Перехід до демократизації, що супроводжувався боротьбою в суспільстві старих і нових політичних еліт, став детонатором, що у поліетнічному суспільстві привів до того, що боротьба «придбала етнополітичне фарбування». До загострення конфліктів приводили недотепні, непослідовні кроки по перетворенню держави в реальну федерацію, спроба чинністю зупинити дезінтеграційні тенденції в республіках (тбіліські події 1989 р., бакинські 1990 р., вільнюські 1991 р.).
Деякі конфлікти розглядаються як слідство розпаду Союзу Сірий, коли в республіках, що відділилися, у боротьбу «за свою частку політичної й територіальної спадщини» вступили колишні автономії або бажали її одержати (Абхазія, Південна Осетія, Гагаузія в Грузії, Наддністрянщині в Молдові, Карабах в Азербайджані).
Е. Панн, О.О. Попов і інші учасники колективу бачать причину конфліктів і в цілеспрямованих діях політиків по розпаленню конфліктів. Вони приводять приклади використання опозицією конфліктів для захоплення влади (так діяли в боротьбі з Е.А. Шеварднадзе прихильники 3. Гамсахурдія в Грузії, провокуючи ескалацію конфлікту в Південній Осетії). Вони також уважають, що конфлікти використовуються як кошти втримання влади. Так, коли радикально-націоналістична опозиція в Молдові виступала за рішучі воєнні дії проти Наддністрянщини, президент республіки вибрав тактикові дій «на випередження».
Для соціологів важливий ще один фактор, відзначений Е.О. Паїним і його колегами, які назвали його «інерційним», – зростаюча взаємна відчуженість народів. Етнофобії й ксенофобії, упередження й ненависть до ворога, що підсилюються в широких верствах населення внаслідок збройних конфліктів, стають настільки сильними, що натискають на владу, знижуючи її готовність до діалогу й урегулювання конфліктів у майбутньому.
До інерційних механізмів конфлікту відносять і так звані «відповідні дії». Сумгаєтський погром, що викликав відтік вірменського населення з Азербайджану, спровокував вірменську реакцію проти азербайджанців у Вірменії. Відповіддю на це з'явилася різанина вірменів у Баку. Варіантом інерційних дій можуть стати самостійні операції окремих локальних груп, що приймають рішення про несанкціоновані воєнні дії. Наприклад, у Карабаському конфлікті не раз ішла мова про дію польових командирів, то ж було й у Південній Осетії, Абхазії, Чечні…
Література
1. Тишков В. Очерки теории и политики этничности в России. – М., 1997
2. Козер Л. Функції соціального конфлікту. – К., 2004
3. Крупник ІМ. Національне питання в СРСР: пошуки пояснень. – К., 1999
4. Здравомыслов A. Г. Межнациональные конфликты в постсоветском пространстве. – М., 1997.