Соціальна стратифікація радянського суспільства представлена в наступній таблиці.
Таблиця 3.1
| Вищий клас | Номенклатура – вищі верстви партійної, господарської, державної, військової бюрократії; відомі представники науково – технічної інтелігенції |
| Верстви, що обслуговують вищий клас | Ідеологічні працівники, партійні журналісти, пропагандисти, викладачі суспільствознавства, командири армії, флоту, КДБ, МВС, медперсонал спецполіклінік, письменники, дипломати, водії персональних машин |
| Нижчий клас | Наймані працівники: робітники, колгоспники, масова інтелігенція, службовці |
В Україні набуття державної незалежності відбувалося одночасно із соціальним трансформуванням, перетворенням суспільних структур з авторитарно-бюрократичних на демократичні, плюралістичні. Незалежністьчасто сприймалася однобічно — як відокремленість від тодішньої спільності, а не як самостійність власного суспільного врядування, спрямованого на радикальне оновлення глибинних засад суспільного життя. Комплекс об'єктивних чинників, а також грубі помилки у суспільному врядуванні зумовили глибоку економічну кризу, зниження рівня життя людей, загострення соціальних проблем, занепад моральності. Негативно позначилися і відсутність концепції трансформації суспільства, недооцінка складності системної трансформації. Усе це спричинило соціальну аномію (розпад системи цінностей в українському суспільстві). Український соціум перебуває у стані так званого посттоталітарного синдрому. Його особливість полягає у гіпертрофовано запобігливому, підневільному, властивому авторитарно-тоталітарному суспільству, ставленні мас до влади і у владній інерції елітирозпоряджатися, контролювати та регулювати розвиток суспільства. На думку К. Фрідріха та 3. Бжезинського, посттоталітарний синдром характеризують:
— переважання ролі окремих інтересів над загальним (раніше було навпаки);
— встановлення ідеологічного вакууму;
— протести населення проти насильства та ігнорування натиску згори (як наслідок масового терору);
—- демілітаризація суспільства (противага мілітаризації економіки, політики, свідомості за радянських часів);
— інформаційний плюралізм.
Серед вітчизняних вчених відсутня єдина думка щодо сутності сучасного українського суспільства і напряму його трансформації. За словами А. Гальчинського, Україна поступово просувається до так званого соціалізованого капіталізму (Японія, Швеція). За іншими оцінками, сутністю українського суспільства є феодалізований капіталізм, який поєднав у собі модернізовані відносини позаекономічного примусу, неринкові зв'язки як ознаки - атрибути феодальної системи з економічною міжіндивідуальною і міжкорпоративною конкуренцією та вільним ринком як ознаками класичного, ліберального капіталізму [3, с.127 – 128].
Отже, послаблення комуністичного режиму було одночасно і послабленням його політичної та духовної основи – комуністичної партії. З розпадом комуністичного суспільства в Україні почало складатися нове суспільство, в якому всі типово комуністичні засоби устрою соціального життя поступово заміщувалися протилежними. В більшості зруйнувалась централізована економіка, лібералізувалась зовнішня торгівля; в цілому в економіці створюється рух, загальний напрямок якого – від плана до ринку.
Нове суспільство, що склалося в Україні, було перехідним і тому корпоративним суспільством. Держава тут досить власна, щоб відстоювати свободу окремої людини, але недостатньо могутня, щоб протистояти впливу груп, об’єднаних галузевими, професійними або політичними інтересами.
Паливно – енергетичний комплекс, великі банки, аграрні та військово – промислові комплекси ведуть, хоча й мирними шляхами, неперервну боротьбу з суспільством. Доходи цих “груп інтересів” визначались переважно не ринком, а їх зв’язками з урядом і напрямком руху політичного процесу. Кожна з цих груп “вибиває” в уряду особливі привілеї, і від цього залежить розподіл державного бюджетних коштів. Сама діяльність уряду, який не в змозі протистояти вимогам консолідованих груп, має закритий і в дечому хаотичний характер. Виконання бюджету, соціальні гарантії, надання інвестицій, що повинні сприяти економічному зростанню, в дійсності були лише обіцянками.
Корпоративне суспільство – дуже нестабільне, невпорядковане та погано кероване. Перехід від нестабільної корпоративної системи до стійкого ринкового порядку – одна з центральних задач нового українського суспільства [9, с. 152].
