Однією з найбільш істотних у даному ланцюзі є трансформація економічних відносин. Попередні, основу яких складала приватна власність, могли існувати лише в умовах матеріальності головних атрибутів виробничого середовища, якими можна було володіти через можливість їхнього фізичного присвоєння. Ця основа дії традиційних економічних законів зникає в міру того, як засоби виробництва втрачають свій матеріальний зміст, перетворюючись на інформаційні сутності.
У процесі інформатизації суспільства значних змін зазнають відносини власності на інформаційні засоби виробництва, товарно-грошові відносини, відносини вартості, інші атрибути економіки.
Так, процеси, що призвели до істотних перетворень у системі продуктивних сил сучасного світового господарства, надали інформації значення вирішального засобу праці, одночасно висунувши її й у ряд провідних предметів праці, що підлягають перетворенню, обробці, збереженню, передачі, споживанню в ході матеріального і духовного виробництва. Сьогодні не можна назвати жодного способу докладання навіть продуктивної праці, що не було б і докладанням інформації. А самі виробляючі знання й інформаційні продукти галузі, що традиційно належали до “четвертинного” чи “п’ятеринного” секторів економіки, нині стають первинним сектором, що дає господарству найбільш істотний і важливий ресурс виробництва [62]. У зв’язку з цим заслуговує на увагу думка деяких авторів про те, що виділення і відносне відокремлення нової сфери діяльності – виробництва інформації – варто розглядати як четвертий за рахунком великий етап суспільного поділу праці (після виокремлення землеробства, скотарства, ремісництва, торгівлі) [19, с. 11].
Роль і вага інформаційної індустрії у світовій економіці стають усе більш значними. Західноєвропейський ринок інформаційних і комунікаційних технологій має більш високі темпи росту (7,2%), ніж економіка в цілому. Продовжується стійке зростання сегмента інформаційної індустрії в економіці США, країнах Північної Європи, Південній Кореї, Тайвані, Китаї, Японії, Гонконгові, Сінгапурі.
Загалом інформаційну індустрію можна визначити як галузь економіки, пов’язану з виробництвом, обробкою, передачею, збереженням усіх видів інформації, створенням необхідних для цього технологічних пристроїв. Вона є найбільш динамічним сектором світової економіки, породжує продукти і послуги, що істотно змінюють характер ведення бізнесу в традиційних галузях, безпосередньо не пов’язаних зі створенням, переробкою і поширенням інформації. Використання інформаційно-комунікаційних технологій у багатьох сферах послуг і промисловості стало вкрай необхідним елементом конкурентної боротьби й економічного розвитку [16].
Як справедливо вважає Л.Г. Мельник, формування інформаційної індустрії зумовлено низкою обставин: інформація усе більше стає продуктивною силою; заміна ручної праці розумовою означає в той же час інформатизацію економіки; глобалізація громадського життя збільшує роль комунікаційних засобів (прикладом є Інтернет); інформатизація економіки означає постійне підвищення ефективності виробництва й удосконалювання його екологічного рівня; посилення позицій людини в тріаді “біо-трудо-соціо” веде до збільшення потреби в інформаційних товарах і послугах [14].
Сучасна інформаційна індустрія поєднує широкий перелік компаній і фірм, зайнятих виробництвом, перетворенням, передачею інформації, поданої у вигляді даних, текстів, графіки, відеозображень, звуків. У неї можна включити підприємства засобів масової інформації, що створюють зміст розважальних програм, ділову й освітню інформацію (теле- і кіностудії, видавничі дома, інформаційні агентства), а також компанії, що поширюють цей зміст (кабельні і телефонні компанії, телемережі), комп’ютерні фірми – розробники комп’ютерного програмного забезпечення і творці інформаційних комп’ютерних систем. Таким чином, можна виокремити три галузі інформаційної індустрії: виробництво інформаційного і комунікаційного устаткування, зв’язок і виробництво змісту (інформації).
Узагальнюючи роботи з проблеми інформаційної економіки, до економічних основ інформаційного суспільства можна віднести наступні особливості і закономірності економічного розвитку інформаційного суспільства.
Насамперед, хотілося б відзначити таку рису інформаційної економіки, як сполучення індустріального і постіндустріального типів розвитку. Думка Д. Белла про те, що постіндустріальне суспільство не заміщає індустріальне, так само, як індустріальне суспільство не ліквідує аграрний сектор економіки, виявилася пророчо вірною; до кінця 1980-х років частка індустріального сектора як у валовому внутрішньому продукті більшості західних країн, так і зайнятості стабілізувалася [7]. Подальший прогрес набув скоріше якісного, ніж кількісного характеру: використання знань і інформації як основних виробничих ресурсів значуще в даний час саме тому, що воно проникає в усі сфери економіки, а не концентрується лише в її окремих секторах. У результаті заснованою на знанні виявляється практично вся сучасна економічна система, що охороняє її від перекосів у відносинах між окремими секторами.
