Але національна стратегія формування інформаційного суспільства не може бути вироблена без активного діалогу фахівців найрізноманітнішого профілю, і обов'язково - представників виробничих і бізнес-структур, що займаються безпосередньо розробкою, сервісом і поширенням ІТ. І хтось їх повинний зібрати і забезпечити зв'язок між собою і з міжнародними структурами.
Своєчасність якнайшвидшої інституціональної організації діяльності, що стосується інформаційного суспільства, визначається, крім загальних економічних і соціально-політичних причин, і Окінавською Хартією щодо Глобального Інформаційного Суспільства, прийнятою на останнім засіданні Великої вісімки.
Зокрема, у Хартії вказується на те, що країни, які розвиваються, що будуть не в змозі не відставати від темпу відновлення ІТ, позбавляться можливості бути повноправними учасниками інформаційного суспільства і світових економічних процесів. Підкреслюється надзвичайна важливість для країн, що розвиваються, обрання власного шляху побудови інформаційного суспільства, вироблення послідовної національної стратегії в цьому питанні.
Члени Великої вісімки у своїй Хартії заохочують діяльність міжнародних фінансових установ (ІFІ), включаючи Багатобічні банки розвитку (MDB), особливо Світовий Банк, спрямовану на формулювання і здійснення національних програм по формуванню інформаційного суспільства[22].
Також відзначається важлива роль у цьому відношенні Міжнародного Союзу Телезв'язку (ІTU), Конференції Організації Об'єднаних Націй по Торгівлі і Розвитку (UNCTAD), Програми Розвитку Організації Об'єднаних Націй (UNDP), інших міжнародних форумів. Їхня діяльність сприяє як проведенню національної політики, спрямованої на розширення застосування ІТ, зміцнення соціальної єдності, розвиток людських ресурсів і забезпечення освітніх програм в області ІТ, так і підвищенню конкурентноздатності національних економік.
Окремої уваги заслуговує відношення Великої вісімки до неурядових організацій, роль, що приділяється їм у Хартії. Остання відзначає їхню унікальну здатність охоплювати самі віддалені регіони, значний корисний внесок у розвиток людських ресурсів нації і світового співтовариства.
Більш того, Хартія призиває уряди і міжнародні структури заохочувати ініціативи таких організацій, а також місцеве підприємництво в області розробки і впровадження ІТ. Задачі, що постають перед будівельниками інформаційного суспільства, настільки масштабні, і в той же час вимагають настільки ретельної роботи на місцях, що дрібний і середній бізнес, а також неурядові організації незамінні.
Особливо це стосується гуманітарних структур, оскільки, як і будь-які технології, ІТ не нейтральні, і проблеми їхнього застосування мають соціальну, а не технічну природу. Тому наріжним каменем при побудові інформаційного суспільства повинні бути соціальна прийнятність і соціальна підтримка, відповідність потребам людей[23].
Дійсно, мабуть найважливіша умова формування інформаційного суспільства - підтримка його ідеї широкими прошарками населення. Для досягнення цієї підтримки потрібно роз'яснення особливостей, переваг і проблем інформаційного суспільства, розвиток відкритого діалогу між усіма групами, які залучені в його формування. Необхідно виявити потреби і чекання громадян у відношенні інформаційного суспільства і продемонструвати розуміння шляхів їхньої реалізації.
Рішення саме цієї задачі повинне здійснюватися зусиллями різних асоціацій, суспільних об'єднань, науково-дослідних і інших неурядових структур при активній підтримці засобів масової інформації. ЗМІ, як надзвичайно залежний від дотримання соціальних свобод інститут, тим більше зацікавлені у затвердженні цінностей інформаційного суспільства. Адже відмітною ознакою інформаційного суспільства є свобода доступу до інформації і свобода її поширення.
Це, у свою чергу, сприяє удосконалюванню демократичних процедур, підвищенню ділової активності, розвитку сумлінної конкуренції, забезпеченню прав споживачів. Це також запобігає погрозі олігархізації економіки, зрощування бюрократії з неефективними монополістичними структурами, ставить заслін деградації господарства і корупції[24].
Сьогодні усі провідні країни прагнуть забезпечити для себе лідируючі позиції в інформаційному суспільстві, що формується. Критичним фактором при цьому є час - відставання чревате втратою конкурентноздатності на світовому ринку з усіма наслідками, що звідси випливають, для економіки, соціальної сфери, науки, культури й освіти.
