Все сказане їсти спроба пояснити своєрідність місця людської біології або людини як біологічної істоти в триєдності «людська біологія (людина) - людська культура (культура) - географічне середовище (природа)». Взаєминами між цими трьома компонентами вичерпується, з мого погляду, зміст екології людини, і далі можна було б перейти до трактування проблеми історичної взаємодії суспільства й природи й навпаки, але з метою повноти викладу варто підкреслити, що далеко не всі автори розділяють висловлене трактування змісту екології людини. Багато філософів, виходячи з вищого ступеня абстрактного принципу чіткого підрозділу людського знання на окремі області й існування певної границі між соціальними й природничими науками, пропонували вважати екологію людини сугубо соціальною галуззю науки, а це, строго говорячи, неправомірно навіть із того погляду, що безумовно екологічна тема - взаємовідношення суспільства й географічного середовища - містить у собі, скажемо, надлишок або недолік мікроелементів у середовищі й формування на цій базі ендемічних захворювань, що при всіх обставинах ніяк не можна розглядати тільки лише як соціальну сферу. Американський археолог німецького походження Карл Бутцер випустив книгу, що називається «Археологія як екологія людини» , у якій намагався показати, що саме археологічне знання лежить в основі екології людини, тому що воно дозволяє одержати прості моделі антропоекологічних процесів, обговорення й пророблення яких дозволяють виявити прості вихідні зв'язки усередині самої системи. Нарешті, чимало фізичних антропологів і біологів мають на увазі під антропоекологією вивчення адаптивних процесів у людських популяціях.
Будь-яке знання має хронологічну ретроспективу, історичні взаємини суспільства й природи представляють собою таку ретроспективу в границях екології людини. Зрозуміло, історичні ролі суспільства й природи в цій зв'язці неоднакове - суспільство виступає як активна діюча сила, тоді як природа в більшості історичних ситуацій представляє собою плацдарм, на якому розігрувалися екологічні події. Як у бої, плацдарм визначає розміщення сил, але їхнє угруповання й вибір напрямку вирішального удару належать полководцеві. Лише в епоху палеоліту й особливо на самих ранніх етапах історії людства напрямок зміни клімату, а за ним і бойовиська послідовно визначали напрямку технологічного розвитку, для більше пізніх періодів стихійні лиха відігравали роль часто дуже сильних, але локальних збурювань. Що покласти в основу періодизації непростих взаємин між суспільством і природою? Формаційний принцип, настільки популярний у нашій літературі? Крім внутрішньої суперечливості формаційної періодизації (синхронне існування рабовласницької й азіатської формацій), зовсім очевидно, що вона опирається на еволюцію соціальних форм і представляє собою щодо цього досить чуйну конструкцію, що дійсно відбиває основні етапи цієї еволюції. Головні явища в еволюції техніки, послідовність розселення, наростання чисельності людства, періоди освоєння природного середовища не збігаються з нею. Первіснообщинна формація охоплює суспільства з ручним рубилом і єдиними кам'яними знаряддями - і розвинені колективи епохи бронзи із землеробством, скотарством, багатим інвентарем із бронзи, різноманітним домобудівництвом. До феодальних структур варто відносити феодальні комуни, дрібні держави й князівства Європи початку нашого тисячоріччя й сучасні державні утворення з добре збереженими феодальними інститутами. Різниця між капіталізмом і соціалізмом у рівні розвитку виробництва й характері освоєння простору досить невиразна. До всього сказаного варто додати, що хронологічні границі між формаціями досить невиразні, що породило паралельно в літературі велика кількість міркувань про нерівномірність історичного процесу, причинах затримки прогресивного розвитку, суспільствах, регресивного типів. Є й ще одне міркування, що є найважливішим, хоча ми й приводимо його останнім, - періодизація динаміки соціальних форм навряд чи може розглядатися як періодизація динаміки всього суспільства; не тільки відносини людей у виробництві й споживанні, але й продуктивні сили суспільства, включаючи сам людський компонент як продуктивну силу, становлять основу суспільного розвитку, і саме тому, періодизація в рамках формаційного підходу неодноразово зазнавала критики.
Література
1.Гинзбург В.В., Трофимова Т.О. Палеоантропологія Середньої Азії. - К., 1972
2.Гохман І. І. Населення України в епоху мезоліту й неоліту: Антропологічний нарис. - К., 1986.
3.Алексєєв В.П. Палеоантропологія земної кулі й формування людських рас. - К., 2003
4. Рогинський Я.Я. Проблеми антропогенезу. - К., 2000