природою /біологія, медицина/, полягає у можливостях людини організувати “експлуатацію організму людини у відповідності з її природним потенціалом, створенні умов для гармонійного співжиття людини з природою з урахуванням її здатності до розумного будівництва своїх взаємин з нею. Вже сам факт існування наукового знання про живу природу - свідчення про управлінські можливості людини. Система ж соціальних рішень щодо людини, побудована на врахуванні її біологічних потреб, є соціальним показником керованості процесу фізичного існування людства.
Підкреслюю, що види управління породили можливість управлінського аналізу. До його структури входять анатомія управління, морфологія управління, управлінський діагноз, у правлінський синтез, управлінська оцінка, управлінська ефективність, управлінські витрати, управлінська економія тощо.
Всі ці види аналізу стосуються не лише управління як виду діяльності, а й управлінських /самоуправлінських/ можливостей об’єкту, їх розрахунку. Тему дуже важливо знати всі характеристики управління, вміння виділяти його в чистому виді, не віддавати управлінський продукт іншим працівникам, що досить розповсюджено у зв’язку з невизначеністю саме управлінської праці управлінського продукту.
Основними функціями управління є:
- прогнозування;
- програмування;
- планування;
- регулювання;
- координація;
- контроль.
Прогнозування - встановлення потенціалу об’єкта, його розрахунок у часі і просторі.
Це визначальна функція така, що повинна створити гарантії певної ефективності управлінського рішення. Функція прогнозування тим відповідальніша, чим “відповідальнішого” об’єкту вона стосується. Це, насамперед, суспільство, країна, які повинні мати прогноз розвитку відповідно до якості і кількості власного потенціалу /у його внутрішніх і зовнішніх вимірах/. І чим точнішій прогноз - тим менше потреби в інших функціях управління. Ідеалом управління стосовно прогностичної функції є алгоритмічний прогноз з незначною його корекцією в процесі реалізації, хоча це - саме ідеал, інакше просто не існували б інші функції, особливо програмування і планування, оскільки інші функції - регулювання, координації, контролю - це функції оперативного, технологічного характеру. Функція прогнозу, як правило, входить як складова до програми і планової функції. На її основі розробляються програми і плани функціонування.
Програмування - це визначення магістральних шляхів і завдань розвитку об’єкта, що виникають на їх основі, в часі, просторі.
Функція програмування є більш практичною. Термін “програмування” використовується майже необмежено. Є програми політичних партій, виборчі програми, виробничі програми, програми перебування певних діячів в інших країнах, програми вечорів, концертів, технічні і технологічні програм й, управлінські програми, навчальні програми тощо. Зрозуміло, що вимоги до них різні, але основні зазначено в наведеному визначенні, хоча й деякі з них не стосуються більшості програм прикладного змісту.
Планування – це розрахунок реалізації магістральних /програм/ шляхів і завдань розвитку об’єкта, підведення під них розрахованих гарантій реалізації матеріальних, духовних, організаційних
Функція планування випливає з існування в суспільстві ряду стихійних процесів, які з’являються внаслідок суб'єктивістських рішень, природних або соціальних катаклізмів, об’єктивних, незалежних від волі людини явищ, неправильного планування або патологічних збочень, можливостей неконтрольованої, біхевіористської поведінки особи і т.п.
Саме планування як функція - досить поширена управлінська дія. Зовні вона практична, оскільки має розрахунковий потенціал, найбільш наближений до реальних можливостей об’єкта. Але й планування дещо ідеальне, оскільки має справу з майбутнім об’єкту. Тому вона як управлінська функція не дає абсолютної гарантії запланованої ефективності управлінських рішень. Ця якість з’являється внаслідок застосування трьох прикладних функцій: регулювання, координації і контролю.
Регулювання – це приведення до єдиного знаменника у виконанні певних завдань об’єктів, що включені у процес їх виконання.
Регулювання впорядковує співвідношення елементів єдиного процесу, який відбувається під час реалізації завдання. Об’єкти управління тут і є такими елементами, автономність яких є виразом системності завдання, в реалізації якого вони зацікавлені, а також спеціалізації діяльності елементу цієї системності .Отже, регулювати можна лише системне у творення, системне явище, в яких присутня органічна залежність об’єктів управління.