· створенням конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпеченням постійно зростаючого рівня життя й добробуту населення;
· розвитком духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцненням фізичного здоров'я нації, створенням умов для розширеного відтворення населення.
На кожному етапі свого розвитку соціальна держава визначає пріоритети щодо реалізації установлених принципів, виходячи із ступеня гостроти найважливіших соціально-економічних та політичних проблем; проблемного бачення значних протиріч історичної ситуації, що склалася, вирішення яких буде сприяти переходу суспільства на якісно новий рівень соціально-економічного розвитку, що базується на демократичних принципах та правових нормах. [11]
На сучасному етапі становлення соціальної держави України стратегічними пріоритетами по сферахдіяльності виступають:
· політика доходів населення; зайнятості населення;
· соціальної безпеки та соціального захисту населення;
· охорони здоров’я населення;
· демографічного розвитку;
· соціокультурного середовища;
· систем життєзабезпечення населення, захисту від природних та техногенних аварій і катастроф;
· соціального партнерства;
· зовнішньої політики.
У сфері політики доходів населення:
· забезпечення зростання реальної заробітної плати;
· встановлення державних гарантій оплати праці;
· недопущення отримання заробітної плати нижче прожиткового мінімуму визначеного державою.
У сфері зайнятості населення:
· забезпечення громадянам України можливості працювати на умовах вільного вибору професії, повної і продуктивної зайнятості;
· захист трудових прав та інтересів працівників через систему соціального партнерства.
У сфері соціальної безпеки та соціального захисту населення:
· створення ефективної, реально діючої системи соціальної безпеки та соціального захисту населення від соціальних ризиків та загроз;
· розробка та прийняття закону України “Про основи соціальної безпеки в Україні”;
· вдосконалення системи пенсійного забезпечення та реформування системи соціального страхування;
· здійснення реального соціального захисту сім’ї, материнства, молоді, інвалідів та інших слабо захищених верств населення.
У сфері охорони здоров’я населення:
· створення умов для розвитку медичної науки;
· удосконалення системи невідкладної медичної допомоги з метою наближення її до світових стандартів, розвитку інституту сімейного лікаря;
· розвиток та вдосконалення адресної дотації для пільгового забезпечення ліками громадян за соціально-медичними показниками;
· ефективного використання баз санаторно-курортного оздоровлення;
· впровадження державних соціальних стандартів у сфері охорони здоров’я та дотримання гарантованого рівня державної безоплатної медичної допомоги;
· розробка та прийняття закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”.
У сфері демографічного розвитку:
· розробка та вдосконалення основних напрямків демографічної політики, спрямованої на зменшення депопуляції населення України;
· вдосконалення законодавчої бази України стосовно демографічного розвитку та демографічної безпеки держави.
У сфері соціокультурного середовища:
· вдосконалення системи розвитку освіти, закладів культури і науки;
· збереження та пропагування національної культури, мови, традицій, як на території України так і за кордоном;
· толерантне ставлення до мови, традицій і культури інших народів, націй і народностей, які населяють Україну.
У сфері життєзабезпечення населення:
· збереження, відновлення та примноження житлового фонду;
· створення фонду соціального житла; поліпшення якості та рівня благоустрою житла;
· розвиток комунального господарства, засобів транспорту і зв'язку;
· створення нормальних умов життя в населених пунктах (газифікація, телефонізація), що не мають постійно діючих комунікацій з основною територією країни;
· розвиток дієвих та привабливих умов для кредитування стосовно придбання житла.
У сфері захисту від природних та техногенних аварій і катастроф:
· надання пріоритетності вимогам екологічної безпеки; соціоекологічний принцип природокористування, який полягає у науково обґрунтованому поєднанні екологічних, економічних і соціальних інтересів;
· гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного та соціального середовища;
· безоплатність загального природокористування і платність спеціального природокористування для господарської діяльності;
· нормування впливу господарської та іншої діяльності на природне середовище;
· створення системи страхування екологічних і катастрофічних ризиків;
· вдосконалення законодавства України щодо практичного застосування норм по захисту екологічних прав громадян.
У сфері соціального партнерства:
· вдосконалення системи зв'язків між трудовими колективами, професійними союзами, роботодавцями та державою, органами місцевого самоврядування, їхніми представниками і спільно утвореними органами, що проявляються у взаємних консультаціях, переговорах і примирливих процедурах, які будуються на принципах багаторівневого співробітництва, добровільного і рівноправного партнерства;
· підвищення ролі трудового колективу при вирішені питань власності чи перепрофілюванні підприємства;
· обов’язковість виконання колективних договорів; надання можливості проведення соціальної експертизи прийнятих рішень, які мають соціальне спрямування.
У сфері зовнішньої політики:
· забезпечення відповідності національного законодавства міжнародно визнаним принципам і нормам у галузі прав людини, зокрема Конвенції про захист прав і основних свобод людини та практиці її застосування Європейським Судом з прав людини;
· виконання міжнародних зобов’язань у сфері соціальної та гуманітарної політики. [14]
Реалізація даної системи пріоритетів соціальної держави України дозволить вирішити питання щодо:
· удосконалення системи державного та регіонального соціального управління та підвищення його ефективності;
· підвищення рівня та якості життя населення, створення умов формування середнього класу та подолання бідності;
· протистояння різкому розшаруванню суспільства за рівнем доходів, майновим і соціальним становищем, формування солідарної соціальної структури суспільства;
· підвищення рівня здоров'я населення, поліпшення системи його охорони, зміцнення генофонду українського народу;
· розв'язання демографічних проблем; протистояння руйнуванню людського, трудового та інтелектуального потенціалу, забезпечення їх розвитку;
· посилення мотивів і стимулів до соціальної та інноваційної активності людей, до трудової та підприємницької діяльності, удосконалення соціально-трудових відносин; здійснення ефективної державної регіональної соціальної політики, поступова її децентралізація, подолання значної диференціації соціального розвитку регіонів;
· реформування соціального забезпечення та соціального страхування, надання адресної державної підтримки незахищеним верствам населення;
· збереження й розвитку соціальної інфраструктури, всебічного розвитку сфери обслуговування та житлового забезпечення, гуманітарної сфери - освіти, науки, культури, охорони здоров'я населення, фізичної культури і спорту, відпочинку та туризму;
· забезпечення екологічної безпеки; створення сприятливих умов для підтримки сім'ї, жінок, дітей та молоді;
· збалансування взаємодії органів влади, суспільства і людини;
· створення умов для соціальної інтеграції України до європейських та міжнародних соціальних систем. [6]
2. Сутність закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»
Соціальне страхування на випадок безробіття здійснюється згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» і являє собою систему прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. [2]
Цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Суб’єктами страхування на випадок безробіття є застраховані особи, члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховики.
Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, що працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.
Законом установлена залежність розміру допомоги від страхового стажу. Застраховані особи, які визнані безробітними, мають право на допомогу у зв’язку з безробіттям, якщо вони протягом 12-ти місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26-ти календарних тижнів і сплачували страхові внески. [2]
Право на допомогу у зв’язку з безробіттям зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, таких як:
· навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання;