Виокремлену систему ціннісних орієнтацій молоді сучасний етап соціалізації піддає значній трансформації, причому простежується прямий зв'язок між змінами, що відбуваються в суспільстві та в системі цінностей. Трьом основним стадіям кризи (дестабілізація соціалістичного ладу, гострий конфлікт, вихід із кризи) відповідають певні зміни в системі ціннісних орієнтацій. Так, на першій стадії відбулося не руйнування цінностей, а якісне оновлення їхньої структури - перехід від тотально-ідеологізованої до плюрально-людської структури цінностей - масова десоціалізація і ресоціалізація молодої людини. Індивід водночас схвалює (чи заперечує) протилежні цінності, або йому складно зробити вибір і він надає перевагу проміжній позиції. На другій стадії ціннісні орієнтації стають чіткішими, менш суперечливими, посилюється орієнтація на самоцінність кожного індивіда. На третій стадії кризового розвитку суспільства формування системи ціннісних орієнтацій залежить від результату розв'язання кризи. Процес трансформації цінностей відбувається через усвідомлене прийняття продиктованих реаліями життя ціннісних орієнтацій, спробу керуватися ними в житті й діяльності. Збереження на рівні підсвідомості старих стереотипів спричиняє певні внутрішньо-особистісні конфлікти та зумовлює ймовірність варіативного прогнозу щодо майбутнього.
Як правило, сформувавши свою ціннісну картину світу, людина зберігає її незмінною практично впродовж усього життя. Така картина формується переважно на тому етапі соціалізації індивідів, який безпосередньо передує періодові зрілості. А надалі система цінностей людини змінюється зазвичай тільки в кризові періоди, до того ж ці зміни стосуються здебільшого структури цінностей і віддзеркалюють зміни пріоритетів, унаслідок чого одні цінності стають більш значущими, інші відходять на задній план у розвитку та становленні особистості. Натомість у суспільствах, що трансформуються, означена традиційна система не спрацьовує, оскільки за умов суттєвих зрушень у суспільній системі цінностей для більшості людей нагальною стає потреба сприйняти нові орієнтири й так чи інакше перебудувати особистісну систему цінностей. При цьому в масовій свідомості відбувається заміна монолітної системи цінностей на плюралістичну, коли різні категорії людей вибудовують свою ціннісну ієрархію на різних базових позиціях. Сказане безпосередньо стосується й категорії студентства, частина якого виходить з потреби насамперед досягти взаєморозуміння у стосунках. Такі студенти керуються принципами терпимості, більшість з них поділяє твердження "терпіння - найкраще спасіння". Водночас інша частина молоді, яка належить до протилежної орієнтації, цілковито згодна з прислів'ям "З вовками жити - по-вовчому вити".
Загалом у сучасному суспільстві процес соціалізації молоді ускладнюється труднощами, що виникають унаслідок переоцінки традицій, норм і цінностей: якщо раніше молодь значною мірою спиралася на досвід попередніх поколінь, то тепер молоді люди засвоюють і творять новий соціальний досвід, покладаючись переважно на себе, що значною мірою зумовлює наявність суперечливих тенденцій у свідомості й поведінці сучасної молоді. Як наслідок, у студентському середовищі функціонує чимало різних моделей самореалізації: для багатьох студентів основними цінностями є "знайти себе в цьому житті", "залишатися людиною", "матеріальне забезпечення" тощо. Отже, сучасні студенти задумуються і про матеріальний добробут, і про духовні цінності на противагу своїм попередникам, які меншою мірою відчували матеріальну скруту, проте й менше думали про сенс життя, яке значною мірою було визначене. Водночас зросла цінність особистісної свободи, що забезпечує людині вільний вибір, який, щоправда, не завжди є системо-утворювальним компонентом позитивних, суспільно схвалюваних моделей життєвої орієнтації. За умов, коли вона стає для людини свободою від будь-яких обмежень, це може призвести до формування асоціальних моделей соціалізації. Зрілість припадає на період досягнення людиною найвищого розвитку її духовних, інтелектуальних і фізичних здібностей. Дане поняття ототожнюється з дорослістю й повноліттям, хоча стати дорослим ще не означає досягти зрілості. За умови, коли людина навчиться реалізовувати життєві задуми, перспективи, коли від самовизначення перейде до самореалізації, тільки тоді про неї можна сказати, що вона є зрілою особистістю. Серед найвагоміших сфер самореалізації особистості виокремлюють такі: професійну, сімейно-побутових взаємин, сексуальних стосунків, спілкування, виховання дітей, саморозвитку й самовдосконалення.
Зрілість - це найтриваліший період онтогенезу, який охоплює вік від 25 до 55-60 років. На стадії ранньої зрілості для індивіда властиві залучення його до всіх сфер людської діяльності, стабілізація якостей особистості, у тому числі комунікативних здібностей, встановлення близьких стосунків з іншою людиною, прояв перших творчих здібностей, побудова власного способу життя, психологічна криза переоцінки життєвого шляху. Середня зрілість - це пошук відповідей на основні питання про сутність життя, про здійснення мрій. Це період переоцінки цілей і домагань, здатність озирнутися навколо, зацікавитися іншими людьми, бажання вплинути на майбутнє, стати творчою особистістю, професіоналом. Водночас це пора сумнівів щодо продовження вибраного шляху, страх зниження працездатності, що збільшує потребу в нових цінностях. Спостерігаються розбіжності між дійсністю та бажаннями, людина стоїть ніби на роздоріжжі й від того, який вибір вона зробить тепер, визначатиметься її подальше життя. Період кризи середини життя може дати кілька варіантів поведінки: по-перше, брак усвідомлення кризи, відсутність оцінки своїх планів і домагань, що призводить до рутинності життя; по-друге, усвідомлення кризи через сприйняття та оцінку реалій життя й виникнення страху з приводу неможливості прояву подальшої активності й корекції попередніх планів; по-третє, усвідомлення кризи через оцінку та корекцію планів, глибинне оновлення й бажання активно діяти за нових умов. З метою успішного подолання кризи середини життя, варто проаналізувати свої цілі (самоаналіз) і переоцінити власні ресурси, розширювати кругозір, переглянути і скоректувати життєвий курс під новим кутом бачення, коли вимальовуються цілі, які раніше були приховані. Середина і друга половина життя повинні мати власну значущість, інакше вони майже не відрізнятимуться від першої половини й чимось її нагадуватимуть. Р. Пекк виокремлює чотири підкризи,: вирішення яких слугує необхідною умовою для розвитку аутентичної генеративності: по-перше, розвиток у людини поваги до мудрості; по-друге, важливо, щоб сексуалізація соціальних відносин поступилася місцем їх соціалізації (що приводить до ослаблення соціальних ролей); по-третє, збереження емоційної гнучкості, що сприятиме афективному збагаченню в різних формах; по-четверте, збереження душевної гнучкості, пошук нових форм поведінки замість старих. Вважається також, що для відчуття задоволення періодом середини життя людині необхідно досягти виконання таких завдань: досягнення зрілої громадянської і соціальної відповідальності; досягнення й підтримання доцільного життєвого рівня; вибір оптимальних способів проведення дозвілля; допомога дітям в усвідомленні відповідальності перед дорослим життям; поглиблення особистісного аспекту подружніх стосунків; прийняття фізіологічних змін періоду середини життя і звикання до них; пристосування до взаємодії з батьками, які "входять" у старість.
Період пізньої зрілості також дає варіанти поведінки: занепокоєність (людина намагається продовжувати плідно і творчо працювати, проявляти свої здібності та можливості); відсутність занепокоєності (призводить до гальмування розвитку та становлення, спричинює виникнення почуття непотрібності, спустошення); надмірна турбота про себе тощо.
Можна вести мову про психологічну, особистісну, соціальну, соціально-психологічну зрілість. У свій час американський психологічної зрілості особистості:
широкі межі "Я", активна участь у трудових, сімейних, соціальних відносинах;
соціальні контакти, дружня інтимність, співчуття, терпимість шодо різниці між власним "Я" та "Я" інших;
демонстрація емоційної стійкості й самоприйняття;
сприймання світу таким, яким він є - в реаліях, а не в бажаннях;
розвинена здатність до самопізнання, усвідомлення своїх сильних і слабких сторін;
здатність бачити цілісну картину світу, чому сприяє сформована система цінностей.
Особистісна зрілість пов'язана із ставленням людини до себе та власної діяльності, із проявом активності в соціумі, творчим вирішенням життєвих планів j поставлених завдань. Перебуваючи на різних рівнях розвитку (залежність, незалежність, взаємозалежність), люди по-різному проявляють особистісну зрілість. За певних обставин може мати місце повна чи часткова залежність у системі взаємозв'язків "дорослий - дитина" (йдеться про нормативну поведінку та її порушення, пов'язане з особливостями характеру індивіда) або контрзалежність як особливість певного етапу соціалізації (боротьба за незалежність). Повної незалежності в структурі соціальних відносин досягти неможливо, адже жити в соціумі й бути вільним від соціальних контактів водночас не можна: людина так чи інакше потребує взаємодії та спілкування, відсутність яких спричинює й актуалізує проблему самотності, аутизму (від гр. авто - сам; крайня форма психологічного відчуження, що виражається у відході індивіда від контактів з навколишньою дійсністю й зануренням у світ власних переживань). Рівень взаємозалежності є найсприятливішим для розвитку особистісної зрілості. Він є також оптимальним варіантом для прояву соціально-психологічної зрілості індивіда, основними показниками якої є його вміння говорити правду, обстоювати свою позицію, поєднувати власні комунікативні можливості з вимогами соціального оточення, його нормами і правилами поведінки, здатність долати комунікативні бар'єри й вирішувати конфліктні ситуації тощо. Стосовно соціальної зрілості, то вона проявляється у громадській, політичній, моральній, естетичній сферах та має такі показники: розвинуте почуття відповідальності; наявність соціального інтелекту (розвинена здатність до розуміння інших людей, передбачення розвитку різних соціальних ситуацій); потреба в турботі про інших людей; здатність до активної участі в житті суспільства; ефективне використання своїх знань і здібностей; конструктивне розв'язання численних життєвих проблем на шляху до самореалізації.