Обговорення розуміння класів за Марксом не переривається вже більш сторіччя. Одна бібліографія склала б солідний том.
Далі ми будемо розглядати деякі етапні для історії стратифікаційної теорії інтерпретації його бачення класів.
3. Макс Вебер: класичний етап становлення соціології нерівності.
Вирішальне значення для складання сучасних представлень про сутність, форми і функції соціальної нерівності, поряд з Марксом, мав Макс Вебер - класик світової соціологічної теорії. Ідейна основа поглядів Вебера полягає в тому, що індивід є суб'єктом дії, а типовий індивід - суб'єктом соціальної дії.
Тоді як Маркс підкреслював значення економічних факторів як детермінант соціального класу, Вебер відзначав, що економічні інтереси лише окремий випадок категорії "цінності". Відповідно до Вебера, марксова модель була джерелом плідних гіпотез, однак залишалася занадто простою для пояснення складностей стратифікації. Він прагнув розвити альтернативний аналіз, виходячи з множинності джерел соціальної ієрархії.
У противагу Марксові, Вебер, крім економічного аспекту стратифікації, враховував також такі аспекти як влада і престиж. Вебер розглядав власність, владу і престиж як три окремих, взаємодіючих фактори, що лежать в основі ієрархій у будь-якім суспільстві. Розходження у власності породжують економічні класи; розходження, що мають відношення до влади, породжують політичні партії, а престижні розходження дають статусні угруповання, чи страти. Звідси він сформулював своє уявлення про "три автономні виміри стратифікації". Він підкреслював, що "..."класи", "статусні групи" і "партії" - явища, що відносяться до сфери розподілу влади усередині співтовариства".
Вебер не дав точного й об'ємного визначення класів. Його концепція класів вкраплена в створену ним загальну теорію індустріального суспільства і соціальної дії. Класи, по Веберові, - сукупність людей, які мають подібні життєві шанси, детерміновані їхньою владою, що дає можливість одержувати блага і мати доходи. Власність - важливий, але не єдиний критерій класу. Для Вебера визначальний аспект класової ситуації, безсумнівно, ринок, види можливостей індивіда на ринку, тобто можливості володіння благами й одержання доходів в умовах ринку товарів і праці. Конфлікт між роботодавцями і робітниками частіше виникає при капіталізмі, але це тільки окремий випадок більш загальної боротьби між покупцями і продавцями.
Клас, іншими словами, це люди, що знаходяться в одній класовій ситуації, тобто які мають загальне положення в економічній сфері: подібні професії, однакові доходи, приблизно однакове матеріальне становище. Звідси випливає, що не загальні (як у Маркса) інтереси, а інтереси середньої людини, що входить у клас, прагнення її і їй подібних одержати доступ на ринок, блага і доход служать джерелом класової боротьби. Тому здатність до масових дій є наслідком загальних настроїв і подібних реакцій на ситуацію.
Вебер погоджувався з деякими основними положеннями К.Маркса в набагато більшому ступені, чим думають багато сучасних дослідників стратифікації, особливо з економічними аспектами стратифікації. Так само як і для Маркса, для Вебера відношення до власності було основним чинником, що детермінує життєві шанси індивідуума, а тим самим і класу в цілому.
Основне протиріччя Вебера з Марксом полягає в тому, що по Веберові клас не може бути суб'єктом дії, тому що він не є громадою. На відміну від Маркса, Вебер зв'язував поняття класу лише з капіталістичним суспільством, де найважливішим регулятором відносин виступає ринок. За допомогою нього люди задовольняють свої потреби в матеріальних благах і послугах. Однак на ринку люди займають різні позиції, або - знаходяться в різній "класовій ситуації". Тут усі продають і купують. Одні продають товари, послуги; інші - свою робочу силу. Відмінність тут у тому, що одні володіють власністю, а в інших вона відсутня.
У Вебера немає чіткої класової структури капіталістичного суспільства. З огляду на його методологічні принципи й узагальнюючи його історичні, економічні і соціологічні роботи, можна в такий спосіб реконструювати веберовскую типологію класів при капіталізмі.
1. Робітничий клас, позбавлений власності. Він пропонує на ринку свої послуги і диференціюється за рівнем кваліфікації.
2. Дрібна буржуазія - клас дрібних бізнесменів і торговців.
3. Позбавлені власності "білі комірці": технічні фахівці й інтелігенція.
4. Адміністратори і менеджери.
5. Власники, що також прагнуть через освіту до тих переваг, якими володіють інтелектуали.
5.1. Клас власників, тобто ті, хто одержує ренту від володіння землею, шахтами і т.п.
5.2. "Комерційний клас", тобто підприємці.