В умовах інтенсивного використання глобальних мереж виникають нові форми культурної агресії з боку найбільш розвитих країн у відношенні менш розвитих, з'являється небезпека втрати цілими співтовариствами своєї культурної і національної самобутності, включаючи самобутність мовну, відбувається нав'язування споживчих переваг і смаків в інтересах вузької групи транснаціональних компаній-виробників і ін[25].
Ефективні методи протидії цій і іншій небезпекам інформаційного століття, як і у випадку захисту національних виробників, лежать не в області відгородження себе від глобального інформаційного простору, а в сфері розвитку власної повноцінної участі у формуванні цього простору.
Як бачимо, Україні не уникнути процесів інформатизації, і вона повинна не просто пристосуватися до нових умов і вимог світового устрою, а забезпечити собі гідне місце в глобальному інформаційному просторі.
Це не так уже складно, адже інший світ, як свідчить і Хартія вісімки, усе-таки за нас. Нам готові допомогти. Але насамперед ми повинні бути готові: до роботи, до навчання, до того, щоб виступати цілісним, самостійним суб'єктом Глобального Кіберпростіру.
Ресурси інформаційного суспільства – інформація, знання та інформаційно-комунікаційні технології – найбільш вдало та цілісно характеризують його природу. Протягом останніх років сформувались нові поняття, процеси, взаємини, проблеми. В результаті індустріальний шлях вже не може бути пріоритетним для держави в сучасних умовах розвитку. В іншому випадку така держава опиниться осторонь глобальних процесів розвитку у наступні 10–15 років, стане відмежованою від решти світу.
В контексті аналізу переходу суспільства від життєдіяльності в індустріальній добі до існування в умовах інформаційної доби, результати дослідження свідчать про те, що фундаментальним компонентом є формування інформаційної свідомості.
Метаідеологія інформаціоналізму дає можливість не лише якомога повніше описати та пояснити наявні процеси, а й диктує, в силу своїх стимулюючих якостей і мобілізаційної функції, певний метадискурс стратегії суспільного розвитку. У цьому процесі створення та впровадження адекватних соціально-економічних та політичних методів інтереси демократичних еліт, а також ідеологічні системи (в межах моделі метаідеології розвитку) стають комплементарними і взаємопов’язаними структурними елементами як їхній ідейно-політичний компроміс (закріплений на теоретичному рівні у рамках метаідеології інформаціоналізму). В інформаційному суспільстві інформаціоналізм визначає та упорядковує (у суспільному контексті загалом) кожну конкретну конфігурацію політичних концептів, в основному взаємодіючи та впливаючи на ключові концепти тієї чи іншої системи цінностей. Інформація завдяки своїй підставовій плюралістичності, знімає негативні аспекти “асиметричності” політичних ідеологій (яка повертає нас до суперечностей та конфронтації між ними), утверджуючи діалог систем політичних ідеологій у суспільстві. Саме в такий спосіб стає можливим не занедбати або не втратити жодну із суспільних цінностей (важливих для функціонування та розвитку суспільства). Саме таким чином стає реальною можливість не втратити жодну із суспільних цінностей, що є важливими для функціонування та розвитку суспільства. Саме так, на думку автора, ідеології стають взаємодоповнюючими, зберігаючи при цьому цілісність контексту існування суспільства, відповідним розумінням і поясненням головних, нагальних проблем його буття, цілей та стратегій. Такий підхід потрібно розглядати як фундамент політичного консенсусу суспільних еліт у площині практичної політики та фактичного функціонування політичних систем, правомочності яким в сучасному світі надає демократія.
Політична, соціальна та економічна складові концепції інформаційного суспільства відображають реальний вплив переваг суспільства нового типу на практично всі сфери життєдіяльності сучасної людини, а також дозволяють усвідомити, що концепція інформаційного суспільства є ефективною та сучасною альтернативою індустріальному типу розвитку. Інформаційна демократія, інформаційна інфраструктура, універсальний доступ до освітніх та інформаційних ресурсів – сучасні поняття, які комплексно підтверджують практичні переваги використання інформаційно-комунікаційних технологій задля розвитку.
Практичний аналіз розвитку інформаційного суспільства в окремих західних демократіях на основі стратегічного та інституційного забезпечення дав можливість зрозуміти велике значення прояву політичної волі правлячої еліти окремих держав щодо побудови інформаційного суспільства. Міжнародний досвід переконливо свідчить, що:
· у процесі побудови інформаційного суспільства беруть участь усі зацікавлені сторони;
· працюючи над спільною ідеєю, кожен учасник процесу розуміє значення власного внеску у суспільне благо, покращення благоустрою держави;
· формується суспільне усвідомлення пріоритетності спільної справи, її короткострокові та довгострокові перспективи як для розвитку держави, так і для вирішення глобальних проблем;