При розгляді проблеми економічних основ інформаційного суспільства необхідно відзначити, що, хоча «нова економіка» багато в чому заперечує парадигми традиційної економіки, у той же час вона є основою для її докорінної модернізації і реструктуризації шляхом адаптації до нових соціально-економічних умов. Новітні інформаційні технології стають знаковим фактором модернізації традиційної економіки, методів керування в комерційних організаціях і в структурах державної влади – відбувається конвергенція “нової” і традиційної “старої” економік. Доказом того служить той факт, що нині 85% інвестицій у технології “нової економіки” здійснюються компаніями традиційної економіки і спрямовані вони на розвиток інформаційно-технологічної бази корпорацій [15].
Як відомо, будь-якому типу економіки властива своя техніко-економічна парадигма, тобто концентрація взаємопов’язаних технічних, організаційних і менеджерських інновацій, що несуть переваги в порівнянні з попереднім виробничим укладом. Розглядаючи особливості економічних основ інформаційного суспільства ще раз підкреслюємо, що ключовою зміною парадигми при переході до інформаційної економіки може вважатися зрушення від технології, заснованої головним чином на вкладенні дешевої енергії, до технології, заснованої на дешевих вкладеннях інформації, почерпнутих з індустрії переробки інформації. Інформація стає головною виробничою сировиною.
Так, М. Кастельс пише: “…при аграрному способі розвитку джерело зростаючого економічного надлишку є результатом кількісного зростання трудових зусиль і природних ресурсів (особливо землі), залучених до виробничого процесу, а також природної забезпеченості цими ресурсами. При індустріальному способі розвитку головне джерело продуктивності полягає у введенні нових енергетичних джерел і в здатності децентралізувати використання енергії в процесах виробництва і розподілу. У новому, інформаціональному способі розвитку джерело продуктивності полягає в технології генерування знань, обробки інформації і символічної комунікації. Зрозуміло, знання й інформація є критично важливими елементами в усіх способах розвитку, тому що процес виробництва завжди заснований на деякому рівні знань і на обробці інформації. Однак специфічним для інформаціонального способу розвитку є дія знання на саме знання як головне джерело продуктивності“ [61, с. 38-39].
Зростання галузей сфери послуг виступає найважливішою рисою інформаційної економіки. Вага сфери послуг постійно зростає і її частка в економічно розвинутих країнах уже сьогодні складає 40-60% і очікується, що у найближчому майбутньому вона виросте ще на 10-15%. Якщо раніше панувало матеріальне виробництво, то зараз панівною стала сфера послуг, тобто нематеріальне виробництво. Це зовсім не означає, що матеріальне виробництво зникло. Воно продовжує існувати, але завдяки високому науково-технічному рівню виробництва і продуктивності праці функціонування такого могутнього промислового потенціалу, як скажімо американський, забезпечують усього лише 10% зайнятих. Відомо, що в США в сільському господарстві зайнято 2,5% трудящих, але вони забезпечують сільськогосподарською продукцією не тільки Америку, але й інші країни світу. Саме це призвело до того, що майже 80% населення США зайнято в сфері послуг, тобто в науці, освіті, охороні здоров’я, у сфері культури [16].
Відсоток населення, зайнятого в сфері послуг, як відомо, служить одним з важливих критеріїв переходу суспільства до постіндустріальної стадії розвитку. Так, Д. Белл найважливішою економічною прикметою постіндустріального ладу вважає експансію виробництва послуг і інформації, говорячи про те, що в усіх без винятку галузях господарства виросла частка “білих комірців” – кваліфікованих працівників, безпосередньо не пов’язаних з фізичною працею, а питома вага працівників, зайнятих у різних підгалузях сфери послуг, також підвищився і перевершив 50% загальної зайнятості в народному господарстві. За словами Д. Белла, “першою і найпростішою характеристикою постіндустріального суспільства є те, що більша частина робочої сили вже не зайнята в сільському господарстві й обробній промисловості, а сконцентрована у сфері послуг” [7, с. 18.]. Тому, якщо в суспільстві більш 50% населення зайнято в сфері послуг, настала постіндустріальна фаза його розвитку; якщо в суспільстві більш 50% населення зайнято в сфері інформаційно-інтелектуальних послуг, суспільство стало інформаційним [19].
Зростання галузей сфери послуг цілком закономірно супроводжується більш високим ступенем економічної ефективності, що знаходить прояв у значно більшій питомій вазі додаткової вартості в продукції сфери послуг. Гарантом цього процесу є те, що сфера послуг і зайнята у ній праця характеризуються більш високим ступенем якості, насамперед інтелектуалізацією праці, у порівнянні з іншими сферами. Так, у промисловості питома вага працівників, що закінчили вищі навчальні заклади всіх рівнів акредитації, складає 40,1%, у сільському господарстві – 19,7%. У той же час у галузях охорони здоров’я і соціального забезпечення ці показники складають 64,3%, освіти – 69,4% [17].