Вебер затверджував, що власники - це "позитивно привілейований клас". На іншому полюсі - "негативно привілейований клас", сюди він відносив тих, хто не має ні власності, ні кваліфікації, яку можна запропонувати на ринку. Це люмпен-пролетаріат. Між двома полюсами знаходиться цілий спектр так званих "середніх класів", що складаються як із дрібних власників, так і з людей, здатних запропонувати на ринку свої навички й уміння (чиновники, ремісники, селяни).
Вебер не приймав розповсюджених у його час ідей про гармонію класових відносин. Для Вебера воля контракту на ринку означала волю власника експлуатувати робітника. Однак у цьому питанні між ним і Марксом були істотні розходження. Для Вебера конфлікт класів із приводу розподілу ресурсів був природною рисою будь-якого суспільства. Він навіть не намагався мріяти про світ гармонії і рівності. З його погляду, власність це лише одне з джерел диференціації людей, і його ліквідація лише приведе до виникнення нових.
Вебер, на відміну від Маркса, сумнівався в імовірності того, що робітники зможуть "піднятися" до "дійсної" класової свідомості й об'єднатися в загальній класовій боротьбі проти системи, що експлуатує їх. Це може відбутися, по Веберові, тільки в тому випадку, коли контраст життєвих шансів перестане сприйматися робітниками, як неминучий і коли вони зрозуміють, що причиною цього контрасту є несправедливий розподіл власності й економічна структура в цілому.
Вебер вважав, що можливі різноманітні форми класових виступів, але тільки деякі з них ведуть до зміни основних форм власності, що переважають у даному суспільстві. Тут він сходиться з Марксом, коли той говорив про так називане "перекручену" свідомість робітників, що відволікає їх від основної мети їхньої боротьби - знищення існуючих відносин власності.
Якісна відмінність Вебера від Маркса починається з введення другого головного вимірювача стратифікації - статусу, що є позитивною чи негативною відміткою пошани (поваги) = престижу, одержуваного індивідом чи позицією (положенням). Оскільки статус ускладнює сприйняття того, наскільки одні цінніше інших, цінність людей набагато більше їхньої економічної вигідності. Статус може залежати від релігії, раси, багатства, фізичної привабливості чи соціальній "спритності ". У той же час Вебер відзначає, що статусна почесть зовсім не обов'язково зв'язана з класовою ситуацією. Навпроти, статусна почесть знаходиться в чіткій опозиції усьому, що зв'язано з власністю. І це нормальне положення справ. Не применшуючи значення майнового положення і його впливу на статус, Вебер говорить, що статус протистоїть претензіям на нього з боку імущих. Як імущі, так і незаможні можуть найчастіше належати до одній і тій же групі.
Як пише Вебер, стратифікація по статусах йде рука об руку з монополізацією ідеальних і матеріальних благ і можливостей. Крім специфічного статусного престижу, що завжди припускає дистанцію і якусь винятковість, ми виявляємо також монополію на матеріальні блага усіх видів. Престижне виділення може складатися в привілеї носити спеціальний костюм, їсти особливі блюда, заборонені для інших, відпочивати в недоступних іншим місцях і т.д. Матеріальна монополія надає самий ефективний мотив для винятковості статусної групи, але сама по собі вона не завжди достатня умова. Тут "працюють" і шлюбні зв'язки у своєму колі, і багато чого іншого. Деякі блага також перетворюються в об'єкти монополізації, проведеної статусними групами. У типовому випадку це включає "успадковане земельне володіння", а також часто власність на рабів, кріпаків і, нарешті, спеціальні види торгівлі".
Спираючись на свою концепцію економічних і статусних факторів стратифікації, Вебер конструює своє розуміння влади. Влада, що у традиційному марксистському аналізі виникає від класового положення, насправді набагато більш складний феномен. Він визначає владу як можливість чи особистості групи реалізувати свою волю навіть при опорі інших. Влада може бути функцією володіння ресурсами в економічних, статусних і політичних системах; і клас, і статус - ресурси володіння владою. З того моменту, як люди хочуть одержати більш високий статус, вони прагнуть орієнтувати своє поводження таким чином, щоб одержати схвалення з боку тих, чий статус вони оцінюють як більш високий. Владні ресурси можуть бути також в інститутах, що контролюють відданість людей - релігії, партіях, профспілках і т.д. Контролюючи силові структури, також можна домогтися влади.
По Веберові, ключові джерела влади в сучасних йому суспільствах - не у володінні засобами виробництва. Зростаюча складність індустріальних суспільств веде до розвитку величезної бюрократії. У зв'язку з цим навіть економічні інститути втягнуті в тісні залежні відносини з адміністративними і військовими бюрократіями держави.