Об'єктивна ознака сьогодення - ускладнення процесу соціалізації підлітка внаслідок економічних, соціальних, політичних змін, які відбуваються в нашому суспільстві. Накладаючись на психологічну кризу підліткового віку, засвоєння норм і цінностей ще більше загострюється. Можна виокремити важливі вікові (кризові) явища, які супроводжують процес соціалізації підлітка: прискореність і нерівномірність розвитку його організму в період статевого дозрівання, що ускладнює психічне та фізичне самопочуття підлітка, проявляється в його емоційній нестійкості, збудливості; зміни в характері взаємин підлітка з дорослими, що виражаються в наявності так званого "конфлікту моралі", коли відбувається заміна моралі підкорення на мораль рівності (загострення почуття дорослості, підвищення критичності у ставленні до дорослих при одночасному підвищенні уваги до думок ровесників тощо); зміни в характері стосунків підлітка з однолітками (активне формування самопізнання в підлітковому віці приводить до загострення потреби у спілкуванні з ровесниками як представниками своєї, так і протилежної статі, що за певних несприятливих умов може викликати появу різноманітних відхилень у сфері інтимного життя підлітка та його поведінці).
Особистісний розвиток підлітка супроводжується також кризовими станами, поява яких пов'язана із загостренням підліткових суперечностей за рахунок зовнішніх психотравмуючих чинників (конфлікт з дорослими чи ровесниками) або внутрішніх особливостей (акцентуації чи психопатії) підлітків. Н. Максимова виокремлює такі кризові стани: філософська інтоксикація (інтенсивна інтелектуальна діяльність, спрямована на самостійне вирішення "вічних" проблем - про сенс життя, призначення людства тощо); криза втрати сенсу життя (підліток приходить до висновку про безглуздість життя взагалі, а його - зокрема, шо підвищує ризик підліткового суїциду); афективно-шокові реакції (вони виникають у відповідь на зовнішню психотравмівну ситуацію - напад бандитів, смерть родичів тощо, тривають, як правило, недовго й можуть стати причиною реактивної депресії, посттравматичного стресу).
Характеризуючи стосунки між дорослими й підлітками з погляду української культури та етнопсихології, слід зазначити, що традиції українського народу грунтуються на передаванні старшими молодшим свого соціально-психологічного досвіду. Водночас сучасні підлітки вибірково ставляться до цінностей, які їм передають. Більше того, вони вносять елементи новизни в соціальне життя й тим самим збагачують соціум. Соціально-психологічною особливістю сьогодення є те, шо стосунки батьків і дітей стали більш гнучкими, рухливими, рівноправними. Підлітки намагаються автономно вирішувати свої справи, менше радяться з дорослими. Спостерігається суттєва розбіжність у сприйнятті одного покоління іншим: дорослим здається, що діти недооцінюють їх і переоцінюють себе, а підлітки нарікають на нерозуміння, несправедливість з боку дорослих. Загалом проглядається така тенденція в соціалізації: чим більше соціально значущих змін відбувається за одиницю часу, тим помітнішими стають розбіжності між поколіннями, тим складнішими виявляються механізми трансмісії, передавання надбань культури від старших до молодших, тим вибірковішою, більш селективною є позиція підлітків до соціальної та культурної спадщини. Однак було б помилкою розглядати старше покоління тільки як носія всього позитивного, а молоде - як негативного. Так само як і не можна розглядати підростаюче покоління тільки в позитивному плані, а старше покоління - в негативному. Вододіл між старим і новим, між прогресивним і регресивним слід шукати не між поколіннями, а між передовими і відсталими їхніми представниками.
Стосовно системи традицій, то традиційні взаємовідносини між людьми є найважливішими етнопсихологічними та соціально-психологічними механізмами регуляції спілкування та діяльності в суспільстві. Вони детермінують вироблення системи моральних стосунків, впливів і загалом виховання підростаючої зміни. Водночас тут також виникають проблеми. Передусім у зв'язку з тим, що дитина, вихована в дусі глибокої пошани до традицій, певних моральних норм, які деколи пов'язані з досить специфічними культурними умовами, мас відносно унікальний і, звісно, соціально обмежений набір стереотипів і уявлень. Отже, потрапляючи в інноваційну систему соціалізації, в інші умови становлення й виховання, що вимагають високої компетенції до інновацій, високої адаптованості, готовності сприймати й засвоювати велику кількість стереотипів і уявлень, які можуть бути й суперечливими порівняно з тими, що засвоєні раніше, підліток не в змозі все це самостійно осмислити. Якщо кваліфікована допомога відсутня, це може призвести до девіантної поведінки (від лат. deviatio - відхилення) підлітка й поповнення групи делінквентів (від лат. delinquens - той, що вчиняє провину). Значна кількість соціально-психологічних рис "маргінальної людини" пов'язана, як свідчить практика спілкування, з розмитістю і двоякістю норм і стереотипів поведінки. Така ситуація (підліток потрапляє в нову систему соціалізації) може виникнути, наприклад, коли школяр із села переїздить до міста, або переходить із однієї інституції соціалізації в іншу - із сім'ї в школу, із школи в коледж, університет. При всій повсякденній інтенсивності контактів в міських умовах вони, як правило, функціональні, поверхові, знеособлені, транзитивні. Цс цілком закономірно в тому плані, що допомагає мешканцеві міста уникнути нервових перевантажень, емоційного перенапруження, охороняє від типового для міських умов "ефекту вигорання": для жителя міста випадковий зустрічний - продавець, вчитель і т.п. - не є ні сусідом, ні родичем, тобто в місті спостерігається відсутність дублювання ролей, яке властиве людському оточенню жителя села і яке робить його поведінку залежною від того, "а що ж люди скажуть". Таким чином, свобода міста часто обертається майже для кожного підлітка, який потрапив сюди із сільської місцевості, дискомфортом, самотністю. І чим більшим є місто, тим частіше спостерігається ця тенденція. Означена проблема має й інший бік (ідеться передусім про інституції соціалізації виховного характеру): вихователеві необхідно не лише допомогти жителеві села адаптуватися до нових умов, але й мешканцеві міста прилучитися до стереотипів, ритуалів, уявлень підлітка-новачка. Практика взаємодії засвідчує, що в обох випадках процес адаптації досягається за рахунок втрат деяких індивідуальних властивостей, що в принципі є неминучим фактом.
