Для їх культур характерними є прагнення до самовияву, бажання жити сьогоденням днем, вимога цілковитої свободи, любов до екзотики. Це входить у конфлікт з такими цінностями панівної західної культури, як самодисципліна і самообмеження, копітка праця з метою досягнення успіху і т.ін.);
- девіантна культура (як різновид субкультури; притаманна групам з соціально відхиленою поведінкою; приклад - стиль життя і антисоціальна поведінка груп наркоманів, сатаністів тощо);
- особиста культура (мається на увазі культура конкретного індивіда).
Звертаю увагу курсантів на те, що завданням соціологів є дослідження співвідношення всіх цих форм культури, протиріч між ними і домінуючою в суспільстві культурою, з’ясування їх оцінки різними соціальними групами. Для них важливо визначити, чи змішуються ці форми, чи співіснують і терпляче ставляться одна до одної, а чи, можливо, мають місце культурні конфлікти. Конфлікти у цій площині найчастіше виникають тоді, коли цінності контркультури або девіантної культури вступають у суперечність з панівною суперкультурою чи субкультурами соціальних спільнот. Водночас не можна заперечувати, що конфлікти в галузі культури мають певне позитивне значення, сприяючи появі нових, адекватних часу, культурних взірців, які поступово просякають домінуючу в суспільстві культуру і зумовлюють (до певної міри) її прогрес.
У процесі порівняння різних культурних форм може утворитися дві тенденції. Перша з них - це судження про інші культури з позицій вищості своєї власної культури; така тенденція дістала назву етноцентризм, що буквально означав розміщення певної етнічної(національної) культури в центрі соціокультурного простору. Американці, наприклад, вважають “правильним” і єдино можливим лиже західний спосіб життя, а відмінний від нього - дивним або навіть варварським. Друга тенденція носить назву культурний релятивізм, її суть полягає в переконанні, що культуру можна зрозуміти лише на основі аналізу її власних цінностей. Вперше сформульована Г.Самнером, ця теза згодом знаходить продовження у працях Р.Бенедикт: вона вважає, що кожну культуру можна зрозуміти лише у її власному контексті та у цілісності всіх її складових елементів. Вітчизняні соціологи, уникаючи цих крайнощів, зазначають, що в дійсності оцінка різновидів культур неможлива без порівняльного аналізу, без врахування, з одного боку, універсальних елементів культури, а з другого - величезного розмаїття етнонаціональних культур. У багатьох сучасних підручниках з соціології наводяться підрахунки американського вченого Дж.Мердока, який виділив більше 60 культурних універсалій. До них він відносить спорт, прикраси тіла, спільну працю, танок, освіту, поховальні ритуали, звичаї робити податники, гостинність, інцест(заборону кровозмішування ніж близькими родичами), дотепи і жарти, мову, релігійні обряди, виготовлення знарядь праці тощо. Але для різних культур можуть бути характерними різні води спорту, прикрас і т.ін. Наприклад, американські жінки образяться, якщо ви подаруєте їм непарну (як це прийнято у нас) кількість квіток; в їхньому суспільстві прийнято дарувати парну кількість - дюжину або півдюжини, але завжди парне число.
Звертаю увагу курсантів на те, що ще один аспект розмаїття культурних форі дозволяє помітити у більшості європейських суспільств на початку XX ст. дві домінуючі форми: високу (або елітарну) і народну (або фольклорну). Як зазначає Н.Смелзер, висока культура включала в себе класичнімузику, живопис, літературу, створені фахівцями високого класу для найбільш заможних верств суспільства (еліти). Народна культура, до якої входили казки, фольклор, пісні і міфи, належала бідним. Але з появою засобів масової інформації (радіо, масових друкованих видань, телебачення) відбулося стирання меж між високою та народною культурами, внаслідок чого виникла масова культура, не пов’язана з регіональними, релігійними або класовими субкультурами. Культура стає масовою, коли її продукти стандартизують і розповсюджують серед широкої публіки. І вітчизняні, і зарубіжні соціологи наголошують на тому, що масова культура, пов’язана з уніфікацією і стандартизацією духовного начала в особистості, в суспільстві, є поверхневою і у меншій мірі збагачує духовно, ніж найкращі взірці високої культур. Один з західних дослідників Л.Лоувенталь вважає, що ця обставина, між іншим, не сприяє створенню умов для більш повної реалізації особистості в американському суспільстві. Харківський соціолог О.Якуба, погоджуючись на загал з таким розумінням масової культури, разом з тим виважено зазначає, що негативні характеристики масової культури не виключають високого рівня окремих її проявів.