Співставляючи соціальні спільності економічно розвинутих держав та України, соціологи відмічають, що загальний напрямок еволюції соціальної структури в Україні в дечому співпадає. Так, в Україні сформувався правлячий клас (вищі державні службовці, власники основних засобів виробництва, підприємці та особи, що мають впливове становище в управлінні підприємствами та інші представники політичної, економічної, військової, культурної еліти), приймає контури клас виробничих та невиробничих працівників (робітники, службовці нижчої ланки), зростає чисельність середнього класу, що об’єднує дрібних підприємців, інтелігенцію, службовців середньої ланки. Разом з тим існують і свої особливості в Україні: поляризація населення , маргіналізація соціальних прошарків [5, с. 41].
Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій, суть яких — у зміні функціональних зв'язків у суспільстві. Її основу становлять:
1. Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів — економічних, політичних (передусім інститутів власності), культурних, освітніх; глибокий суспільний переворот і реформування тих соціальних засад і регуляторів, що формують соціальну структуру (вона стала менш жорсткою, рухливішою).
2. Трансформація соціальної природи основних компонентів соціальної структури — класів, груп і спільнот; відновлення їх як суб'єктів власності й влади; поява економічних класів, верств і страт з відповідною системою соціальних конфліктів і суперечностей.
3. Ослаблення існуючих у суспільстві стратифікаційних обмежень. Поява нових каналів підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності українців.
4. Активізація процесів маргіналізації. Маргіналізація (лат. margo — край, межа) — втрата особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої. Це процес зміни суб'єктом одного соціально-економічного статусу на інший. В українському суспільстві на рубежі XX—XXI ст. вона характеризується переходом переважно в нижчі верстви населення (феномен «нових бідних», соціальні групи військовослужбовців, інтелігенції).
5. Зміна порівняльної ролі компонентів соціального статусу. Якщо в стратифікації радянського суспільства домінував адміністративно-посадовий критерій, пов'язаний з місцем у системі влади та управління, то в нинішньому вирішальним є критерій власності й доходів. Раніше політичний статус визначав матеріальне становище, тепер величина капіталу визначає політичну вагу.
6. Підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації, посилення ролі культурного фактора у формуванні високостатусних груп. Зумовлено це становленням ринку праці. Але це стосується спеціальностей, які користуються попитом на ринку, насамперед — економічної, юридичної та управлінської.
7. Зміна якісних і кількісних параметрів соціальної структури. Відомо, що чим прогресивніша статево-вікова структура, тим більшими можливостями розвитку вона наділена, тим стійкіший соціальний (трудовий, інтелектуальний, культурний) потенціал населення. Внаслідок негативних демографічних тенденцій населення України щорічно зменшується в середньому на 400 тис. осіб, на тлі загальної депопуляції населення (кожна п'ята українська родина не має дітей) знижується рівень народжуваності, скорочується середня тривалість життя (якщо на початку 90- х років XX ст. за показниками здоров'я Україна посідала 40-ве місце у світі, то через десять років вона перемістилася у другу сотню).
8. Поглиблення соціальної поляризації суспільства. Майновий чинник є стрижнем трансформацій. Економічний статус і спосіб життя еліт, вищої верстви різко зросли, а у більшості населення — різко знизилися. Розширилися межі зубожіння і бідності, виокремилося соціальне «дно» — жебраки, безпритульні, декласовані елементи.
Структура українського суспільства, зазнавши помітних змін порівняно з радянським часом, досі зберігає багато його рис. Для її істотної трансформації необхідне системне перетворення інститутів власності й влади, що триватиме багато років. Стратифікація суспільства буде й надалі втрачати стабільність і однозначність. Межі між групами і верствами стануть прозорішими, виникне безліч маргінальних груп з невизначеним чи суперечливим статусом. На перший погляд, ця тенденція нагадує розмивання соціально-класової структури в сучасних західних суспільствах, але, на думку дослідників, ця подібність формальна. Позаяк поява відносно однорідних «суспільств середнього класу» характерна для постіндустріалізму, а пострадянські країни не тільки не переросли індустріальної стадії, а й переживають найважчу соціальну кризу, яка відкинула їх економіку далеко назад. За цих умов соціально-класові розбіжності стають особливо значущими.
Основні тенденції перетворень соціально-класової структури в нашому суспільстві характеризуються:
•посиленням позицій ринкової економіки;
•зростанням числа зайнятих у приватному секторі і бізнес-діяльності, особливо молоді, менеджерів;