Таким чином, сучасне життя, з одного боку, надає підліткові свободу для вибору соціального середовища й засобів спілкування, способу і стилю життя, а з другого - процес адаптації і самовизначення, що ускладнився, висуває високі вимоги до рівня самосвідомості, самоконтролю як з боку дорослих, так і з боку підлітків, робить останніх незахищеними від можливих втрат в їхній соціально-психологічній рівновазі. Таке почуття невпевненості в правильності своїх вчинків спонукає учня вдаватися до підтримки й допомоги дорослих. І якщо така підтримка є, то підліток поводиться впевнено, рішуче. Однак дитина подекуди не знаходить допомоги дорослих ні в сім'ї, ні в школі. З приводу цього цікавим є аналіз основних тем бесід під час спілкування батьків з підлітками. Але попередньо зауважимо, що, по-перше, значна частина школярів взагалі позбавлена можливості поспілкуватися з батьками через зайнятість останніх, а значить, і можливості спільного обговорення тих чи інших тем; по-друге, батьки й підлітки переважно самостійно переглядають телепередачі, читають книжки, отож спільно їх не обговорюють; по-третє, в міру поширення вживання алкоголю серед дорослих як форми проведення дозвілля зменшується кількість часу на спілкування з підлітками, тим самим провокуються інші форми стосунків та спілкування в підлітковому середовищі, в тому числі й вживання ними алкоголю, токсинів, наркотиків. Отже, аналіз основних тем бесід у спілкуванні батьків і підлітків показує, що діапазон питань, які цікавлять дорослих, дуже обмежений і їх умовно можна звести до кількох груп: навчальні справи (перше місце); сімейні проблеми - сходити в магазин, прибрати квартиру, погуляти з меншими братиками й сестричками і т.п. (друге місце); творчі справи: заняття в музичній школі, театральній студії тощо (з великим відривом у відсотках - третє місце); громадські справи (четверте місце); заняття в гуртках, спортивних секціях і т.п. (п'яте місце); справи в гурті однолітків (шосте місце); проблеми професійного самовизначення (сьоме місце); проблеми дружби, сексу, етики, моралі (восьме місце). Вирізняються, як бачимо, за своєю інтенсивністю бесіди про шкільні проблеми. Водночас теми, які сприяють задоволенню духовних, професійних потреб, інтелектуальних, соціально-психологічних запитів підлітків залишаються здебільшого поза увагою батьків. Саме дефіцитом соціально-психологічної і моральної підтримки дорослими пояснюється в більшості випадків "феномен неформалів". Для багатьох підлітків неформальне об'єднання стає зоною справжньої активності, спробою встановлення соціально-психологічних зв'язків, "полем" самоутвердження й самореалізації, впливовою інституцією соціалізації підростаючої особистості. Підліткові організації та об'єднання, концентруючи своїм соціально-психологічним простором підлітків у всій їхній різноманітності, створюють можливості для диференціації з урахуванням інтересів, захоплень, переконань, традицій, звичаїв, ритуалів тощо. Тут, певною мірою стихійно, але по-справжньому органічно, виникають і приживаються моделі активної громадської поведінки. Об'єднання та угруповання також сприяють подоланню психологічного дискомфорту, поліпшенню соціально-психологічного самопочуття підлітків. Однак у виховній практиці слід враховувати ту обставину, що при різноманітності в спрямованості й домінантних цінностях нині найбільш популярні серед підлітків, за нашими даними, не політичні, екологічні, історико-національні, гуманістичні, а любительські об'єднання, які часто-густо мають асоціальну спрямованість (хіпі, панки, металісти, рокери, наркомани, проститутки тощо) і популярність яких останнім часом зростає.