Закінчуючи аналіз основних понять і категорій соціології культури, згадаємо про соціальні функції культури. Найбільш дослідженими серед них є:
- пізнавальна (дослідження в галузі культури дають можливість адекватно судити про суспільство в цілому, його спільноти, групи і людину-особистість зокрема);
- функція соціальної пам’яті або передання соціальної спадщини (культура зберігає, передає і вдосконалює людський досвід);
- освітньо-виховна (саме культура робить людину в процесі соціалізації, за допомогою навчання і виховання, шляхом соціальної трансляції набутого .людством досвіду від старших поколінь до молодших; разом з тим набута і засвоєна культура є базою для творчої інноваційної діяльності);
- регулятивна (цінності, ідеали, норми і зразки поведінки певної культури в ході соціалізації стають частиною самосвідомості особистості, формують і регулюють її поведінку);
- комунікативна (від лат. cоmmuniсаtіо - шлях сполучення, форма зв’язку, акт спілкування; саме культура виступає одним з найбільших розповсюджених і ефективних засобів спілкування людей, дозволяє їм краще пізнати і зрозуміти один одного);
- інтегративна і дезінтегративна (з одного боку, культура здатна згуртувати людей, забезпечувати цілісність співтовариства; я другого боку - вона має властивість поділяти людей, протиставляти їх один одному, іншим спільнотам, оскільки вони належать до різних субкультур).
Підкреслюю, що київський вчений О.Семашко акцентує на тому, що в Україні склалась нова соціокультурна ситуація, що породжує нову соціокультурну реальність посттоталітарного суспільства. Нові відносини дедалі активніше просякають стосунки між людьми у сфері культури і знаходять прояв:
- у зміні соціальної орієнтації та ідеалів, новому соціальному виборі;
- в переоцінці цінностей і формуванні їх нової ієрархії;
- в акценті на цінності особистості по всьому полю соціума і культури;
- у зростанні ступенів свободи, багатоманітності та строкатості напрямів духовного життя як однієї а умов поновлення самодостатнього роз витку культури;
- у знятті “жорсткого” ієрархічного управління сферою культури і зростання самостійності розвитку культури в регіонах країни;
- у формуванні нової інфраструктури сфери культури і нових принципів управління нею;
- у формуванні нових соціально-духовних потреб, шкали і критеріїв оцінки явищ культури та мистецтва, нових смаків і уподобань, у появі нових елементів способу життя;
- у складанні нових відносин між учасниками культурного життя (в художньому житті між митцем, публікою, критикою та громадськістю);
- в зміні статусу, а відповідно й ролі і функцій культури національної, яка стає одним з визначальних факторів прогресу суспільства, розвитку його державності;
- у зміні соціального статусу релігії, релігізації багатьох верств населення і клєрикалізації деяких з них, зростанні її впливу на мораль суспільств.
-
Література:
1. Библер В.С. От наукоучения к логике культуры. – М., 1991.
2. Відродження культури: міф і реальність //Політична думка. – 1993.
3. Витаньи И.Общветво, культура, социология. – М., 1984.
4. Виготский Л.С. Психология искусства. – М., 1987.
5. Гадамер Г.Г. Актуальность прекрасного. – М., 1991.
6. Гайденко П.П., Давыдов Ю.Н.История и рациональность. – М., 1991.
7. Давыдов Ю.Н.Динамика культурних и социальных связей. – М., 1992.
8. Дзюба І.Україна і світ //Quovadis, Україно? –Одеса, 1992.
9. Докторов .З. Россия в европейском и социокультурном пространстве. //Социологический журнал. – 1994. – №3.
10. Здіорук С.І., Парахонський В.О., Валевський О.Л. Стратегічні аспекти національно-культурної політики України. – К., 1995.
11. Кизима В.В. Культурно-исторический процес и проблеми рациональности. – К., 1985.
12. Кіхно О.Доля української культури в європейському і світовому контексті //Генеза. – 1995.
13. Краткий словарь по социологии. – М., 1988.
14. Культура України. – Харків, 1993.
15. Лекції з історії світової та вітчизняної культури. – Львів, 1994.
16. Маркарян З.С.Теория культури и современная наука. – М., 1983.
17. Основи социологии /Под ред.А.Г.Эфендиева. – М., 1993.
18. Піча В.М. Соціологія. – К., 2000.
19. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. – М., 1995.
20. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. – К., 1995.
21. Смелзер Н. Социология. – М., 1994.
22. Современная американская социология. – М., 1994.
23. Современная западная социология. Словарь. – М., 1990.
24. Соколов З.В. Культура и личность. – Л., 1972.
25. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992.
26. Соціологія. – К., 1999.
27. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. – К., 2000.
28. Соціологія: Матеріали до лекційного курсу. – К., 1996.
29. Субтельний 0. Україна. Історія. – К., 1991.
30. Тадевосян В.Словарь-справочник по социологии и политологии. – М., 1996.
31. Тощенко Ж.Т. Социология. – К., 1994.
32. Тойнби А.Постижение истории. – М., 1991.
33. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций? //Политические исследования. – М., 1994.
34. Якуба Е.Социология. – Харьков:1996.
35. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. – Львів, 1996.